A A A A A
Error:
BookNum: 22 Chapter: 6 VerseStart: 13 VerseShouldHave: 12
Біблія протягом одного року
Вересень 3

Пісня Піснями 5:1-16
1. Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! - Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!
2. Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої - нічними краплями.
3. Я роздяглась уже, - як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?
4. Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.
5. Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.
6. Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, - нїде не знаходжу; стала кликати, - та не озиваєсь до мене.
7. Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.
8. Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.
9. Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?
10. Любий мій - білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;
11. Голова в його - чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;
12. Очі в його - чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.
13. Щоки його - цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи - мов ті лилїи, що капле з їх мирра;
14. Руцї його - мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло - його - наче слоновая кість у сапфирах;
15. Нозї - стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;
16. Уста в його, - се самі солодощі, а ввесь він - любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!

Пісня Піснями 6:1-13
1. Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?
2. Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.
3. Милий мій належить менї, а я милому, - тому, що в лилїях попасає.
4. Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.
5. Одверни від мене очі, - мене вони зворушують!
6. В тебе волос - мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе - наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;
7. Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.
8. Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безлїч,
9. Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дївчата, й стали вихваляти; царицї й бранки - усї величали.
10. Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?
11. Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долинї, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?
12. Не знаю, як завела мене душа моя 'д колесницям значних у народї мойму.
13. Як багато, Господи, творива твого! Все премудростю сотворив єси, земля повна багацтва твого.

Псалми 104:24-30
24. Те море, велике і на всї сторони широке: там ворушиться безлїч зьвірини, малої і великої.
25. Там судна дорогу верстають, за ними кит, котрого сотворив єси, щоб там побивався.
26. Всї вони тебе дожидають, щоб їжу їх у свій час дав їм.
27. Ти даєш їм, вони збирають; ти відчиняєш руку твою, вони добром насичаються.
28. Ти одвертаєш лице твоє, вони лякаються; возьмеш духи їх, вони, визївнувши, у порох повертаються.
29. Пішлеш твого духа, будуть сотворені, та й обновиш лице землї.
30. Не сердься на лиходїїв, і не завидуй безбожним,

Приповісті 24:19-20
19. Бо лихого будущина пропаща, а сьвітильник безбожних загасне.
20. Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий.

1 Коринфян 13:1-13
1. Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.
2. І коли роздам увесь маєток мій, і коли тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то нїякої користи менї (з того).
3. Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся,
4. не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого;
5. не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою;
6. все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.
7. Любов нїколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне.
8. Бо від части знаємо і від части пророкуємо.
9. Як же прийде звершене, тодї те, що від части, зникне.
10. Як був я малолїток, то яко малолїток говорив, яко малолїток розумів, яко малолїток думав; як же став чоловіком, то покинув дитяче.
11. Бачимо бо тепер через дзеркало, в загадцї, тодї ж лицем до лиця; тепер пізнаю від части, тодї ж пізнаю, яко ж і я познаний.
12. Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє; більша ж із сих любов.