A A A A A
Біблія протягом одного року
Вересень 24

Ісая 39:1-8
1. Того часу прислав Беродах Баладан Валаданенко, царь Вавилонський, письмо та подарунки Езекії, бо перечув був, що він лежав у недузї, та одужав.
2. І зрадїв Езекія послами та й показав їм свою скарбівню, срібло й золото й пахощі й дорогі мастила й всю скарбівну комору свою, та й усе, що було в скарбівнях у його: не було нїчого, чого б не показав їм Езекія у своїй палатї й в усьому обсязї панування свого.
3. І прийшов пророк Ісаїя до царя Езекії, й спитав його: Що говорили сї люде й звідки приходили вони до тебе? І відказав Езекія: Із далекої землї прийшли вони до мене, з Вавилону.
4. І поспитав Ісаїя: Що бачили вони в палатах у тебе? І каже Езекія: Бачили все, що є в палатах у мене; нема нїчого в скарбівнях у мене, чого б я не показав їм.
5. І сказав Ісаїя до Езекії: Вислухай же слово Господа сил:
6. Прийде час, що все, що є в твоїх палатах, та що попризбірували батьки твої по сей день, буде перевезено в Вавилон; нїчого не зостанеться, - глаголе Господь.
7. І з твоїх синів, що вийдуть із тебе, що ти появиш, поберуть вони й будуть вони скопцями в палатї у царя Вавилонського.
8. І каже Езекія до Ісаїї: Благе слово Господнє, що ти переказав, - бо думав собі: однакже мир і гаразд буде за живота мого.

Ісая 40:1-31
1. Утїшайте, втїшайте мій нарід, говорить Бог наш;
2. Промовляйте до серця Ерусалимові й вістїте йому, що час боротьби його вже скінчився, що неправедність його вже надоложена, бо він прийняв аж удвоє за гріхи свої з руки Господньої.
3. (Се дасть ся чути) голос покликуючого в пустинї: Стелїть дорогу Господеві, рівняйте в степу стежки Богу нашому;
4. Всякий видол нехай заповниться, а всяка гора й горб нехай униз подадуться, всякі закрути нехай випростуються, й місця нерівні вирівняються.
5. Бо явиться слава Господня, й побачить всяке тїло (спасеннє од Бога); так бо сказали уста Господнї.
6. Голос покликує: Вісти! А я сказав: Що вістити? (Ось що:) Всяке тїло - трава, й всяка краса його - в полі цьвітка.
7. Засихає трава, вяне цьвіт, коли подує на його подих Господень: так і люде - трава.
8. Засихає трава, вяне цьвітка, слово же Бога нашого тріває по всї віки.
9. Взійди ж із веселою вістю на гору, Сионе! Кликни голосом із усієї сили, Ерусалиме, подаючи вість благую! кликни, не бійся; скажи містам Юдейським: Ось він, - Бог ваш!
10. Ось, ійде Господь у потузї, в його руцї - власть. Ось, нагорода його з ним; так, заплата його перед лицем у його.
11. Як пастирь, пасти ме він стадо своє; на руки ягняток брати ме він і носити їх на грудях у себе, а дійні водити.
12. Хто б то вичерпав пригорщею воду, хто пяддю виміряв небеса; хто змістив у міру пил земний, зважив на вазї гори, а на тарілках вагових - горби?
13. Хто збагнув дух Господень, був порадником йому і вчив його?
14. З ким він радиться, хто наводить його на розум, вказує правду, навчає його знання, або показує дорогу до мудростї?
15. В його люде - мов крапля з відра, а на вазї важять за пилинку. Мов порошинку підійме він острови.
16. Мало в його всього Ливану на дрова до жертви, мало всїх стад його на всепаленнє.
17. Всї народи перед ним - нїщо, менш пустого нїчого значать вони в його.
18. Так кому ж ви уподобите Бога й хто йому рівня?
19. Виливає мистець ідоли, золотарь золотить їх, та начіплює їм ланцюжки срібні.
20. Неспроможний же про такий принос, вибирає тверде дерево, вишукує умілця, щоб зробити боввана, що стояв би непорушно.
21. Чи то ж ви не знаєте? чи ви не чували? хиба же вам не говорено від початку? хиба ж не навчились із основ землї?
22. Се ж він є той, що над кругом земним престолує, а живущі на йому - хиба тілько, як саранча перед ним; він простер небеса, мов намітку тоненьку, й розширив їх, мов намет на житло.
23. Він князїв у нїщо обертає, й суддїв земних - у пусту марницю.
24. Ледві в землю посаджено їх, ледві їх посїяно й в землї пень їх вкорінився, - дихнув він, і ось вони зівяли й понїс їх вітер, як солому.
25. Хто ж у вас рівня менї, хто подобен? - говорить Сьвятий.
26. Позирнїть лиш у гору очима й побачте, хто се сотворив? хто військо небесне виводить по його лїчбі? А всїх їх кличе він на імя, й в великій потузї й силї своїй не дає він нї одному згубитись.
27. Як же се ти, Якове, говориш і кажеш, Ізраїлю: Дорога моя закрита перед Господом, справи мої забуті Богом моїм.
28. Чи ще ж ти не збагнув, чи сього не чував єси, що вічний Господь Бог, творець усієї вселенної, без'утомний і на силах не впадає, та й що розум його недослїдимий?
29. Він же додає сили втомленому й підкріпляє знемощілого.
30. І молодїж, буває, знеможе - ослабне, та й мужі впадають на силах,
31. Тілько хто на Бога вповає, в того сила відновлюєсь; підніме крила, як орел, побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться.

Псалми 109:21-25
21. Ти ж, Господи, Боже, заступи мене задля імені твого! Блага бо милість твоя; спаси мене!
22. Я бо нужденний і бідний, і серце моє зранене в мене.
23. Як тїнь, що простирається, я зникаю, як сарана полохаюсь.
24. Колїна мої від посту охляли, і тїло моє змарнїло.
25. І став я сьміховиском для них; побачивши мене, головами своїми покивують.

Приповісті 26:2-2
2. Як пурхне горобець і ластівка полине, так і незаслужене прокляттє прогуде.

Галатів 2:1-21
1. Потім, по чотирнайцяти лїтах, пійшов я знов у Єрусалим із Варнавою, взявши з собою й Тита.
2. А пійшов я по відкриттю, і предложив їм благовістє, котре проповідую між поганами, тільки на самотї, значнїщим, чи не марно я ходжу або ходив.
3. Та й Тит, що був зо мною, не був, яко Грек, примушений обрізатись.
4. А лжебратам, що крадькома ввійшли, щоб підгледїти волю нашу, що маємо в Христї Ісусї, щоб нас підневолити,
5. ми анї на годину не поступились, корючись, щоб істина благовістя пробувала в вас.
6. Від тих же, що здають ся чим бути (які вони колись були, менї байдуже: Бог не дивить ся на лице чоловіка); ті (кажу), що здають ся (чим бути), на мене нїчого не наложили.
7. Нї, противно, зрозумівши, що звірено менї благовістє необрізання, яко ж Петрові обрізання:
8. (хто бо допоміг Петрові до апостольства обрізання, допоміг і менї між поганами;)
9. і, пізнавши благодать, дану менї, Яков, та Кифа, та Йоан, що здавали ся стовпами, дали правицї менї та Варнаві на товаришуваннє, щоб ми (були) для поган, а вони для обрізання;
10. тільки щоб ми вбогих памятали, про що й я дбав, щоб се чинити.
11. Як же прийшов Петр в Антиохию, устав я проти него в вічі, бо заслужив докору.
12. Перше бо нїм прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; як же прийшли, таївсь і відлучавсь, боячись тих, що були з обрізання.
13. Лицемірили з ним також і инші Жиди, так що й Варнава зведений був лицемірством їх.
14. Та, як побачив я, що вони неправо ходять по євангелській істинї, то я сказав Петрові перед усїма: коли ти, бувши Жидовином, живеш попоганськи, а не пожидівськи, то на що примушуєш поган жити пожидівськи?
15. Ми по природї Жиди, а не грішники з поган;
16. та знаючи, що не оправдуєть ся чоловік дїлами закону, а тільки вірою в Христа Ісуса, і ми увірували в Ісуса Христа, щоб оправдитись вірою в Христа, а не дїлами закону; бо не оправдить ся дїлами закону нїяке тїло.
17. Коли ж, шукаючи оправдитись у Христї, і самі явились грішниками, то чи Христос не служитель гріху? Нехай не буде!
18. Бо коли я знов будую, що зруйнував, то переступником себе представляю.
19. Я бо через закон законові умер, щоб жити Богові.
20. Я розпятий з Христом; живу ж уже не я, а живе Христос у менї; а що живу тепер у тїлї, то живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і видав себе за мене.
21. Не відкидаю благодати Божої; коли бо через закон праведність, то Христос марно вмер.