| Естер 3:1-15 |
| 1. Після сих подїй звеличив царь Артаксеркс Амана, сина Амадатового, Вугейця, й піднїс його і поставив сїдлище його висше за всїх князїв, що в його; |
| 2. І всї служивші при цареві, що при царській брамі, кланялись і припадали перед Аманом, бо так звелїв був царь. Мардохей же не кланявся й не падав ниць. |
| 3. І говорили слуги цареві, що при царській брамі, Мардохейові: Чому ти нарушуєш приказ царський? |
| 4. І як вони говорили йому що дня, а він не слухав їх, то вони сповістили Аманові, щоб пересьвідчитись, чи додержить Мардохей слова, бо він сказав їм, що він Юдей*. |
| 5. І як побачив Аман, що Мардохей не кланяється й не падає ниць перед ним, то розгнївався Аман вельми. |
| 6. Та йому здавалось нїчим, накласти руку на одного Мардохея, але як йому сказали, з якого народу Мардохей, то Аман задумав вигубити всїх Юдеїв в усьому царстві Артаксеркса, яко народ Мардохеїв. |
| 7. (І зібрав раду) першого місяця, - се є місяць Нисан, - на двайцятому року царя Артаксеркса, і кидали пур, се б то жереб, перед лицем Амана на день і на місяць, - на дванайцятий місяць, тобто на місяць Адар. |
| 8. І сказав Аман до царя Артаксеркса: Є один народ розкиданий і розсїяний поміж народами по всїх краях твого царства; а в їх закони инші, нїж у всїх народів, та й законів царевих вони не виконують; цареві ж не слїд так полишати їх. |
| 9. Коли цареві до вподоби, то нехай припише, щоб їх вигубити, а я одважу десять тисяч талантів срібла в руки скарбників, щоб вложили в царську скарбницю. |
| 10. Тодї здійняв царь свій перстень з руки своєї і віддав його Аманові, синові Амадата, Вугейцеві, щоб ствердити засуд проти Юдеїв. |
| 11. І сказав царь Аманові: Віддаю тобі твоє срібло й народ; чини з ним, як тобі завгодно. |
| 12. І покликано писарів царських на першому місяцї, тринайцятого дня його, й написано, як приказав Аман, до царських сатрапів і до начальників у кожнїй країнї, і до князїв у кожного народу, - в кожну країну її ж письмом і до кожного народу мовою його: все було написано від імення царя Артаксеркса і стверджено перстнем. |
| 13. А послані були письма через гонцїв по всїх краях царевих, щоб повбивати, вигубити й викоренити всїх Юдеїв, малого й старого, дїтей і жінок за один день, тринайцятого дня дванайцятого місяця, се б то місяця Адара, а їх майно розграбити. |
| 14. Відпис із приказу віддати в кожну країну, як закон, оповіщений для всїх народів, щоб були напоготові до сього дня. |
| 15. Гонцї одійшли зараз з царським приказом. Оповіщено ж приказ і в Сузах, престольному містї; і седїли царь та Аман і пили, а місто Сузи було зворушене. |
| Естер 4:1-17 |
| 1. Коли Мардохей довідався про все, що скоїлось, роспанахав на собі одежу й накинув на себе веретище, посипав голову попелом і вийшов на серед міста, й взивав голосним та жалібним кликом: |
| 2. І дійшов до царської брами, бо не можна було входити в царську браму в дранцї. |
| 3. Так само і в кожній країні й місцї, куди тільки доходило слово цареве й приказ його, був великий смуток в Юдеї і піст, і плач, і крик; веретища й попіл були многим їх постїллю. |
| 4. І прийшли служницї Естерині й скопцї її і оповідали їй, і стревожилась вельми цариця. І послала одежі, щоб Мардохей надїв їх та зняв із себе свої дранки. Але він не прийняв. |
| 5. Тодї покликала Естер Гатаха, одного з царевих скопцїв, що він його приставив до неї, й послала його до Мардохея довідатись, що й про що се? |
| 6. І пійшов Гатах до Мардохея на міський майдан, що перед царською брамою. |
| 7. І розказав йому Мардохей про все, що сталось, і про скількість срібла, яке Аман обіцяв відважити в царський скарб за Юдеїв, щоб їх вигубити; |
| 8. І дав йому відпис з приказу, щоб їх вигубити, оповіщеного в Сузах, щоб він показав Естері і дав їй знати про все; при тому наказував їй, щоб пійшла до царя і благала в його помилування й просила його за свій народ. |
| 9. І прийшов Гатах і переказав Естері слова Мардохейові. |
| 10. І сказала Естер Гатахові й послала його сказати Мардохейові: |
| 11. Усї слуги цареві й народи в країнах царських знають, що кожному, чи чоловікові чи жінцї, хто вступить до царя в нутрішнїй двір, небувши покликаним, один присуд - смерть; тільки той, до кого царь простягне свій золотий скипетр, зістанеться живий. А мене не кликали до царя оце вже трийцять день. |
| 12. І переказано Мардохейові слова Естерині. |
| 13. Мардохей же сказав у відповідь Естері: Не гадай, що ти одна споміж усїх Юдеїв спасеш своє життє в царському домі. |
| 14. Коли ти в сей час мовчати меш, то спасеннє й визволеннє прийде Юдеям із иншого місця, а ти й дім батька твого загинете. А хто відає, чи не задля такого часу ти й досягла почестї царської? |
| 15. І сказала Естер у відповідь Мардохейові: |
| 16. Пійди, збери всїх Юдеїв, що знаходяться в Сузах, і постьте ради мене, і не їжте й не пийте три днї нї вдень, нї вночі, та й я з моїми служницями так само постити му, а потім пійду до царя, хоч се проти закону; й коли загинути - загину. |
| 17. І пійшов Мардохей і зробив, як звелїла йому Естер. |
| Псалми 89:46-52 |
| 46. Доки, Господи, будеш все ховатись, буде огнем палати ярість твоя? |
| 47. Згадай що до мене, яке життє моє! Хиба на суєту мізерну сотворив ти всїх дїтей людських? |
| 48. Котрий чоловік жиє і не побачить смертї, визволить душу свою від сирої землї? |
| 49. Господи, де твої давні милостї, про які ти вірностю перед Давидом клявся? |
| 50. Згадай, Господи, наругу слуг твоїх, що ношу в серцї моїм від усїх тих багато народів; |
| 51. Від ворогів твоїх, Господи, що соромили слїди помазанця твого. Благословен Господь по віки! Амінь, нехай так буде, амінь! |
| 52. Над злиденним багач панує, хто в кого у довгу, в того він в неволї. |
| Приповісті 22:7-8 |
| 7. Хто посїє неправду, буде жати біду, й палиця гнїву його зникне. |
| 8. Чим же переважує Жидовин? або яка користь з обрізання? |
| Римлян 3:1-31 |
| 1. Велика на всякий спосіб: найперше бо, що їм були звірені словеса Божі. |
| 2. Що бо, що не увірували деякі? Хиба невірство їх віру Божу оберне в нїщо? |
| 3. Нехай не буде (так). Нї, (нехай буде) Бог правдивий, усякий же чоловік омана, яко ж писано: Щоб оправдив ся Ти в словах Твоїх, і побідив, як судити меш ся. |
| 4. Коли ж неправда наша Божу правду викликає, що скажемо? Хиба неправеден Бог, що посилає кару? (яко чоловік глаголю.) |
| 5. Нехай не буде (так). Як же бо мав би Бог судити сьвіт? |
| 6. Коли бо істина Божа через мою оману ще побагатшала на славу Його, чого ж іще й менї, яко грішникові, осудженим бути? |
| 7. А не (так тому бути), як нас хулять, і як говорять деякі, нїби ми кажемо, що нумо робити лихе, щоб прийшло добре? Праведний суд на таких. |
| 8. Що ж? ми луччі? Нїяк (не луччі); попереду бо укорили ми й Жидів і Греків, що вони всї під гріхом, |
| 9. яко ж писано: що нема праведного нїкого, |
| 10. нема, хто розумів би, нема, хто шукав би Бога, |
| 11. всї відхилились, вкупі нїкчемні стали; нема, хто робив би добро, нема аж до одного. |
| 12. Гріб відчинений горло їх, язиками своїми підводили; отрута гадюча під губами їх; |
| 13. котрих уста клятьби і гіркости повні; |
| 14. скорі ноги їх проливати кров; |
| 15. руїна та злиднї на дорогах їх, |
| 16. а дороги мирної не пізнали. |
| 17. Нема страху Божого перед очима їх. |
| 18. Знаємо ж, що скільки закон говорить, тим, що під законом, говорить, щоб усякі уста загородились, і винен був увесь сьвіт Богові; |
| 19. тим що дїлами закону не оправдить ся всяке тїло перед Ним; через закон бо познаннє гріха. |
| 20. Тепер же окроме закону правда Божа явилась, сьвідкована від закону й пророків; |
| 21. правда ж Бога через віру Ісус-Христову усїм і на всїх віруючих; нема бо ріжницї: |
| 22. всї бо згрішили, і лишені слави Божої, |
| 23. оправдають ся (ж) дармо благодаттю Його, викупленнєм, що в Христї Ісусї, |
| 24. котрого предложив Бог на вблагальну жертву через віру в кров Його, щоб з'ясувати правду свою одпущеннєм прежнїх гріхів у довготерпінню Божому, |
| 25. щоб з'ясувати (кажу) правду свою нинїшнього часу, щоб був Він праведний і оправдуючий, хто з віри Ісусової. |
| 26. Де ж величаннє? Виключене. Которим законом? учинків? Нї, а законом віри. |
| 27. Думаємо оце, що чоловік оправдуєть ся вірою, без учинків по закону. |
| 28. Або Жидам Бог тільки, а й не поганам? Так, і поганам; |
| 29. яко ж бо один Бог, що оправдує обрізаннє з віри і необрізаннє вірою. |
| 30. То ми оце руйнуємо закон вірою? Нехай не буде (так). Нї, ми утверджуємо закон. |