English
A A A A A
1 Самуїла 20:1-42
1. Давид же втік із Найоту, що в Рамі, прийшов і сказав до Йонатана: «Що я вчинив? Яка моя вина? Який мій гріх перед твоїм батьком, Що він напосівся на моє життя?»
2. Той йому відповів: «Ніколи того не буде! Ти не помреш! Мій батько не чинить нічого ні великого, ні малого, не виявивши попереду мені того. Чого мій батько мав би ховати те від мене? Ні, неможливо!»
3. Давид відповів: «Твій батько добре знає, що я тобі милий, і він собі подумав: хай Йонатан про те не знає, щоб не журився. Тим часом так певно, як Господь живе і як ти живеш, між мною і між смертю лиш один крок.»
4. Тоді Йонатан сказав Давидові: «Кажи, чого бажаєш, щоб я зробив для тебе.»
5. І Давид сказав до Йонатана: «Дивись, узавтра новомісяць, і мені належиться сидіти з царем за столом; але ти відпусти мене, й я сховаюсь до вечора третього дня.
6. Коли твій батько зауважить мою відсутність, ти скажеш: Давид випросив у мене, щоб піти йому швидко в своє місто Вифлеєм, бо там будуть приносити рокову жертву від усієї родини.
7. Коли він скаже: Добре! - тоді слуга твій може бути певний. Коли ж він скипить гнівом, то знай, що він замислив якесь лихо.
8. І тоді ти зроби милость слузі твоєму, ти ж бо ввійшов у Господню умову з твоїм слугою; а коли на мені є яка провина, то вбий ти мене! Чого бо то мене вести до батька твого?»
9. Йонатан відрік: «Не бути цьому, щоб я, довідавшися, що замір мого батька вчинити тобі якесь лихо невід-кличний, не сповістив тебе про те!»
10. Давид спитав Йонатана: «Хто мене сповістить, коли твій батько відповість сердито?»
11. Йонатан сказав до Давида: «Ходи лишень та вийдемо в поле.» І от коли вони обидва вийшли в поле,
12. Йонатан і каже до Давида: «Свідком мені Господь, Бог Ізраїля: взавтра або позавтра о цій порі я вивідаю мого батька, і коли буде він прихильний до Давида, я пошлю до тебе й сповіщу тебе про те.
13. Нехай Господь відплатить Йонатанові та ще й причинить, якщо я, (довідавшись), що мій батько схотів би навести на тебе - лихо, не сповіщу тебе і не відішлю тебе; ти підеш собі в мирі, й нехай Господь буде з тобою, як він був із моїм батьком.
14. О коли б ти, якщо я буду жити, вчинив мені Господнє милосердя! А як умру,
15. не віднімай твоєї милости від мого дому повіки. І коли Господь викорінить з лиця землі ворогів Давида геть до одного, 16. нехай ім'я Йонатана не буде викорінене з дому Давида; нехай Господь не пощадить ворогів Давида!»
16. ***
17. І Йонатан заприсяг знову Давидові свою любов, любив бо його так, як свою душу.
18. І сказав Йонатан до нього: «Узавтра новомісяць, і про тебе будуть питати, бо твоє місце буде порожне.
19. Але позавтра про тебе ще більше будуть питати, тому підеш на місце, де ти був ховався в день тієї пригоди, й сидітимеш коло того горбочка.
20. Я ж післязавтра пушу стріли, наче б стріляв у мету.
21. І ось як я в той бік пошлю хлопця, кажучи: Йди, шукай стріли, і скажу хлопцеві: Ось стріла перед тобою, візьми її, - то ти приходь, бо все гаразд, нічого не коїться, так певно, як живе Господь.
22. Коли ж я скажу юнакові: Он стріла далі за тобою, - тоді йди геть, бо Господь тебе відсилає.
23. Щождо розмови, що була між нами, то нехай Господь буде свідком між мною і тобою назавжди.»
24. І сховавсь Давид у полі. Як же настав новомісяць, сів цар до столу їсти.
25. Сидів цар на своїм звичайнім місці, при стіні, Йонатан проти нього, Авнер же сів побіч Саула, а Давидове місце було порожне.
26. Саул того дня не сказав нічого, бо думав, це так сталося, бо він не чистий, не очистився.
27. На другий день новомісяця місце Давидове знову зосталось порожнім, і Саул сказав до Йонатана, свого сина: «Чом син Єссея ні вчора, ні сьогодні не прийшов до обіду?»
28. Йонатан відповів Саулові: «Давид випросився в мене піти у Вифлеєм.
29. Відпусти мене, - він каже, - будь ласкав, бо в нас у місті родинна жертва, й брати мої мені веліли прибути. Коли, отже, твоя ласка, дозволь мені піти й відвідати моїх братів. Через це він не прийшов до царського столу.»
30. Скипів Саул гнівом на Йонатана і сказав до нього: «Ти, сину ледащиці, гадаєш, що я не знаю, що ти здружився з сином Єссея на сором собі самому й на сором матері твоїй.
31. Поки син Єссея житиме на землі, ні ти, ні твоє царство не встоїться. Оце ж пошли за ним, хай приведуть його до мене: він мусить умерти!»
32. Йонатан відповів батькові своєму Саулові, кажучи до нього: «За що йому вмирати? Що він зробив?»
33. Тут Саул розмахнувсь на нього списом щоб його влучити, й тоді Йонатан зрозумів, що його батько постановив Давида вбити.
34. Устав Йонатан з-за столу в палкому гніві й того другого дня в новомісяці не їв нічого, бо вболівав за Давида тому, що його батько був його зневажив.
35. Другого дня вранці Йонатан вийшов у поле, як був умовився з Давидом, а був при ньому молодий хлопець.
36. І каже своєму хлопцеві: «Біжи но, шукай стріли, що я буду пускати.» І побіг хлопець, а Йонатан випустив стрілу понад ним.
37. Якже хлопець прибув до місця, де була стріла, що випустив Йонатан. Йонатан гукнув до хлопця, кажучи: «Чи не лежить стріла геть дальше за тобою?»
38. Йонатан знову гукнув до хлопця: «Біжи хутенько, не спиняйся!» Хлопець Йонатана підняв стрілу й приніс її своєму панові.
39. Хлопець же не знав нічого; лиш Йонатан з Давидом знали, про що йдеться.
40. Йонатан передав зброю хлопцеві, що був при ньому, й звелів йому: «Йди, віднеси в місто.»
41. І пішов хлопець, а Давид устав з місця, що біля горбочка, припав лицем до землі та й уклонився тричі. Потім поцілувалися обидва й плакали один над одним ревно.
42. Тоді Йонатан сказав до Давида: «Йди в мирі! Щождо того, що ми обидва заприсяглися в ім'я Господнє, то хай Господь буде між мною і тобою, і між моїм потомством і твоїм повсякчасно.»

1 Самуїла 21:1-15
1. Устав Давид і пішов, а Йонатан повернувся в місто.
2. Давид прибув у Нов до священика Ахімелеха. Ахімелех вийшов, тремтівши, назустріч Давидові й спитав: «Як це, що ти один, що при тобі нема нікого?»
3. Давид відповів священикові Ахімелехові: «Цар дав мені наказ, кажучи: Ніхто нехай не відає нічого про ту справу, що я з нею тебе посилаю й що тобі доручаю. А моїх людей я розставив на певнім місці.
4. Отже, що маєш? Як маєш п'ять буханців хліба, дай мені їх, або щось інше, що тільки знайдеться.»
5. Священик відрік Давидові: «Хліба звичайного нема в мене під рукою, е тільки хліб священний, -якщо тільки ці люди стрималися від жінки?»
6. Давид відповів священикові, кажучи: «О, це напевно! Від жінок ми стримались, як завжди, коли я рушаю в похід; тіла мужів чисті. Хоч подорож ця й звичайна, та щодо тіла, то мужі сьогодні чисті.»
7. І дав йому священик священного хліба, бо не було там іншого, крім хліба покладання, що його беруть з-перед лиця Господнього, щоб замінити свіжим хлібом у день, коли беруть той перший.
8. Був же там саме того дня один зо слуг Саула, що був затримався перед обличчям Господнім, на ім'я Доег, едомій, старший над Сауловими пастухами.
9. Давид спитав Ахімелеха: «А чи нема тут у тебе якого списа або меча під рукою, бо я не взяв із собою ані мого меча, ані зброї, такий був наказ царський спішний.»
10. І відповів священик: "Є лише меч Голіята, філістимлянина, що його ти вбив у долині Дуба. Он він загорнутий в одежу за ефодом. Коли хочеш його взяти, візьми, бо іншого тут немає.» Давид сказав: «Такого другого не знайти, дай мені його.»
11. Устав Давид і того ж дня утік від Саула й прибув до Ахіша, царя Гату.
12. Слуги Ахіша сказали до нього: «Чи ж оце не Давид, цар краю? Чи ж то не цьому приспівували в хороводах: Саул побив тисячі, а Давид - десятки тисяч!»
13. Давид узяв ці слова собі до серця й злякався вельми Ахіша, царя Гату.
14. І став удавати божевільного перед ними й видався біснуватим у їхніх руках, бився об двері й пускав на бороду з рота слину.
15. Тоді Ахіш сказав своїм слугам: «Глядіть лишень сюди: та це ж людина божевільна! Чого було його вести до мене?

Псалми 59:1-5
1. Провідникові хору. На мелодію «Не руйнуй». Давида. Міхтам, коли Саул послав стерегти дім, щоб його вбити.
2. Визволь мене від ворогів моїх, мій Боже! Оборони мене від тих, що повстають на мене.
3. Визволь мене від тих, що чинять беззаконня, і спаси мене від душогубів.
4. Вони бо на життя моє чигають, змовляються на мене сильні. Нема ні гріха в мені, о Господи, ані провини;
5. без усякої вини моєї збігаються, готуються на мене, устань мені назустріч і подивися!

Приповісті 15:31-33
31. Вухо, що слухає спасенного картання, | посеред розумних перебуває.
32. Хто напоумлення відкидає, свою душу зневажає; | а хто на навчання зважає, той глузду набуває.
33. Острах Господній - мудрости навчання; | славу випереджує - покора.

Луки 24:36-53
36. Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!”
37. Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать.
38. Та він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших?
39. Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.”
40. Сказавши це, він показав їм руки й ноги.
41. А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?”
42. Вони подали йому кусень печеної риби.
43. Він узяв його й спожив перед ними.
44. Потім Ісус до них промовив: “Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в пророків та у псалмах.”
45. Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання,
46. і до них мовив: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих,
47. і щоб у його ім'я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалиму.
48. Ви - свідки того (всього).
49. Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.”
50. І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх.
51. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо.
52. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим,
53. і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.