| 1 Царів 17:1-24 |
| 1. І сказав Ілия Тесбій, із горожан Галаадських, до Ахаба: Так певно, як живе Господь, Бог Ізрайлїв, що я стою на службі в його, сього року не буде нї роси, нї дощу, хиба на моє слово. |
| 2. І прийшло до його слово Господнє таке: |
| 3. Ізійди звідсї й поверни на схід сонця, та й сховайсь, коло потока Хората, що навпроти Йорданї: |
| 4. З сього потока пити меш, а крукам повелїв я обмислювати тебе їдою там. |
| 5. І вчинив він по наказу Господньому, пійшов та й пробував на бурчацї Хоратї, що навпроти Йорданї. |
| 6. І приносили йому круки хлїба й мясива уранцї й хлїба й мясива ввечері, а з бурчака він пив. |
| 7. По якомуся ж часї висох потік, бо не було в землї дощу. |
| 8. І прийшло до його слово Господнє таке: |
| 9. Встань і йди в Сарепту Сидонську, та й пробувай там. Дав я там удові повелїннє кормити тебе. |
| 10. І рушив та й подавсь у Сарепту. І як прийшов до воріт города, аж ось вдовиця збірає собі тріски. І озветься до неї та й просить: Дай менї трохи води в глечик напитись. |
| 11. Як пійшла ж вона по воду, кликнув він услїд їй та й просить: Принеси менї, будьласко, й хлїба шматок. |
| 12. Вона ж каже: Так певно, як Господь, Бог твій, живе, нема в мене нїчого печеного, тільки з пригорщ муки в глеку та трошки олїї в банцї. Оце назбіраю трохи трісок та, вернувшись додому, зготую чого собі та синові, а як ізїмо, тодї вже й помремо. |
| 13. Ілия ж каже їй: Не журися, йди додому та й зроби, як казала єси; тільки наперід спечи менї коржика та й принеси сюди, собі ж і синові твойму зготуєш опісля: |
| 14. Так бо глаголе Господь, Бог Ізрайлїв: Борошно в гладисцї не зменьшиться й олїї в питунцї не убуде до того дня, аж пішле Господь на землю дощ. |
| 15. І пійшла вона й зробила, як промовив їй Ілия, й їла вона, й він і дом її. |
| 16. Муки в глецї не меншіло й олїї в банцї не убувало, по слову Господньому, що сказав через Ілию. |
| 17. Послї сього занедужав син удовин, що її була господа, а недуга його так була тяжка, що вже й дихати не міг. |
| 18. І каже вона Ілиї: Що менї чинити з тобою, чоловіче Божий? Прийшов єси до мене тільки про те, щоб нагадати мої провини, щоб за те вмер син мій. |
| 19. Він же сказав їй: Дай менї сюди синка твого. І взяв його з її лона, понїс його в горішню сьвітличку, де жив, та й положив на постелї в себе. |
| 20. Тодї озвавсь до Господа й промовив: Господи, Боже мій! чи ти ж бо заподїєш таке зло вдовицї, де я гостюю, що вмре її синок? |
| 21. І нахилився тричі над хлопцем, й озвавсь до Господа й промовив: Господи, Боже мій! дай же бо так, щоб душа сього хлопчика вернулась у його. |
| 22. І почув Господь поклик Ілиїн, і душа хлопцева вернулась у його, так що він ожив. |
| 23. Ілия ж узяв хлопця, понїс його з верхньої сьвітлички в господу, та й передав матері, й промовив: Дивись, син твій ожив. |
| 24. І сказала женщина Ілиї: Тепер я знаю, що ти чоловік Божий, та що слово Господнє в устах твоїх - правда. |
| 1 Царів 18:1-46 |
| 1. По довгому часї прийшло слово Господнє до Ілиї, таке: Йди, покажись Ахабові, а дам дощ на землю. |
| 2. І пійшов Ілия, щоб показатись Ахабові. Панувала ж велика голоднеча в Самариї. |
| 3. І покликав Ахаб Абдію, начальника дворецького. Абдій ж був вельми богобоязливий. |
| 4. І як Езабеля викореняла пророків Господнїх, то Абдій взяв сто пророків і ховав їх по півсотнї чоловіка по печерах та й обмисляв хлїбом і водою. |
| 5. І сказав Ахаб Абдієві: Пійди по царству по всїх криничинах і по всїх байрачних бурчаках, а може знайдеш де траву, щоб рятувати конї й мули, та щоб не повиздихала вся скотина. |
| 6. І подїлили вони між себе землю, щоб її скрізь обійти. Ахаб пійшов в один бік, а Абдій двинув у другий бік. |
| 7. Як же Абдій ійшов дорогою, зустрів його несподївано Ілия. Впізнавши його, припав Абдій лицем до землї й промовив: Чи справдї се ти, добродїю мій, Ілиє? |
| 8. Той відказує: Се я. Йди та скажи твойму панові: Ілия тут! |
| 9. Він же каже: Чим провинив я тобі, що хочеш мене, раба твого, видати Ахабові, щоб убив мене? |
| 10. Так певно, як живе Господь, Бог твій, нема нї народу, нї царства, куди б не посилав мій пан, тебе шукати. Як же йому казали: нема тут його, він брав клятву з царства й люду, що тебе не зустріли. |
| 11. А тепер ти кажеш: Ійди, скажи панові твойму: Ілия тутеньки! |
| 12. Коли ж я пійду від тебе, то дух Господень занесе тебе, хто знає, куди; а як я пійду звістити Ахабові, а він тебе не знайде, так він убє мене; раб же твій з молодощів боявся Господа. |
| 13. Хиба мойму добродїєві не переказано, що я вчинив, як Езабель вбивала пророки Господнї, як я сто чоловіка з пророків Господнїх скривав по півсотнї чоловіка в печерах і обмисляв їх хлїбом та водою? |
| 14. А ти тепереньки кажеш: Ійди, скажи панові твойму: Ілия тут! він убє мене. |
| 15. Ілия ж рече: Так певно, як жив Господь Саваот, що я на службі в його стою: ще сьогоднї покажусь йому. |
| 16. І пійшов Абдій, зустрічати Ахаба, й сповістів його про се. І пійшов Ахаб зустріч Ілиєві. |
| 17. Побачивши ж Ахаб Ілию, промовив до його: То се ти, що трівожиш Ізраїля? |
| 18. Він же відказує: Не я трівожу Ізраїля, а ти й твоя родина, що знехтували заповідї Господнї й ходите слїдом за Баалами. |
| 19. Тепер же посилай та поскликай до мене всього Ізраїля на Кармель-гору та й тих чотириста й пятьдесять пророків Баалових із чотирма стами пророків дубровних, що годуються зі столу Езабелиного. |
| 20. І послав Ахаб по всього Ізраї- ля та й поскликав пророки на Кармель-гору. |
| 21. І наближивсь Ілия до всього народу й промовив: Доки ще кульгати мете на оба боки? Коли Господь є Богом, так ходїте слїдом за ним; коли ж се Баал, так слїдом за ним ходїте. І не відказав йому люд нїчого. |
| 22. І каже Ілия до люду: Я зіставсь один пророк Господень, а пророків Баалових чотириста й пятьдесять чоловіка. |
| 23. Дайте ж нам два бики, і нехай виберуть вони собі одного бика, і розітнуть його на шматки й покладуть на дрова, але не підпалюють, я ж оправлю другого телця й положу на дрова, однак не підпалю; |
| 24. Тодї взивайте ви ймя бога вашого, я ж призову ймя Господа, Бога мого. Которий Бог відповість поломєм, той буде Богом. І відказав увесь люд і промовив: Добре! |
| 25. Промовив тодї Ілия до пророків Баалових: Вибірайте одного бика та й оправте як слїд, бо вас більше, й взивайте ймя бога вашого, огню ж не підкладайте. |
| 26. І взяли вони телця, що їм дано, й оправили, й кликали ймя Баалове з ранку та й до полудня, промовляючи: Баале, почуй нас! Та не було нї голосу, нї відповідї. І скакали вони круг жертівника, що построїли. |
| 27. Як було ж о півднї, почав Ілия насьміватись із них і каже: Кличте голоснїщ, бо він бог; може він задумався, або чим занятий, або в дорозї, або може й спить, то прокинеться. |
| 28. І кликали вони ще голоснїйше, та робили своїм звичаєм нарізки ножиками та списиками, що аж кров текла по них. |
| 29. Минуло й полуднє, а вони все ще біснувались, (та й біснувались) аж до тієї години, коли час було приносити вечірню жертву; однакже не було нї голосу, нї відповідї, нї послуху. |
| 30. І сказав Ілия до всього народу: Приступіте до мене! І приступив до його ввесь люд. І поставив він знов зруйнованого жертівника Господнього, |
| 31. І взяв Ілия дванайцять каменів по лїчбі синів Якова, що Господь сказав був йому: Ізраїль буде ймя твоє! |
| 32. І построїв із того каміння жертівника в імя Господнє, та й обвів жертівника округи ровом завбільшки зо дві борозди зерна; |
| 33. І уложив дрова, розтяв бика та й положив на дрова; |
| 34. І повелїв: Наберіте чотири цебри води та й вилийте на всепаленнє й на дрова. (І зробили так.) І повелїв: Зробіте се вдруге. І зробили вдруге. Тодї повелїв: Зробіть і втретє. І зробили втретє. |
| 35. І текла вода навкруги жертівника, так що в каналї було повно води. |
| 36. А коли вже був час приносити вечірню жертву, приступив Ілия й промовив: Господи, Боже Авраамів, Ізааків і Ізрайлїв! Покажи сьогоднї, що ти один Бог ув Ізраїлї, а я слуга твій, й що я се все вчинив по твойму велїнню. |
| 37. Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб сей люд зрозумів, що ти, Господи, справдешнїй Бог, і що ти навернеш серця їх. |
| 38. І спав огонь Господень та й пожер всепаленнє, дрова, каміння й насипану землю, ба й воду вилизав, що була в рові. |
| 39. Як побачив се нарід, то й припав лицем до землї, та й промовив: Господь є Богом, Господь є Богом! |
| 40. Ілия ж повелїв їм: Хапайте пророки Баалові! не дайте нї одному з них утекти! І похапали їх, і повїв їх Ілия до потока Кисона та й повбивав там. |
| 41. І сказав Ілия Ахабові: Йди, їж і пий, бо чути дощовий шелест. |
| 42. І пійшов Ахаб їсти й пити, Ілия ж вийшов на верх Кармеля, припав до землї й похилив лице своє аж між колїна свої. |
| 43. І сказав слузї свойму: Йди, подивись проти моря. Той пійшов, подививсь та й каже: Нема нїчого. Каже ж йди знов. І ходив той сїм разів. |
| 44. За семим же разом каже: Встає саме з моря хмарка, завбільшки на чоловічу долоню. І сказав: Їйди ж, скажи Ахабові: Запрягай та їдь, щоб не захопив тебе дощ. |
| 45. Тимчасом потемнїло небо від хмари й вітру та й линув страшенний ливень. Ахаб же сїв та й поїхав у Езреель. |
| 46. На Ілию ж сталася рука Господня й він, оперезавши свої чересла, біг поперед Ахабом до Езрееля. |
| Псалми 69:29-36 |
| 29. Я ж бідний і горе менї; спасеннє твоє, Боже, нехай вислобонить мене! |
| 30. Буду прославляти імя Боже піснями, величати його хвалою. |
| 31. Буде се любійше Господеві над бики, над теля рогате з росколеними ратицями. |
| 32. Побачать впокорені, вони звеселяться; ви, що шукаєте Бога, нехай оживе серце ваше! |
| 33. Господь бо слухає бідних, і не одвертаєсь від попавших в неволю. |
| 34. Да восхвалять його небеса і земля, моря і все, що там живе-кишить. |
| 35. Бог бо спасе Сиона, і збудує городи Юдейські; і мати муть там оселю і займаньщину. |
| 36. І потомство слуг його мати ме наслїддє; і хто любить імя його, жити ме там. |
| Приповісті 17:27-28 |
| 27. Розумний - хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна. |
| 28. І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, - навіть розважливим. |
| Іван 13:21-38 |
| 21. Се промовивши Ісус, зворушив ся духом, і сьвідкував і рече: Істино, істино глаголю вам, що один із вас ізрадить мене. |
| 22. Ззирались тодї між собою ученики, сумнїваючись, про кого Він говорить. |
| 23. Був же за столом один із учеників Його на лонї Ісусовім, котрого любив Ісус. |
| 24. Сьому кивнув Симон Петр, щоб спитав, хто б се був, про кого говорить. |
| 25. Пригорнувшись той до грудей Ісусових, каже Йому: Господи, хто се? |
| 26. Відказав Ісус: Той, кому я, умочивши кусок, подам. І, вмочивши кусок, дав Юдї Симонову Іскариоцькому. |
| 27. А за куском увійшов тодї в него сатана. Рече ж йому Ісус: Що робиш, роби швидко. |
| 28. Сього не зрозумів нїхто, що сидїли за столом, проти чого сказав йому. |
| 29. Деякі бо думали, - яко ж бо скриньку мав Юда, - що каже йому Ісус: купи, що треба нам про сьвято; або, щоб що дав убогим. |
| 30. Узявши ж він кусок, зараз вийшов; була ж ніч. |
| 31. Як же вийшов, рече Ісус: Тепер прославив ся Син чоловічий, й Бог прославив ся в Йому. |
| 32. Коли Бог прославив ся в Йому, то Бог прославить і Його в собі, і скоро прославить Його. |
| 33. Дїтки! ще короткий час я з вами. Шукати мете мене, і яко ж казав я Жидам: Що, куди йду я, ви не можете йти, і вам глаголю тепер. |
| 34. Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного. Як я любив вас, щоб і ви любили один одного. |
| 35. По сьому знати муть усї, що ви мої ученики, коли любов мати мете один до одного. |
| 36. Рече Йому Симон Петр: Господи, куди йдеш? Відказав йому Ісус: Куди йду, не можеш тепер за мною йти; опісля ж пійдеш за мною. |
| 37. Каже Йому Петр: Господи, чому не можу за Тобою йти тепер? Душу мою за Тебе положу. |
| 38. Відказав йому Ісус: Душу твою за мене положиш? Істино, істино глаголю тобі: не запіє півень, доки мене відречеш ся тричі. |