| Йов 5:1-27 |
| 1. Клич же, коли є хто, щоб на твій клик озвався. Та й до кого ти з між сьвятих обернешся? |
| 2. О, так, безумного завзяттє вбиває, а нерозважливого погубляє досада. |
| 3. Я бачив, як дурний закоренявся, та й зараз віщував проклін домівцї його: |
| 4. Дїти його далекі від щастя, бити муть їх у воротях (на судї), і не буде їм оборонника. |
| 5. Збори жнив його неситі поїдять, ба й зміж терня заберуть їх, а зажерливцї поглотять майно його. |
| 6. Так, біда не зпід землї береться, й не на ниві родиться недоля. |
| 7. Нї, людина родиться на муку, як іскорки, щоб їм летїти вгору. |
| 8. Я б обернувсь до Бога, передав би справу мою Богові, |
| 9. Що творить дїла великі й недослїдимі, чудні й без лїку, |
| 10. Дає дощі землї й води на поля; |
| 11. Принижених у гору підіймає, а засмученим дає дознати щастя. |
| 12. Він розбиває задуми підступних, і руки їх не доводять до кінця те, що почали. |
| 13. Премудрих ловить він їх лукавством, і рада хитрих не вдається: |
| 14. У день вони мов в темряві блукають, а в полуднї полапки, мов ніччю, шукають. |
| 15. Він рятує бідного од меча уст їх і від руки потужного; |
| 16. І так є нещасливому надїя, а неправда затулює уста свої. |
| 17. Блаженний той, кого Господь карає, тим не цурайсь Господнього навчання! |
| 18. Поранить він, та сам перевяже рану; ударить він, та його ж руки й гоять. |
| 19. В шестьох бідах тебе він порятує, та й в сьомій не доторкнесь тебе лихо. |
| 20. У голодї спасе тебе од смертї, а на війнї - од мечового вдару. |
| 21. Сховаєшся від бича (лихого) язика, й не злякаєшся спустошення, коли воно прийде. |
| 22. Із спустошення й голоду будеш сьміятись, і зьвірів земних не будеш лякатись. |
| 23. Бо в змові з каміннєм у полі будеш, і з польовим зьвіррєм (наче) в договорі. |
| 24. І взнаєш, що намет твій безпечен, а оглядаючи домівку твою, ти не согрішиш*. |
| 25. І побачиш, що потомство твоє многолїчне, й пагонцїв твоїх, як трави на землї. |
| 26. Увійдеш у гріб, достиглий (віком), як укладаються снопи пшеничні у свій час. |
| 27. От чого ми дознались; та й так воно й є; вислухай се й затямуй собі! |
| Йов 6:1-30 |
| 1. І відказав Йов і промовив: |
| 2. О, коли б то зважено по правдї нарікання мої, а разом із ними положено на вагу терпіння мої! |
| 3. Вони певно переважили б пісок у морях! Тим то й слова мої такі гіркі. |
| 4. Бо стріли вседержителеві (встромлені) в менї; їх отруту ссе дух мій; страхи Господнї встали на мене. |
| 5. Чи ж реве дикий осел у траві? чи ж риче віл при повних яслах? |
| 6. Чи ж їдять несмачне без соли, й чи є смак у яйчній білковинї? |
| 7. (тим часом) До чого не хотїла й доторкнутись душа моя, те становить гидку їжу мою. |
| 8. О, коби то сталось, чого я бажаю, та сповнив Бог те, чого дожидаю! |
| 9. О, коли б то Бог ізволив стерти мене, простерти руку свою і вбити мене! |
| 10. Се (одно) ще було б відрадою менї, і я кріпився б у безпощадній муцї моїй, що не противився словові Сьвятого. |
| 11. Що ж за сила в мене, щоб надїятись ще менї? і який конець, щоб протягати менї життє моє? |
| 12. Чи ж моя сила тверда, як твердий камінь? чи може мідь тїло моє? |
| 13. Чи ж із себе добуду я поміч собі, або чи маю звідкись піддержку? |
| 14. До страдаючого повинен би мати спожалїннє друг його, наколи він не стратив страху перед Всевишним. |
| 15. Та брати мої перемінні, мов поток, мов ручаї бистротекучі, |
| 16. Що каламутні від леду, й повно в них снїгу. |
| 17. Як же настане тепло, вони малїють, а під жару вони зникають із русел своїх. |
| 18. Вони змінюють напрям доріг своїх, заходять у пустиню й щезають; |
| 19. Дивляться, де вони, дороги Темайські; надїються на них дороги Савейські, |
| 20. Та стають заведені в надїї сво- їй: приходять туди, та румянїють від стиду. |
| 21. Так і ви тепер - нїчо: побачили страшне та й полякались. |
| 22. Чи я казав вам коли: дайте менї, або заплатїть за мене з достатку вашого; |
| 23. І вирятуйте мене з руки ворожої, і з рук мучителїв викупіть мене? |
| 24. Навчіте мене, а я замовкну, укажіть, у чому я провинен. |
| 25. Яка то сила в словах правди! Але що ж доказують докори ваші? |
| 26. Ви видумуєте речи, щоб докоряти? На вітер пускаєте ви слова ваші! |
| 27. Ви корите сироту, й копаєте яму другові вашому! |
| 28. Але я прошу вас: спогляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим? |
| 29. Розберіть, чи є тут неправда? пошукайте, - правда у мене! |
| 30. Чи є на язицї в мене неправда? Чи вже ж піднебіннє моє не може досмакуватись гіркого? |
| Псалми 92:1-7 |
| 1. Псальма, пісня; на день суботнїй. Благо є, прославляти Господа, і сьпівати псальми імені твому, Всевишнїй! |
| 2. Вранцї звіщати милість твою, і вірність твою поночах, |
| 3. При десятиструнній і при псалтирі, при гуслях з піснями. |
| 4. Ти бо звеселив мене, Господи, творивом твоїм; дїлами рук твоїх я возрадуюся. |
| 5. Як великі творива твої, Господи! Глибокі вельми задуми твої. |
| 6. Безумний чоловік не збагне того, а дурень не зрозуміє. |
| 7. Коли беззаконники, як билина, буйно ростуть і всї процвитають, що безчестє творять, то се на те, щоб знищені були на віки. |
| Приповісті 22:16-16 |
| 16. Хто кривдить убогого, щоб умножити своє багацтво, той віддасть ще багатшому, й збіднїє. |
| Римлян 8:22-39 |
| 22. Знаємо бо, що все твориво вкупі стогне і мучить ся аж досї. |
| 23. Не тільки ж (воно), та й ми самі, первоплід духа маючи, й ми самі в собі стогнемо, ждучи всиновлення, избавлення тїла нашого. |
| 24. Надїєю бо спаслись ми; надїя ж видима не єсть надїя; що бо хто бачить, чого й надїятись? |
| 25. Коли ж надїємось, чого не бачимо, терпіннєм ждемо. |
| 26. Так же само й Дух помагає нам в немощах наших; про що бо молитись нам так, як треба, не знаємо, та сам Дух заступаєть ся за нас стогнаннєм невимовним. |
| 27. Той же, хто вивідує серця, знає, яка думка в Духа; бо по Богу промовляє за сьвятих. |
| 28. Знаємо ж, що люблячим Бога, усе допомагає до доброго, котрі по постанові (Його) покликані; |
| 29. бо котрих наперед узнав, тих наперед і призначив бути подобним образу Сина Його, щоб Він був первородним між многими братами. |
| 30. А кого наперед призначив, тих і покликав; а кого прикликав, тих і оправдив, а кого оправдив, тих і прославив. |
| 31. Що ж скажемо на се? Коли Бог за нас, хто на нас? |
| 32. Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує? |
| 33. Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує! |
| 34. Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас! |
| 35. Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч? |
| 36. Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз. |
| 37. Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас. |
| 38. Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче, |
| 39. нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім. |