A A A A A
Біблія протягом одного року
Марш 12

Числа 21:1-35
1. Прочув Ханаан, цар арадський, який жив у Негеві, що Ізраїль іде Атарім-шляхом, то став з ним до бою й полонив декого з них.
2. Тоді Ізраїль обрікся Господеві, кажучи: “Якщо віддаси народ цей у мої руки, то я віддам міста їхні на цілковите знищення.”
3. Вчув Господь голос Ізраїля та й віддав ханаанян в його руки, і він знищив їх та їхні міста. І названо те місце Хорма.
4. І рушили вони від Гор-гори шляхом до Червоного моря, щоб оминути Едом-землю. Та люди в дорозі підупали на дусі,
5. і почали вони нарікати на Бога й на Мойсея: “Для чого вивели ви нас із Єгипту, - щоб повмирати в цій пустелі? Хліба нема, води нема, а той легенький хліб набрид нам!”
6. Тоді Господь наслав на людей вогненних гадюк, і почали вони кусати їх. І вимерло в Ізраїля сила народу.
7. Прийшли люди до Мойсея та й кажуть: “Згрішили ми, бо говорили проти Господа й проти тебе; помолися ж до Господа, щоб віддалив від нас гадюк.” І Мойсей помолився за народ.
8. Господь же мовив до Мойсея: “Зроби собі вогненну гадюку й повісь її на стовпі, а як укусить когось гадюка, то він погляне на неї й зостанеться живий.”
9. І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли когонебудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий.
10. Вирушили сини Ізраїля далі в дорогу та й отаборилися в Овоті.
11. Рушили вони з Овоту й стали табором в Іє-га-Аварім, у пустелі, що перед Моавом на схід сонця.
12. Звідтіль же знялися й отаборилися над потоком Зеред.
13. Двигнувшися звідти, стали табором на другому боці Арнона, що в пустелі, яка виходить із краю аморіїв; бо Арнон то границя Моава, між моавитянами та аморіями.
14. Тим то й сказано у книзі воєн Господніх: Вагев біля Суфа й долина Арнона,
15. і схил долин, що простягається аж до Ар та спирається об границі Моава.
16. А звідти рушили до Бееру; це той колодязь, про котрий казав Господь Мойсеєві: “Збери народ, дам їм воду.”
17. Тоді то Ізраїль заспівав таку пісню: Угору вода з криниці, приспівуйте їй.
18. Криниця, що копали дуки, князі народу рили берлом та жезлами. - 3 пустині ж двигнулися до Маттани.
19. А з Маттани у Нахлієл, з Нахлієлу до Бамоту;
20. з Бамоту в долину, що на полях Моава до верху Пізга, який височіє над сухим степом.
21. І вислав Ізраїль посланців до Сихона, аморійського царя, щоб сказали вони:
22. “Дозволь мені перейти через твою землю; не будемо звертати ні на поля, ні на виноградники, не питимемо води з колодязів; головним шляхом ітимемо, аж поки не вийдемо поза твої границі.”
23. Та не дозволив Сихон Ізраїлеві перейти через свою землю; зібрав він увесь люд свій та й вийшов проти Ізраїля в пустелю, а прибувши до Ягци, заходився воюватися з Ізраїлем.
24. Та Ізраїль посік його мечем і посів його землю від Арнона до Яббока, аж до аммоніїв; Язер бо був границею аммоніїв.
25. І здобув Ізраїль усі міста оті й оселився в них: у Хешбоні та в усіх приналежних до нього місцевостях.
26. Бо Хешбон був містом Сихона, аморійського царя; і цей бився з попереднім моавським царем та й забрав у нього всю землю до Арнона.
27. Тим то й співають: Увійдіте до Хешбона, віщі! Хай буде відбудований, нехай постане знову місто Сихона;
28. бо вийшов вогонь із Хешбона, з міста Сихона пожежа, та й пожерла міста Моава, поглинула узвишшя над Арноном.
29. Горе тобі, Моаве! Пропав ти, народе Кемоша! Видав синів своїх він на поталу, дочок своїх у неволю Сихонові, цареві аморіїв.
30. Але на них ми ринулись, і загинув Хешбон, пропав Дівон, зруйнували ми все аж до Нофи, що близько лежить коло Медви.
31. - Отак осівсь Ізраїль у землі Аморійській.
32. Мойсей послав на розвідини до Язеру; і здобули вони приналежні до нього села та й вигнали аморіїв, що там були.
33. Потім завернули й пішли вгору шляхом до Башану. Та вийшов проти них Ог, цар башанський, сам він та ввесь люд його, воюватися з ними біля Едреї.
34. Сказав Господь Мойсеєві: “Не бійся його, бо я віддав у твої руки його й увесь народ його й увесь край його і зробиш із ним те, що зробив єси з Сихоном, царем аморійським, який жив у Хешбоні.”
35. І повбивали вони його та синів його й увесь народ його, тож не лишився ні один із них живий; і здобули його країну.

Числа 22:1-41
1. Вирушили сини Ізраїля та й отаборились у степах моавських, по другому боці Йордану, навпроти Єрихону.
2. Балак же, син Ціпора, довідався про все, що заподіяв Ізраїль аморіям.
3. Злякалися моавитяни вельми того люду, бо було його багато, і огорнув їх страх перед синами Ізраїля.
4. І казали моавитяни старшим мідіянським: “Ось тепер об'їсть оця голота геть усе навкруги нас, як то об'їдає віл траву в полі.” А був тоді царем моавським Балак, син Ціпора.
5. Послав він посланців до Валаама, сина Беора, у Петор, що над рікою, в землі синів його народу, щоб покликати його та й сказати: “Ось народ вийшов з Єгипту й покрив обличчя землі, та й осівся навпроти мене.
6. Тож прийди, прошу, та прокляни мені народ оцей, бо він дужчий за мене. Може, вдасться мені розбити його й вигнати з країни; бо знаю, кого ти благословиш, той благословен, кого ж прокленеш, проклят буде той.”
7. І пішли старші моавські та мідіянські з дарунками в руках за заклинання. Прийшли вони до Валаама та й переказали йому слова Балака.
8. Той же повідав їм: “Переночуйте отут сю ніч, і я дам вам відповідь так, як Господь мені скаже.” Князі моавські й зостались у Валаама.
9. Прийшов Бог до Валаама та й каже: “Що то за люди в тебе?”
10. Валаам і відказує Богові: “Балак, син Ціпора, цар моавський, послав мені сказати:
11. ось народ вийшов з Єгипту та й укрив обличчя землі; тож прийди, проклени мені його, може я подужаю його в бою і вижену геть.”
12. І каже Бог Валаамові: “Не йди з ними й народ не проклинай, він бо благословенний.”
13. Устав Валаам уранці й сказав князям Балака: “Йдіть самі у вашу країну, бо не схотів Господь дозволити мені йти з вами.” 14. Устали й князі моавські, а прийшовши до Балака, повідали: “Не схотів Валаам іти з нами.”
14. ***
15. Тоді послав Балак знову князів, ще поважніших, ніж ті, й було їх більше.
16. Прибули вони до Валаама та й кажуть до нього: “Так мовить Балак, син Ціпора: Не відмовляйся, прошу, прийти до мене.
17. Я тебе вельми за те вшаную і вчиню все, що мені скажеш; прийди ж, будь ласкав, проклени мені народ отой!”
18. Відрік Валаам і повідав слугам Балака: “Навіть якби Балак давав мені дім свій, повний срібла й золота, то я не міг би переступити наказ Господа, Бога мого, ні в малому, ні у великому.
19. Але все ж таки зостаньтеся, прошу, ви й цієї ночі тут, а я довідаюся, що скаже мені Господь знову.”
20. Прийшов Бог уночі до Валаама та й каже до нього: “Та вже коли ті люди прийшли по тебе, то вставай, іди з ними; але чинитимеш тільки те, що я тобі повім.”
21. Устав Валаам уранці, осідлав ослицю і рушив у дорогу з моавськими князями.
22. Гнів Божий запалав за те, що пішов він, і ангел Господній став на шляху, щоб загородити йому: той же був верхи на ослиці й двоє слуг його з ним.
23. Уздріла ослиця ангела Господнього, що стояв на дорозі, й голий меч у руці в нього та й звернула з дороги й пішла полем. І почав Валаам бити ослицю, аби завернула на шлях.
24. Але ангел став на вузькій стежці між виноградниками: стіна з одного боку й стіна з другого боку.
25. Як же уздріла ослиця ангела, то присунулася до муру й придавила трохи Валаамову ногу; він знову став бити її.
26. Тоді ангел Господній пройшов далі наперед і став на вузькому місці, де було не спосіб звернути ні праворуч, ні ліворуч.
27. Уздрівши ж ослиця ангела Господнього, лягла під Валаамом додолу; і запалав Валаам гнівом та й запопався бити ослицю палицею.
28. Розтулив тоді Господь рота ослиці, й вона мовила до Валаама: “Що бо я скоїла тобі, що б'єш мене вже втрете?”
29. І відказав Валаам ослиці: “Бо ти глумишся з мене; був би в мене меч у руці, я вбив би тебе на місці.”
30. А ослиця до Валаама: “Чи я ж не твоя ослиця, на якій ти завжди їздив відколи живеш і аж посьогодні? Хіба я звикла так поступати з тобою?” А він до неї: Ні.
31. Тут відкрив Господь очі Валаамові, й побачив той ангела Господнього, що стояв на дорозі, та голий меч у руці в нього. І вклонився він, і припав обличчям до землі.
32. Ангел же Господній запитав його: “За що бив єси свою ослицю аж тричі? Ось я вийшов перепинити тобі дорогу, бо путь твоя супротивна мені.
33. Ослиця бачила мене й завернула передо мною оце вже тричі. Була б вона не завернула передо мною, давно вже я вбив би тебе, її ж лишив живою.”
34. І каже Валаам до ангела Господнього: “Згрішив я, та проте не знав, що стояв єси проти мене на стежці. Отож, коли воно не гаразд на твій погляд, повернусь я назад.”
35. А ангел Господній до Валаама: “Та йди вже з тими людьми, але казатимеш тільки те, що я скажу тобі.” То й пішов Валаам із князями Балаковими.
36. Як почув же Балак, що прибув Валаам, то вийшов йому назустріч в Ір-Моав, що на межі Арнона, на самому кінці границі.
37. І каже Балак до Валаама: “Хіба не посилав я посланця мого по тебе? Чого ж не прибув єси до мене? Чи то я, може, не спроможен пошанувати тебе як слід?”
38. А Валаам до Балака й каже: “Ось я прибув до тебе. Та хіба ж то Моя воля - промовляти щонебудь? Що вкладе мені Господь в уста, те й скажу.”
39. Вирушили Валаам з Балаком та й прибули в Кіріят-Хуцот.
40. Приніс Балак жертву з великої та дрібної скотини й послав Валаамові та князям, що були з ним.
41. Другого ж дня вранці взяв Балак Валаама та й вивів його вгору на Бамот-Ваал, звідки видно було край народу.

Псалми 33:10-17
10. Господь раду народів зводить нанівець, і думки людські обертає на ніщо.
11. Господня ж постанова стоїть повіки: помисли його серця від роду й до роду.
12. Щасливий народ, Бог якого - Господь, народ, якого вибрав він собі у спадщину.
13. Господь із неба поглядає, він бачить усіх дітей людських.
14. Він дивиться з місця побуту свого на всіх землі мешканців,
15. Він, що сотворив серця усіх їх, вважає на всі їхні діла.
16. Не переможе цар великим військом і не спасеться лицар силою великою.
17. Марна надія конем перемогти, він не врятує великою силою своєю.

Приповісті 11:25-26
25. Душа, що благо діє, разбагатіє; | хто зрошує, той теж буде зрошений.
26. Хто хліб ховає, того клястимуть люди; | хто ж його продає, на голову тому - благословення.

Марк 12:28-44
28. Один же з книжників, що чув їхню суперечку, а й бачив, як він їм добре відповів, підійшов і спитав його: "Яка перша з усіх заповідей?"
29. Ісус відповів: "Перша - Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог - Господь Єдиний,
30. і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю.
31. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає."
32. І сказав йому книжник: "Добре, Учителю: ти сказав по правді, що він - Єдиний, і що нема іншого, крім нього.
33. А й що любити його усім серцем, усім розумом та силою всією, й любити ближнього, немов себе самого, - це більш, ніж усі всепалення та жертви."
34. Ісус же побачивши, що відрік розумно, сказав до нього: "Ти недалеко від Божого Царства." І ніхто не смів більше його запитувати.
35. Заговорив тоді Ісус і казав, навчаючи у храмі: "Як можуть книжники казати, що Христос - син Давидів?
36. Адже ж: Давид сам був промовив Святим Духом: Сказав Господь Владиці моєму: Сиди праворуч від мене, доки не покладу ворогів твоїх підніжком тобі під ноги.
37. Сам Давид зве його Господом; як же тоді він - його син?" І багато людей слухало його радо.
38. І він говорив у своїм повчанні: "Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах,
39. перші сидження у синагогах, перші місця на бенкетах,
40. що з'їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суворіший присуд."
41. І сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато.
42. І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант.
43. І прикликавши своїх учнів, сказав їм: "Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню.
44. Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, - увесь свій прожиток."