A A A A A
Біблія протягом одного року
Може 8

1 Самуїла 18:1-30
1. Коли Давид закінчив розмову з Саулом, серце Йонатана прихилилось до Давидового серця, і Йонатан полюбив його, як свою душу.
2. Саул узяв його того ж дня до себе й не дозволив йому вже повертатись до батька.
3. Йонатан увійшов з Давидом у побратимство та полюбив його, як власну душу,
4. і, знявши з себе верхню одежу, що її носив, дав її Давидові, до того ж і військовий свій одяг, ба й меча, лука та пояса свого.
5. Коли б Давид не виступав і куди б не посилав його Саул, то скрізь добре впорувався, так, що Саул настановив його над своїм військовим людом. Увесь народ собі його вподобав, ба навіть і Саулові служаки.
6. І от сталося, що вони йшли додому, коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, вийшли жінки з усіх міст Ізраїля цареві Саулові назустріч, з радости ж: співали і танцювали під звуки бубнів та цимбалів.
7. Жінки, танцюючи, повторювали приспів: «Саул побив тисячі, а Давид - десятки тисяч.»
8. Саул дуже розсердивсь, і не сподобалось йому це слово. Він сказав: «Давидові дали десятки тисяч, а мені тисячі, йому бракує хіба царства!»
9. І з того часу дивився Саул на Давида скоса.
10. Другого дня найшов злий дух від Бога на Саула, й він був не при собі серед дому; Давид же грав на струнах, як і щодня, а в Саула був у руці спис.
11. І метнув Саул списа, думаючи: «Приб'ю Давида до стіни!» Та Давид ухиливсь від нього два рази.
12. І почав Саул боятися Давида, бо з ним був Господь, а від Саула відступив.
13. Тоді Саул віддалив його від себе і зробив його тисяцьким: він завжди був на чолі свого загону
14. До чого б Давид не брався, все йому щастило, й Господь був з ним.
15. Саул же, бачивши, що йому щастить вельми, почав його боятись,
16. а ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він і входив і виходив перед народом.
17. Саул промовив до Давида: «Ось тобі, моя старша дочка Мерав: я дам її тобі за жінку, тільки мусиш мені бути добим витязем і Господні війни вести.» Сам же Саул думав: «Нехай не моя рука буде на ньому, а радше хай буде на ньому рука філістимлян.»
18. Давид відповів Саулові: «Хто я такий і який мій рід - родина мого батька - в Ізраїлі, щоб мені бути царським зятем?»
19. Та як настав час видавати Мерав, дочку Саула, за Давида, ЇЇ віддано за жінку Адрієлові з Мехоли.
20. Тим часом Міхаль, дочка Саула, полюбила Давида, й як про це сповіщено Саула, це йому було довподоби.
21. Саул бо думав: «Віддам її за нього, й вона буде йому сильцем і рука філістимлян буде на ньому.» От і сказав Саул до Давида вдруге: «Сьогодні станеш моїм зятем.»
22. Саул звелів своїм слугам: «Говоріть потайки з Давидом таким робом: Цар прихильний до тебе, й усі його слуги тебе люблять. Зробися, отже, царським зятем.»
23. Слуги Саула передали ці слова Давидові на вухо, та Давид відповів: «Чи ж вам здається незначною річчю стати царським зятем? Та я ж чоловік убогий і невидатний!»
24. І переказали слуги Саулові: ось так, мовляв, говорив Давид.
25. Тоді Саул сказав: «Скажіть Давидові: Цар не бажає весільного гостинця, а тільки сто обрізних шкірок філістимлянських, щоб помститись над царськими ворогами.» Саул же продумував, як би його зробити так, щоб Давид потрапив у руки філістимлянам.
26. Його слуги донесли ці слова Давидові, й йому вподобалася справа - стати царським зятем. Призначений час не минув іще,
27. як Давид зібрався, двигнувся разом із своїми людьми, вбив двісті чоловік між філістимлянами й приніс двісті обрізних шкірок - повне число - цареві, щоб стати царським зятем. І Саул дав йому свою дочку Міхаль за жінку.
28. Бачив Саул і зрозумів, що Господь був із Давидом і що ввесь Ізраїль його любить,
29. і почав ще більше боятись Давида й став йому ворогом назавжди.
30. Філістимлянські князі й далі виступали в похід, але щоразу, як вони виступали, Давидові щастило понад усіх слуг Саула, й ім'я його стало вельми славним.

1 Самуїла 19:1-24
1. Саул сказав Йонатанові, своєму синові, й усім своїм слугам, що треба Давида вбити. Йонатан же, син Саула, був дуже прихильний до Давида,
2. і попередив його словами: «Саул, мій батько, наваживсь тебе вбити. Гляди ж, остерігайся завтра: сиди потай, заховайсь!
3. Я ж вийду й стану коло батька в полі, де ти будеш, і розмовлятиму про тебе з батьком, і що побачу, про те сповіщу тебе.»
4. Йонатан говорив Саулові, своєму батькові, добре про Давида, кажучи йому: «Нехай цар не грішить проти слуги свого Давида, бо він не провинився проте тебе, й те, що він зробив тобі, дуже корисне.
5. Він виставляв своє життя на небезпеку, він убив філістимлянина, й Господь через нього дав усьому Ізраїлеві велику перемогу: ти сам те бачив і веселився. Навіщо ж гріх на себе брати, кров невинну проливати, вбиваючи Давида без причини?»
6. Послухав Саул Йонатана й поклявся: «Так певно як Господь живе, він не помре!»
7. Покликав тоді Йонатан Давида і, передавши йому всю оцю розмову, ввів Давида до Саула, й був він при ньому, як і перше.
8. Якже війна розпочалася знову, двигнувся Давид у похід і воював з філістимлянами й учинив між ними велику різанину, так що вони втекли від нього.
9. Та на Саула напав злий дух від Господа. Він сидів дома зо списом у руках, коли Давид грав на гуслах.
10. Саул хотів прибити Давида списом до стіни, але він відскочив від Саула, спис устромився в стіну, а Давид утік і спасся.
11. Тієї ж самої ночі Саул послав гінців у дім Давида, щоб стерегти його й уранці вбити. Та Міхаль, жінка Давида, його про те сповістила: коли ти, мовляв, не врятуєшся цієї ночі, завтра будеш убитий!
12. і спустила Міхаль Давида через вікно. Отак він пішов геть, утік і врятувався.
13. Міхаль же взяла домашнього божка і поклала його в ліжко, а в головах його поклала козячу шкуру й прикрила одежею ліжко.
14. А як Саул прислав гінців узяти Давида, вона сказала: він, мовляв, хворий.
15. І відіслав Саул гінців назад, щоб побачити Давида, й наказав їм: «Принесіть його до мене в ліжку! Я мушу його вбити!»
16. Прийшли гінці - аж ось домашній божок у ліжку, а в головах у нього козяча шкура.
17. І каже Саул до Міхалі: «Чого ти мене так ошукала й випустила ворога мого, щоб він утік?» Міхаль же відповіла Саулові: «То він сказав до мене: Пусти мене, а якщо ні, вб'ю тебе!»
18. Отак Давид утік і, врятувавшись, прибув у Раму до Самуїла й розповів йому все, що Саул з ним зробив був. Потім пішли - сам він і Самуїл - та оселилися в Найоті.
19. Якже Саулові переказали: «Давид у Найоті в Рамі»,
20. послав Саул посланців, щоб узяти Давида, й як ці побачили громаду провіщаючих пророків разом із Самуїлом, який був на чолі в них, дух Божий зійшов на посланців Саула, і вони й собі заходилися пророкувати.
21. Повідомлено про те Саула, й він послав других гінців, та й ці стали пророкувати. І як послав гінців утретє, то й ці теж почали віщувати.
22. Тоді він сам пішов у Раму й, дійшовши до великої ритви, що в Сеху, спитав: «Де Самуїл і Давид?» Йому відповіли: «В Найоті, в Рамі.»
23. І він пішов звідтіль у Найот у Рамі, й дух Божий спустився на нього, і він увесь час віщував, ідучи в дорозі, аж поки прийшов у Найот у Рамі.
24. Він теж скинув із себе одежу й почав пророкувати перед Самуїлом, потім упав голий на землю і лежав увесь той день і ніч. Тому й пішла приповідка: «Хіба Саул також поміж пророками?»

Псалми 58:1-11
1. Провідникові хору. На мелодію «Не руйнуй!» Давида. Міхтам.
2. Чи ви по правді творите суд вельможі? Чи справедливо судите, о сини людські?
3. Таж ви у серці творите несправедливість ви на землі напоготовлюете насильства рук ваших.
4. Збилися з дороги нечестиві вже від материнського лона, від утроби неньки пішли неправдомовні манівцями.
5. Отрута у них, немов отрута змія, неначе гаспида глухого, що затуляє вуха,
6. щоб голосу не чути заклиначів, чарівника - знавця чарів.
7. Розторощи, о Боже, їхні зуби у них у пельці; ікли левенят, Господи, вирви.
8. Хай щезнуть, мов вода розлита; як пускають стріли, хай тупими стануть.
9. Хай зникнуть, мов слимак, що зслизає; як викидень жінки, що не бачив сонця.
10. Раніш ніж забуяють, як ті будяки і глоди, хай їх - зелених чи сухих - розмете буря.
11. Зрадіє праведник, коли побачить відплату, скупає свої ноги в крові беззаконних

Приповісті 15:27-30
27. Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій; | а хто гостинці ненавидить, той буде жити.
28. Серце праведного обдумує, що має відповісти; | а уста злих зло виливають.
29. Господь від лихих далеко, | молитву ж праведних вислуховує.
30. Ласкавий погляд веселить серце; | добра новина підкріпляє тіло.

Луки 24:1-35
1. А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували,
2. й застали камінь, відкочений від гробниці.
3. Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса.
4. І от, коли вони не знали, що їм про те думати, два чоловіки з'явились їм у блискучих шатах.
5. Коли ж вони налякались і схилили до землі обличчя, ті до них сказали: “Чому шукаєте живого між мертвими
6. Його нема тут: він воскрес. Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї, кажучи:
7. Син Чоловічий має бути виданий грішникам у руки, має бути розіп'ятий і третього дня воскреснути.”
8. І вони пригадали собі його слова;
9. а, повернувшися від гробниці, оповіли все те одинадцятьом та всім іншим.
10. То були: Марія Магдалина, Йоанна й Марія, мати Якова. Інші жінки, що були з ними, теж оповіли це апостолам,
11. але слова ці їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм.
12. Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов'язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося.
13. Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім'я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму,
14. і розмовляли між собою про те, що сталось.
15. А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними,
16. але очі їм заступило, щоб його не пізнали.
17. Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку.
18. Озвавсь тоді один з них на ім'я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?”
19. І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім - ділом та словом перед Богом і всім народом, -
20. та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп'яли.
21. А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось!
22. Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці,
23. та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з'явились і сказали, що він живий.
24. Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.”
25. А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли!
26. Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?”
27. І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього.
28. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі.
29. Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись.
30. І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм.
31. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них:
32. І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?”
33. І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними,
34. які їм сказали: “Христос справді воскрес і з'явився Симонові.”
35. І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.