| 1 Царів 11:1-43 |
| 1. Та царь Соломон полюбив і много чужоземнїх женщин, окрім дочки Фараонової: Моабитянок, Аммонїйок, Едомійок, Сидонїйок, Гетїйок, |
| 2. Із тих народів, що про них заповідав Господь синам Ізрайлевим: Не входїте до них, а вони нехай не входять до вас, ато прихилять вони серця ваші до своїх богів. До сих прихилявся Соломон любощами. |
| 3. І було в його сїмсот справдешнїх жінок і три сотнї наложниць, і молодицї його розопсотили серце його. |
| 4. Коли Соломон стався старий, то женщини його прихилили серце його до чужих богів, серце його не було вже зовсїм віддане Господеві, Богові його, як серце батька його Давида. |
| 5. От і став Соломон служити Астартї, божищеві Сидонському, й Молохові, гидотї Аммонїйській. |
| 6. І чинив Соломон таке, що Господеві не до вподоби, й не ходив за Господом, робом свого отця Давида. |
| 7. От і построїв Соломон божницю про Хамоса, гидоту Моабійську, на горі, що проти Ерусалиму, й про Молоха, гидоту Аммонїйську. |
| 8. А робив він так задля всїх чужоземнїх молодиць своїх, що приносили кадило й жертви своїм божищам. |
| 9. І розгнївався Господь на Соломона, що він зробивсь одступником від Господа, Бога Ізрайлевого, що обявивсь був йому двічи, |
| 10. Та заповідав йому не ходити за чужими богами; про що Господь заповідав йому, того він не додержав. |
| 11. І сказав Господь Соломонові: За те, що таке у тебе дїється, й ти не пильнуєш заповіту мого, що дав я тобі, анї моїх установ, що я заповідав тобі, я роздїлю на частї царство твоє й надїлю його слузї твойму; |
| 12. Однакже за твого живота я не вчиню сього задля отця твого Давида, а в твого сина відійму його; |
| 13. Та й не відійму всього царства: одно поколїннє дам синові твойму задля кметя мого Давида та задля Ерусалиму, що я вибрав собі. |
| 14. І допустив Господь противника на Соломона: Едомія Адера. Походив він із царського роду в Едомі (Ідумеї), - |
| 15. Тодї бо ще, як Давид був в Ідумеї, а гетьман Йоаб пійшов ховати добитих, і все музьке в Ідумеї повбивав, - |
| 16. (Бо Йоаб пробув там шість місяцїв з усїма Ізрайлитянами, покіль викоренив усе музьке в Ідумеї), - |
| 17. Тодї Адер із деякими Едоміями, що були між слугами батька його, утїк у Египет; а був тодї Адер ще малим хлопцем. |
| 18. І вибрались вони були з Мадіяму й прибули в Паран, і взяли з Парану людей й прибули в Египет до Фараона, Египецького царя. Той дав йому будинок і визначив йому харчі; дав йому й землї. |
| 19. Адер здобув також велику ласку в Фараона, так що сей віддав за його старшу сестру супруги своєї Тахпенеси. |
| 20. І вродила йому сестра Тахпенесина сина Генубата. Тахпенеса виховувала його в Фараоновій палатї з дїтьми Фараоновими. |
| 21. Як же прочув Адер, що Давид прилучивсь до своїх батьків та що й гетьман Йоаб умер, то просив Фараона: Відпусти мене в мій рідний край. |
| 22. Фараон же відказав: Чи ж тобі не достає чого в мене, що бажаєш ійти в рідний край. Сей відказав: Нї, але таки відпустити мене. |
| 23. І підняв Бог на Соломона іще противника - Разона Еліаденка, що втїк був від свого пана Адраазара, царя Собського. |
| 24. Сей скупив круг себе людей й зробивсь отаманом ледарів послї того, як Давид побив Адраазара; й звоювали вони Дамаск, і осїлись там, та й зробили його царем у Дамаску. |
| 25. І був він противником Ізраї- ля, покіль було й віку Соломонового. Окрім лиха заподїваного Адером, шкодив він заєдно Ізраїлеві, та ще й зробився царем в Сириї. |
| 26. І Еробоам Набатенко, Ефраїмій із Зареди - матїр його звали Зеруа, а була вона вдовиця - урядник Соломонів, збунтувавсь так само проти царя. |
| 27. А що він підняв руку на царя, се от як сталось: Соломон будував Милло та починив деякі ушкоди в городї Давида, батька свого. |
| 28. Був же собі Еробоам чоловік хоробрий; то ж Соломон, вбачаючи, що молодик тямущий хоч до якої роботи, поставив його доглядником над поборами в цїлому поколїннї Йосифовому. |
| 29. Сталося ж того часу, що Еробоам вийшов із Ерусалиму й зустрів його в дорозї пророк Ахія з Силому. Був він у новій гунї, а зійшлись вони сам на сам у чистому полі. |
| 30. І вхопив Ахія нову гуню з себе та й роздер її на дванайцять частей; |
| 31. І промовив до Еробоама: Возьми собі десять частин, так бо говорить Господь, Бог Ізрайлїв: Ось я роздеру Соломонове царство та й передам тобі десять поколїнь, |
| 32. Одно ж поколїннє удержиться при йому задля раба мого Давида й задля Ерусалиму, города, що вибрав я з усїх поколїнь Ізрайлевих, |
| 33. А се за те, що він покинув мене та й став поклонятись Астартї, божищеві Сидонському, та Хамосові, богові Моабійському, та Молохові, богові Аммонїйському, й не ходив путьми моїми, щоб чинити те, що менї до вподоби, та певнити мої установи й заповідї мої, як отець його Давид. |
| 34. Та не вирву в його з рук усе царство, а зоставлю його князем покіль віку його задля Давида, слуги мого, що я вибрав його, й що пильнував моїх заповідей й встанов моїх; |
| 35. У сина ж його вирву з рук царство, та й дам тобі з його десять поколїнь, |
| 36. А синові його дам одно поколїннє, щоб раб мій Давид по всї вічні часи зостався сьвітлом передо мною в Ерусалимі, в городї, що я вибрав собі, щоб пробувало там імя моє. |
| 37. А тебе вибираю, щоб ти панував над усїм, чого забажає душа твоя, й був царем над Ізраїлем. |
| 38. І коли будеш слухняним у всьому, що заповідати му тобі, й ходити меш путьми моїми й чинити меш те, що менї до вподоби, пильнуючи установ і заповідей моїх, як чинив мій раб Давид, так буду з тобою й збудую тобі довговічнїй дом, як я збудував Давидові, й передам тобі Ізраїля; |
| 39. І сим впокорю я потомки Давидові, впокорю, однак не по всї часи. |
| 40. І хотїв Соломон стратити Еробоама, але Еробоам зібрався й втїк у Египет до Сусакима, царя Египецького, та й пробував у Египтї до смертї Соломонової. |
| 41. Инчі дїї Соломонові й все, що він чинив, і про мудрість його, те прописано в книзї дїл Соломонових. |
| 42. А царював Соломон в Ерусалимі над усїм Ізраїлем сорок год. |
| 43. І спочив Соломон з батьками своїми, й поховано його в Давидовому городї, а намість його став царем син його Робоам. |
| 1 Царів 12:1-33 |
| 1. І подавсь Робоам у Сихем, бо в Сихемі скупивсь увесь Ізраїль, щоб окликнути його царем. |
| 2. Скоро ж почув про се Еробоам Небатенко, що був ще в Египтї, втїкши туди від царя Соломона, вернувсь Еробоам із Египту; |
| 3. І послали по його й прикликали його. І прибув Еробоам і вся громада Ізраїльська, й промовляли до Робоама так: |
| 4. Батько твій наложив на нас важке ярмо; полегчи нам тяжку службу й важенне ярмо, що батько твій наложив, так будемо служити тобі. |
| 5. І відказав він їм: Ійдїте ще на три днї назад і прийдїте тодї знов до мене. І нарід розійшовсь. |
| 6. І радився царь Робоам із старими мужами, що стояли перед батьком його Соломоном за живота його, й промовив: Як ви порадите менї, щоб дав я відповідь людям сим? |
| 7. І промовили вони йому: Коли ти сьогоднї вволиш волю сього народу й до їх нахилишся та послухаєш їх і приязну відповідь їм даси, так вони повсячасно слухати муть тебе. |
| 8. Він же знехтував раду, що раяли старцї громадські, та радивсь із молодими, що виросли вкупі з ним і тепер служили йому, |
| 9. І питав їх: Як ви порадите менї відповісти народові сьому, що менї ось що промовили: Полегчи ярмо, яке наложив на нас твій батько? |
| 10. І відказали йому молодики, що повиростали вкупі з ним, так: Ось як відкажеш сим людям, що промовили до тебе: Батько твій наложив на нас важенне ярмо, ти ж полегчи нам його; ось як маєш їм сказати: Мізинець мій товще чересел батька мого, |
| 11. Оце ж, коли мій батько накладав на вас важке ярмо, так я зроблю його ще більш важенним; коли мій батько карав вас бичами, то я карати му скорпіонами. |
| 12. Як же Еробоам і ввесь нарід прийшли до Робоама на третий день, як був повелїв царь словами: Прийдїть на третий день ізнов до мене, |
| 13. Дав царь народові жорстку відповідь, бо не прихиливсь до ради, що старцї дали йому. |
| 14. І промовив до них, так як пораяли молоді: Коли батько мій накладував на вас важке ярмо, так я наложу важенне; коли батько мій карав вас палками, то я карати му скорпіонами. |
| 15. От і не послухав царь народу, бо так судив Господь, щоб увійшло в силу слово його, що висказав Господь через Ахію з Силома Еробоамові Небатенкові. |
| 16. Як побачив же ввесь Ізраїль, що царь не послухав їх, дав нарід цареві таку відповідь: Що за часть нам у Давидї? яке наслїддє в синові Ессейовому? Гей, Ізраїлю, додому! Дивись на свій дом, Давиде! І розійшлись Ізрайлитяне в свої домівки. |
| 17. І царював Робоам тільки над тими Ізрайлитянами, що були в городах Юдиних. |
| 18. Як же послав царь Робоам начальника Адонирама стягати податки, то всї Ізрайлитяне вбили його каміннєм на смерть; царь же Робоам вскочив на свою колесницю та й утїк у Ерусалим. |
| 19. Так відпав Ізраїль од дому Давидового по сей день. |
| 20. Як же довідались усї Ізрайлитяне, що Еробоам вернувся, послали й покликали його в народні збори, та й зробили його царем над усїм Ізраїлем. До Давидового дому не пристав нїхто крім одного поколїння Юдиного. |
| 21. Прибувши ж Робоам у Ерусалим, скликав із усього дому Юдиного й з поколїння Беняминового сто й вісїмдесять тисяч вибранцїв мужів до походу проти дому Ізрайлевого, щоб вернути царство Робоамові, синові Соломоновому. |
| 22. Та прийшло до Божого чоловіка Самея Господнє слово, таке: |
| 23. Скажи Робоамові Соломоненкові, цареві Юдиному, й всьому домові Юдиному й Беняминовому так: |
| 24. Тако глаголе Господь: Не виступайте на війну проти ваших братів, синів Ізрайлевих; вертайся кожен додому: від мене бо так сталося. І послухали вони слова Господнього, й вернулись з дороги, по слову Господньому. |
| 25. І укріпив Еробоам Сихем на Ефраїм-горах та й осївся там; потім вийшов звідти й укріпив Пенуїл. |
| 26. Еробоам же думав сам собі: Царство може відпасти назад до дому Давидового; |
| 27. Як сей нарід ходити ме в Ерусалим приносити жертви в Господньому храму, так серця сього народу стануть прихилятись знов до свого пана Робоама, царя Юдиного, і вони вбють мене, та й вернуть ся знов до Робоама, царя Юдиного. |
| 28. І порадившись, виготовив два золоті бички й промовив до народу: Не треба вам ходити в Ерусалим; ось тобі власні боги, Ізраїлю, що вивели тебе з Египту. |
| 29. І поставив одно в Бетелї, друге ж у Данї. |
| 30. Та се довело до гріха, бо народ почав ходити до одного з тих, навіть аж у Дан. |
| 31. І побудував він божницї на горах, і приставив жерцями яких небудь людей, що не були з синів Левіїних. |
| 32. І постановив Еробоам сьвято на пятнайцятий день восьмого місяця, похоже на те сьвято, що справляли в Юдеї, й приносив жертви сам на жертівнику. Так само чинив в Бетелї, щоб приносити жертву бикам, що їх поробив, і понастановляв у Бетелї жерцїв для божниць, що їх построїв. |
| 33. І принїс жертви на жертівнику, що построїв у Бетелї, в пятнайцятий день восьмого місяця, місяця, що його по своїй волї назначив, і встановив сьвято для синів Ізрайлевих, і підійшов ід жертівникові, щоб запалити кадило. |
| Псалми 69:5-15 |
| 5. Ти, Боже знаєш мій нерозум, і провини мої не закриті перед тобою. |
| 6. Не дай же через мене осоромитись тим, що вповають на тебе, Господи, Боже сил небесних! Не дай осоромитись через мене тим, що шукають тебе, Боже Ізраїля! |
| 7. Бо за тебе терплю зневагу, і сором покрив лице моє! |
| 8. Чужим став я братам моїм, і чужинцем синам матері моєї. |
| 9. Бо ревність для дому твого ізсушила мене, і зневага тих, що тебе зневажають, впала на мене. |
| 10. Коли я плакав і душа віддалась посту, то й те було менї в наругу. |
| 11. Надїв я волосїнницю, і стався їм приповідкою. |
| 12. Сидячі у воротах мають помовку про мене; складають піснї на підпитку. |
| 13. Я ж, Господи, - молитва моя до тебе, в час благоволення твого. Боже, по великостї милосердя твого вислухай мене, по правдї спасення твого! |
| 14. Витягни мене з болота, не дай менї потонути! Дай менї вирятуватись від ненавидників моїх, і з глибинї вод. |
| 15. Бистрінь водяна нехай не затопить мене, і глибінь не проковтне мене, й яма роззявлена нехай не затулить челюстей своїх. |
| Приповісті 17:20-22 |
| 20. Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду. |
| 21. Хто дурня зродив - то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів. |
| 22. Веселе серце - як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї. |
| Іван 12:1-26 |
| 1. Тодї Ісус, шестого дня перед пасхою, прийшов у Витанию, де був Лазар, що був умер, котрого воскресив із мертвих. |
| 2. Зробили тодї Йому вечерю там, і Марта послугувала, Лазар же був один із тих, що сидїли за столом. |
| 3. Мария ж, узявши литру мира нардового, правдивого, предорогого, намастила ноги Ісусу, та й обтерла волоссєм своїм ноги Його; господа ж повна була духу від мира. |
| 4. Каже тодї один з учеників Його, Юда Симонів Іскариоцький, що мав Його зрадити. |
| 5. Чому мира сього не продано за триста денариїв та не роздано вбогим? |
| 6. Сказав же се не того, що про вбогих дбав, а що злодїй був, і скриньку мав, і, що вкидано, носив. |
| 7. Рече тодї Ісус: Остав її; на день похорону мого приховала се. |
| 8. Вбогих бо маєте всякого часу з собою, мене ж не всякого часу маєте. |
| 9. Довідалось же багато народу з Жидів, що Він там, і поприходили не задля Ісуса одного, а щоб і Лазаря побачити, котрого воскресив із мертвих. |
| 10. Нарадили ся ж архиєреї, щоб і Лазаря вбити; |
| 11. бо многі через него приходили від Жидів, та й увірували в Ісуса. |
| 12. Назавтра багато народу, поприходивши на сьвято, почувши, що Ісус ійде в Єрусалим, |
| 13. побрали віттє пальмове, та й вийшли назустріч Йому, покликуючи: Осанна! благословен грядущий в імя Господнє, Цар Ізраїлїв! |
| 14. Знайшовши ж Ісус осля, сїв на него, як написано: |
| 15. Не лякайсь, дочко Сионська! ось твій Цар іде, сидячи на молодому ослї. |
| 16. Сього ж не зрозуміли ученики Його спершу; тільки, як прославивсь Ісус, тодї згадали, що се про Него писано, й що се зробили Йому. |
| 17. Сьвідкував же народ, що був із Ним, як Лазаря викликав із гробу й воскресив Його з мертвих. |
| 18. Тим і зустрів Його народ, бо чув, що Він зробив сю ознаку. |
| 19. Фарисеї ж казали між собою: Бачите, що не вдїєте нїчого? ось увесь сьвіт за Ним пійшов! |
| 20. Були ж деякі Геленяне між тими, що поприходили, щоб поклонитись у сьвято. |
| 21. Сї ж приступили до Филипа, що був з Витсаїди Галилейської, кажучи: Добродїю, хочемо Ісуса видїти. |
| 22. Приходить Филип і каже Андреєві, а знов Андрей та Филип кажуть Ісусові. |
| 23. Ісус же відказав їм, говорячи: Прийшла година, щоб прославив ся Син чоловічий. |
| 24. Істино, істино глаголю вам: Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре, то одно зостаєть ся; коли ж умре, то багато овощу приносить. |
| 25. Хто любить душу свою, погубить її; а хто ненавидить душу свою в сьвітї сьому, на вічнє життє збереже її. |
| 26. Коли менї служить хто, нехай іде слїдом за мною; і де я, там і слуга мій буде. І коли хто менї служить, пошанує його Отець. |