A A A A A
Біблія протягом одного року
Червень 5

1 Царів 19:1-21
1. Як же Ахаб оповів Езабелї все, що вчинив Ілия, та як він повбивав усї пророки мечем,
2. Післала Езабель посли до Ілиї сказати: Нехай те й те заподїють менї боги, коли я завтра о сїй добі не зроблю з твоєю душею те, саме, що сталось із душею кожного з них.
3. Дізнавшись про се, рушив він і пійшов звідти, щоб рятувати життє своє, й прийшов у Берсабію, що в Юдеї, і лишив там слугу свого,
4. Сам же пійшов у пустиню, за день ходи звідти, прийшов та й сїв під яловецьким корчем, і просив смертї собі й промовив: Буде з мене! тепереньки прийми, Господи мою душу, бо я не лучший над батьки мої.
5. Та й лїг і заснув під яловецьким вересом. Аж ось торкнув його ангел й рече йому: Вставай, їж!
6. Позирне Ілия, аж у головах у його печений корж і кінва з водою. І попоїв і напивсь він, та й лїг ізнов спати.
7. Ангел же Господень прийшов удруге, торкнув його й рече: Вставай та попоїж, бо дорога тобі далека.
8. І встав він, попоїв і напивсь, а покріпившись їдою сією, мандрував сорок день і сорок ночей аж до Божої гори Гореба.
9. Там же ввійшов у печеру та й обночувався в нїй. Аж ось прийшло до його слово Господнє, й сказано йому: Чого ти тут, Ілиє?
10. Він відказав: Запалав я щиростю про Господа, Бога Саваот, сини бо Ізрайлеві понехали заповіт твій, жертівники твої поруйнували й пророки твої повбивали мечем; зіставсь я один, та вони настають і на мою душу.
11. І сказано йому: Виходь ізвідсї та й стань на горі перед Господом. І ось, Господь проходити ме: велика сильна буря роздираюча гори й розбиваюча скелї, перед Господом; та не в бурі Господь; після бурі трус землї, та не в землетрусї Господь;
12. По трусї земляному огонь, та не в огнї Господь; після огня тихе віяннє, (аж там Господь).
13. Почувши се Ілия, затулив лице собі плащем, і вийшов і став у ввіходу в печеру. Тодї заговорив до його голос: Чого ти тут, Ілиє?
14. Відказав він: Запалав я був щиростю про Господа, Бога Саваот, сини бо Ізрайлеві понехали заповіт твій, поруйнували жертівники твої й постинали мечем пророки твої, тільки я зостався, та вони настають і на мою душу.
15. Господь же рече до його: Йди, вернися твоєю дорогою через пустиню у Дамаск, а як прийдеш туди, помаж Азаїла в царя над Сириєю.
16. Егуя ж Намессієнка помаж в царя над Ізраїлем, а Елисея Сафатенка, з Абел-Мехоли, помаж в пророка намість себе;
17. І станеться: Хто втече від меча Азаїлового, того вбє Егуй, а хто втече від меча Егуєвого, того вбє Елисей.
18. Впрочім я зоставив між Ізрайлитянами сїм тисяч; усїх тих колїна не пригинались перед Баалом, і уста їх не цїлували його.
19. Пійшовши ж ізвідти, найшов Елисея Сафатенка, що саме орав плугом; дванайцять пар (волів) було перед ним, а сам він був при дванайцятій; а коли Ілия приступив до його, кинув на його свій плащ.
20. Сей же, покинувши воли, пійшов слїдом за Ілиєю й сказав: Дай менї перш поцїлувати панотця мого й панїматку мою, тодї пійду за тобою. Він відказав йому: Йди й вертай назад, бо що належало до мене, те я вчинив тобі.
21. І вернувши до його, узяв пару волів та й заколов їх, а плугом волів зварив мясо їх та й роздав людям, щоб їли. Тодї рушив і пійшов за Ілією й служив йому.

1 Царів 20:1-43
1. Бенадад, царь Сирийський, зібрав усю військову силу свою; й з ним було трийцять і два князї з кіньми й колесницями; й пійшов, облїг Самарию й добував її.
2. І послав посли в город до Ахаба, царя Ізраїлського,
3. І повелїв сказати йому: Так говорить Бенадад: срібло твоє й золото твоє - воно моє, й твої молодицї й найлучші сини - мої.
4. І відповів царь Ізраїлський і сказав: Як кажеш, мій пане царю, я твій з усїм, що маю.
5. Посли прийшли однакже знов й казали: Так мовляє Бенадад: Я посилав сказати тобі, що срібло твоє й золото твоє, й молодицї твої й синів твоїх мусиш оддати менї;
6. Тим то завтра о сїй добі пришлю до тебе людей моїх, щоб вони обшарили твою господу й господи підданих твоїх, і все, що вподобають, позабірали як власне своє.
7. І скликав царь Ізраїлський всї громадські мужі в своїй землї та й каже їм: Бачите ясно, яке зло він задумав; він присилав до мене й зажадав моїх молодиць і дїтей, мого срібла й золота, та я не відказав йому.
8. І відповіли йому всї громадські мужі й увесь люд: Не слухай й не згоджуйся.
9. І каже він послам Бенададовим: Скажіте мойму панові, цареві: Все, про що ти присилав первим разом до слуги твого, вчиню; сього ж не можу вчинити. І пійшли посли й віднесли йому відповідь.
10. І прислав до його Бенадад, сказати: Нехай боги заподїють менї те й те, й ще більш причинять, коли пороху Самарийського стане на те, щоб узяти по жменї всїм людям, що я їх веду.
11. Царь же Ізраїлський відповів: Скажіть йому: хто підперізується (зброєю), нехай не хвалиться так, як той, хто розперізується.
12. Почувши сю відповідь саме тодї, як попивав із князями в своїх холодних шатрах, повелїв людям своїм: Облягайте місто! І вони облягли місто.
13. І ось приступив один пророк до Ахаба, царя Ізраїлського, й рече: Тако глаголе Господь: Чи бачиш оцю велику купу? Я сьогоднї подам її тобі в руки, щоб ти зрозумів, що я Господь.
14. І спитав Ахаб: Через кого? І відказав він: Так говорить Господь: Через людей, що під земськими начальниками. І спитав далїй: Хто розпічне битву? Відказав той: Ти.
15. І перелїчив він людей під земськими війтами, й найшлось їх двістї трийцять і два. Після їх же перелїчив увесь люд, усїх Ізрайлитян, сїм тисяч.
16. І вирушили вони о півднї, тим часом як Бенадад напивавсь до пяна в холоднику з тридцятьма й двома князями, що прийшли йому на підмогу.
17. Люде земських начальників вирушили перші. І вислав Бенадад, і сказали йому: Вирушили мужі з Самариї.
18. І повелїв він: Чи вийшли вони з мирним задумом, чи з боєвим, хапайте їх живцем.
19. Скоро ж вирушили з городу люде земських начальників і військо за ним, -
20. Ударив кожен з них на свого противника. І повтїкали Сирийцї, Ізрайлитяне ж погнались за ними. А Бенадад, царь Сирийський, втїк на конї з кіннотою своєю.
21. Царь же Ізраїлський вирушив та й забрав конї й колесницї, й завдав Сирийцям великий побій.
22. І приступив пророк до царя Ізраїлського й рече йому: Держися мужно, міркуй й розваж, що тобі чинити, бо на той рік наступить знов на тебе царь Сирийський.
23. Слуги ж царя Сирийського говорили йому: Бог їх - се бог гір, тим вони взяли над нами гору; коли б ми бились із ними на поділлї, так певно б ми їх переважили;
24. От же що зроби: відправ усїх царів із їх місць, а намість їх постав гетьманів;
25. І назатягай собі стілько війська, скільки погибло в тебе, й коней й колесниць, скільки було коней й колесниць, та й битись мемо з ними на поділлї, так певно подужаємо їх. І послухав він їх ради й вчинив так.
26. На другий год зібрав Бенадад Сирийцїв та й двинув під Афек на війну проти Ізраїля.
27. Зібрались і Ізрайлитяне, й набравши живностї, вирушили їм на зустріч. І отаборились Ізрайлитяне навпроти них, як дві невеличкі козині купки, тим часом як Сирийцї вкрили землю.
28. І прийшов Божий чоловік та й промовив до царя Ізраїлського: Тако глаголе Господь: За те, що Сирийцї мовляли: Господь є Богом нагірнїм, а не Богом подолянським, подам я тобі на поталу сю величезну купу, щоб ви зрозуміли, що я Господь.
29. І таборували вони один проти одного сїм день; на сьомий же день прийшло до бою, й вклали Ізрайлитяне одного дня Сирийцїв сто тисячей чоловіка піхоти.
30. Що ж позоставалось, повтїкали в город Афеку. Там же обваливсь мур на остальнїх двайцять і сїм тисячей чоловіка. Утїк же й Бенадад у місто та й бігав із однієї сьвітлицї в другу.
31. І кажуть йому слуги його: Ми зачували, що царі Ізраїлські милосердні; позволь же нам одягти чересла наші в вереттє, а на голови (шиї) взяти повороззя, та й пійти перед царя Ізраїлського; може, він зоставить тебе живим.
32. От і попідперізувались вереттєм, а на голови взяли повороззя, й подались до царя Ізраїлського та й промовили: Твій слуга Бенадад звелїв тобі сказати: Зостав мене з душею! Відказує той: А він ще жив? Він мій брат.
33. Люде сї взяли те за добрий знак і чимскорше підхопили слово з уст його та й промовили: Брат твій Бенадад. Він же каже: Йдїте й приведїть його. І вийшов до його Бенадад, і він посадив його на колесницю.
34. І сказав йому той: Городи, що позабірав отець мій у твого батька, я верну, й можна тобі мати в Дамаску базарі (про торги), як мій отець мав у Самариї; й я, вчинивши вмову, відїду собі. І вчинивши з ним умову, (Ахаб) відпустив його.
35. Під той час один з пророчих мужів сказав, по наказу Господньому, свойму товаришові: Попобий мене! Той же затявсь бити його.
36. І сказав він до його: За те, що не послухав єси слова Господнього, скоро пійдеш від мене, убє тебе лев. І як пійшов той від його, наскочив на його лев, та й убив його.
37. І зустрів він другого чоловіка та й каже: Попобий же мене! І попобив його другий до рани.
38. Тодї пророк пійшов, зупинивсь на дорозї, де мусїв їхати царь, і зробив себе незнаним, повязавши повязю очі собі.
39. Коли ж царь переїздив мимо, покликнув він до царя й сказав: Раб твій ходив на війну, аж ось хтось відійшов на бік і привів до мене чоловіка та й каже: Постережи сього чоловіка; коли ж не встережеш, так оддаси за його свою душу, або мусиш одважити талант срібла.
40. Тим часом же, як твій раб робив то се, то те, той якось ізник. - Царь же Ізраїлський каже йому: Так говорить і твій вирок. Ти сам присудив його собі.
41. Він зняв хутенько повязь із очей, і царь впізнав його, що він із пророків.
42. Той же сказав йому: Тако глаголе Господь: Ти випустив із твоїх рук чоловіка, що підпав під мій проклін; за те буде душа твоя за його душу й твій нарід за його нарід.
43. І подавсь царь Ізраїлський додому сумний й сердитий та й прибув у Самарию.

Псалми 70:1-5
1. Проводиреві хора; Давидова, на спомин. П оспіши, Боже, спаси мене, Господи, прийди на поміч менї!
2. Нехай осоромляться і повстидаються всї, що на життє моє чигають! Нехай назад кинуться і осоромляться ті, що втїшаються з мого нещастя!
3. Нехай повернуться назад, в нагороду за свій сором, ті, що кажуть: Ого! Ого!
4. Нехай радуються і веселяться в тобі всї, що шукають тебе! А ті, що люблять спасеннє твоє, нехай кажуть: Бог великий!
5. Я ж мізерний і бідний; Боже, поспіши до мене! Ти моя поміч і моє спасеннє; Господи, не загайся!

Приповісті 18:1-2
1. Своєвольний всього забагає; він устає проти всього, що каже розум.
2. Дурний не любить знання, хиба тілько, щоб повеличатись дотепом.

Іван 14:1-31
1. Нехай не трівожить ся серце ваше. Віруйте в Бога і в мене віруйте.
2. В дому Отця мого осель багато. Коли б нї, сказав би вам: Ійду наготовити місце вам.
3. І, як пійду та наготовлю вам місце, знов прийду й прийму вас до себе, щоб де я, і ви були.
4. А куди я йду, знаєте, й дорогу знаєте.
5. Каже Йому Тома: Господи, не знаємо, куди йдеш; і як можемо дорогу знати?
6. Рече йому Ісус: Я дорога й правда, й життє: нїхто не приходить до Отця, як тільки мною.
7. Коли б знали мене, й Отця мого знали б; і від нинї знаєте Його, й видїли Його.
8. Каже Йому Филип: Господи, покажи нам Отця, то й буде з нас.
9. Рече йому Ісус: Стілький час я з вами, й не пізнав єси мене, Филипе? Хто видїв мене, видїв Отця; як же ти кажеш: Покажи нам Отця?
10. Хиба не ймеш віри, що я в Отцї і Отець у менї? Слова, що я промовляю вам, від себе не промовляю; Отець же, що в менї пробуває, Той робить дїла.
11. Віруйте менї, що я в Отцї і Отець у менї; коли ж нї, задля дїл самих віруйте менї.
12. Істино, істино глаголю вам: Хто вірує в мене, дїла, що я роблю, і він робити ме: й більше сього робити ме; бо я до Отця мого йду.
13. І чого просити мете в імя моє, те зроблю, щоб прославивсь Отець у Синї.
14. Коли чого просити мете в імя моє, я зроблю.
15. Коли любите мене, хоронїть заповідї мої.
16. І я вблагаю Отця, і дасть вам иншого утїшителя, щоб пробував з вами по вік, -
17. Духа правди, котрого сьвіт не може прийняти; бо не видить Його, анї знає Його; ви ж знаєте Його, бо з вами пробуває і в вас буде.
18. Не зоставлю вас сиротами: прийду до вас.
19. Ще трохи, й сьвіт мене більш не видїти ме; ви ж будете видїти мене, бо я живу, й ви жити мете.
20. Того дня знати мете, що я в Отцї моїм, і ви в менї, а я в вас.
21. Хто має заповідї мої і хоронить їх, той любить мене; хто ж любить мене, буде люблений від Отця мого, і я любити му його, і обявлюсь йому.
22. Каже Йому Юда, не Іскариоцький: Господи, що воно єсть, що маєш нам обявитись, а не сьвітові?
23. Відказав Ісус і рече йому: Коли хто любить мене, слово моє хоронити ме, і Отець мій любити ме його, і до него прийдемо, і оселю в него зробимо.
24. Хто не любить мене, словес моїх не хоронить; а слово, що ви чуєте, не моє, а пославшого мене Отця.
25. Се я глаголав вам, у вас пробуваючи.
26. Утїшитель же, Дух сьвятий, котрого пішле Отець в імя моє, Той научить вас усього, й пригадає вам усе, що я глаголав вам.
27. Упокій оставляю вам, мій упокій даю вам; не, яко ж сьвіт дає, я даю вам. Нехай не трівожить ся серце ваше, анї лякаєть ся.
28. Ви чули, що я глаголав вам: Ійду, й прийду до вас. Коли б любили мене, зрадїли б, що я сказав: Ійду до Отця; бо Отець мій більший мене.
29. І оце глаголав вам, перш нїж тому стати ся, щоб, як станеть ся, увірували.
30. Вже більш не говорити му багато з вами, йде бо князь сьвіта сього, й у менї не має нїчого.
31. Та, щоб знав сьвіт, що я люблю Отця, і, яко ж заповідав менї Отець, так чиню. Уставайте, ходїмо з відсїля.