A A A A A
Біблія протягом одного року
Може 8

1 Самуїла 18:1-30
1. Як скінчив же він розмову з Саулом, прихилилось серце Йонатана до його, і влюбив його Йонатан як свою душу.
2. Саул же взяв його того ж дня до себе і не дозволив йому вже вертатись у батьківську господу.
3. І ввійшов Йонатан з Давидом у побратимство, бо влюбив його як свою душу.
4. І зняв Йонатан верхню одежу з себе та й оддав Давидові, до того ж і иншу одїж свою, ба й меча й лука й пояса свого.
5. І справлявсь Давид розважно всюди, куди й нї посилав його Саул, так що Саул поставив його отаманом над військовими людьми, і влюбив його ввесь люд і самі прибічники Саулові.
6. Та як ійшли вони додому і вертавсь Давид подужавши Филистія, то виходило тодї з усїх Ізрайлевих городів жіноцтво на стрічу цареві Саулові, танцюючи й сьпіваючи під веселу гру бубнів та цимбал,
7. І викликало жіноцтво приграваючи: Побив Саул тисячі, а Давид десятки тисяч.
8. І розсердився Саул вельми, і не до вподоби було йому се слово, і сказав він: Давидові присьпівано десятки тисяч, а менї тисячі; йому не стає ще хиба царства.
9. І позирав Саул скрива на Давида з того часу і надальше.
10. На другий же день найшов злий дух від Бога на Саула, і був він не при собі в палатї: Давид же пригравав на струнах, як і щодня, а в Саула та був спис у руцї.
11. І метнув Саул списа, думаючи: Прибю Давида'д стїнї, та Давид вхиливсь від його і сього другого разу.
12. І почав Саул боятись велико Давида, бо з ним був Бог, як відступав від Саула.
13. І віддалив його Саул від себе, і зробив його отаманом тисяцьким, і входив він та виходив перед народом.
14. І поступав Давид во всьому розважно, бо з ним був Господь.
15. А Саул, вбачаючи, що він вельми розважний, боявсь його;
16. А ввесь Ізраїль і Юда любили Давида, бо він входив і виходив перед ними.
17. І промовив Саул Давидові: Ось тобі старша дочка моя Мерова, даю тобі її за жінку, тільки ж мусиш менї бути хоробрим і Господнї бої вести. Саул же думав: Нехай не моя рука буде на йому, а рука Филистіїв нехай буде на йому.
18. Давид же відказав Саулові: Хто я такий, або що за життє моє та рід батька мого в Ізраїлї, щоб менї зятьом твоїм бути?
19. Як настав же час оддати Саулову дочку Мерову за Давида, оддано її Адріелеві з Мехоли за жінку.
20. Та полюбила Давида друга дочка Саулова, Мелхола, і як сповіщено про се Саула, задовольнило воно його.
21. Саул бо думав: Оддам її за його, щоб вона була йому сїттю, і щоб Филистії наложили руку на його. От і заявив Саул Давидові: Через другу будеш оце моїм зятем.
22. І переказав Саул Давидові через дворян своїх: Перемовтесь потай з Давидом таким робом: Царь прихилен до тебе і всї прибічники його вподобали тебе; так тобі можна царським зятем бути.
23. І передали слуги Саулові в слух Давидів усї ті слова; Давид же відказує: Чи то ж вам здається малою річчю зробитись царським зятем, бувши вбогим і малим чоловіком?
24. І пересказали дворяне Саулові: Так і так сказав Давид.
25. І повелїв Саул: Скажіте Давидові так: Царь не бажає нїякого весільнього гостинця, опріч сотнї Филистійських переднїх шкірочок, щоб помститись над царськими ворогами. Саул же міркував про те, як би згубити Давида з сьвіту Филистійською рукою.
26. Як же дворяне його сповістили про се Давида, то Давида задоволило се, щоб стати царським зятем.
27. Ще назначені днї не минули, а Давид зладивсь і пійшов із людьми своїми в дорогу, та й убив між Филистіями двістї чоловіка, і принїс Давид їх передні шкірочки, та й поклав їх повну лїчбу перед царем, щоб йому зробитись царським зятем. І оддав йому Саул свою дочку Мелхолу за жінку.
28. І бачив Саул і спізнав, що Господь є з Давидом, і що ввесь Ізраїль його любить, та що й Мелхола, дочка Саулова, його любить,
29. То почав Саул іще більше боятись Давида. От і зробився Саул ворогом Давидовим довіку.
30. І як двинули Филистійські воєводи в поле, то Давид від самого часу їх виходу поводивсь розважнїйше над усїх слуг Саулових, так що його імя велико вславилось.

1 Самуїла 19:1-24
1. І казав Саул синові свойму Йонатанові і всїм прибічникам своїм, що треба Давида вбити. Саулів же син Йонатан вельми прихилен був до Давида;
2. Тим переказав Йонатан Давидові: Отець мій Саул наваживсь тебе зігнати з сьвіту; оце ж остерегайся завтра; сховайсь і седи потай усїх!
3. Сам же я вийду і стану в полі коло батька, як ти ховати мешся, і розмовляти му про тебе з батьком, і коли довідаюсь про що, сповіщу тебе.
4. І промовляв Йонатан перед батьком своїм добре про Давида та й каже йому: Не гріши, царю, проти слуги твого Давида, бо він проти тебе нї в чому не переступив і з усїх його вчинків був тобі великий хосен;
5. Він одважував душу свою, щоб убити Филистія, і Господь подав усьому Ізраїлеві побіду велику. Ти се бачив сам і веселився. Про що ж тобі брати на себе гріх, проливаючи безвинну кров і вбиваючи Давида без причини?
6. І послухав Саул Йонатана, і поклявся: Так певно, як Господь живе, він не вмре.
7. Покликав тодї Йонатан Давида та й передав йому всю 'цю розмову, і привів Давида до Саула, і був Давид у його при боцї, як і перше.
8. Як запалала ж війна знов, двинув Давид у поле і воював з Филистіями і вчинив між ними велике побоїще, так що вони втекали від його.
9. Та напав на Саула злий дух від Бога, і він седїв раз дома і держав у руцї свого списа, тим часом як Давидова рука дзвонила в струни.
10. І хотїв Саул прибити Давида списом своїм до стїни, та Давид відскочив перед Саулом, а спис встромивсь у стїну; і втїк Давид і спасся тієї ночі.
11. І послав Саул слуг в Давидову домівку стерегти його, щоб завтра вбити його. Та Мелхола, жінка його, сказала Давидові: Коли ти не спасеш життя твого в сю ніч, то вранцї будеш убитий.
12. І спустила Мелхола Давида через вікно; так він і втїк та й вратувався.
13. Мелхола ж узяла подобину чоловічу, положила в постїль, а в головах положила козину кожу та й прикрила одежою.
14. Як же прислав Саул слуг взяти Давида, заявила: Він нездужає.
15. І послав Саул слуг, щоб оглянули Давида, та й наказав: Принесїте його сюди з постелею, щоб убити його.
16. І як прийшли посланцї, аж се на постелї лежить статуя, а в головах у неї козина кожа з шерстею.
17. І каже Саул Мелхолї: Чому ти так мене ошукала, що дала ворогові мойму втекти? І відказала Мелхола Саулові: Він грозив менї: пусти мене, ато вбю тебе.
18. Утїкши так Давид і врятувавшись, пійшов до Самуїла в Раму та й оповів йому все, що чинив із ним Саул. І пійшов він із Самуїлом, і перебували вони в Наватї.
19. Як же Саулові переказано: Давид у Наватї, в Рамі,
20. Послав Саул посланцї взяти Давида. Як побачили ж вони громаду віщуючих пророків і Самуїла навперед їх, зійшов дух Божий на посланцїв Саулових, так що й вони стали віщувати.
21. І сповіщено про се Саула, і послав других слуг, та бо й ті почали віщувати. І як послав утретє слуг, віщували вони так само.
22. І пійшов сам він у Раму, а дойшовши до колодязя великого, що в Сефі, питає: Де Самуїл і Давид? І відказали йому: В Наватї, в Рамі.
23. І пійшов він туди в Нават, у Рамі, і се найшов і на його дух Божий, так що він, ідучи, все віщував, аж покіль прибув в Нават, у Рамі.
24. Тодї зняв і він із себе одїж, і так само віщував перед Самуїлом, і лежав неодїтий увесь той день і всю ніч. Тим і пійшла приповідка: Хиба й Саул у пророках?

Псалми 58:1-11
1. Проводиреві хора: "Не пропадеш!" Давидова памятна пісня. Ч и справдї говорить із вас справедливість, коли ви мовчите? Чи по правдї судите ви, сини людські?
2. Нї, ви творите в серцї несправедливе; насильствами рук ваших торгуєте на землї.
3. Почавши від матернього лона відступили беззаконники: блукають брехуни, як тілько зродила їх мати.
4. Отрута в них, як їдь у змиї, як в гадюки глухої, що зачиняє уші свої,
5. Не слухає голосу знахаря-заклинателя, що добре знає замовляти.
6. Потрощи, Боже, зуби в пелцї їх, виломи, Господи, левчукам челюсти їх.
7. Нехай зчезнуть, як вода розлита! Коли пустить стріли свої, нехай йому отупіють!
8. Нехай будуть йому, як слимак, що лїзе, знемогаючи; бодай би вони, як недорід жіночий, нїколи не бачили сонця!
9. Перше нїм горшки ваші загріються, нехай вітер рознесе тернину, сьвіжу і горючу!
10. Зрадїє праведний, бачивши помсту; він скупає ноги свої в крові беззаконних.
11. І скажуть люде: Є нагорода для праведного; існо, є Бог, що судить на землї.

Приповісті 15:27-30
27. Зруйнує дом свій, хто любить підкупство, а жити ме, хто ненавидить гостинцї.
28. Обдумує відказ праведного серце, уста же безбожників вимітують зло.
29. Далекий Господь од безбожних, молитву ж праведних він слухає.
30. Ясний погляд веселить серце; приятна новина тучить навіть костї.

Луки 24:1-35
1. Первого ж дня тижня, вельми рано, прийшли вони на гріб, несучи, що наготовили, пахощі, і другі з ними.
2. Знайшли ж камінь відкочений від гробу.
3. І ввійшовши не знайшли тїла Господа Ісуса.
4. І сталось, як здумілись вони від сього, ось два чоловіки стояли перед ними в шатах ясних.
5. Як же полякались вони й нахилили лице до землї, рекли до них: Чого шукаєте живого між мертвими?
6. Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,
7. глаголючи: Що мусить Син чоловічий бути виданим у руки чоловіків грішників, і бути розпятим, і третього дня воскреснути.
8. І згадали слова Його,
9. і, вернувшись од гробу, сповістили про се все одинайцятьох і всїх инших.
10. Була ж Мария Магдалина, та Йоанна, та Мария Яковова, й инші з ними, що оповідали перед апостолами се.
11. І явились перед ними яко видумка слова їх, і не поняли віри їм.
12. Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.
13. І ось двоє з них ійшло того ж дня на село, зване Емаус, гоней з шістьдесять од Єрусалиму.
14. І розмовляли вони між собою про все те, що стало ся.
15. І сталось, як розмовляли вони та перепитувались, і сам Ісус наближившись, ійшов з ними.
16. Очі ж їх були вдержані, щоб не пізнали Його.
17. Рече ж до них: Що се за речі, про котрі розмовляєте між собою йдучи, та сумуєте?
18. Озвав ся ж один, на ймя Клеопа й каже до Него: Хиба Ти один захожий у Єрусалимі, і не знаєш, що стало ся в йому сими днями?
19. І рече їм: Що ж таке? Вони ж сказали Йому: Про Ісуса Назарянина, що був муж пророк, сильний дїлом і словом перед Богом і всїм народом,
20. як видали Його архиєреї та князї наші на суд смертний і розпяли Його.
21. Ми ж уповали, що се Він, що має збавити Ізраїля; а до всього того третїй се день іде сьогоднї, як се стало ся;
22. тільки ж і жінки деякі з наших налякали нас, бувши рано при гробі,
23. і, не знайшовши тїла Його, прийшли оповідуючи, що явленнє ангелів бачили, котрі глаголють, що Він живий.
24. І пійшли деякі з наших до гробу, й знайшли так, як і жінки казали; Його ж не бачили.
25. І рече Він до них: о безумні і лїниві серцем вірувати всьому, що промовили пророки!
26. Чи не мусїв се терпіти Христос і ввійти в славу свою?
27. І, почавши від Мойсея і від усїх пророків, виясняв їм у всїх писаннях про Него.
28. І наближились до села, куди йшли, й Він зробив, нїби хоче йти далїй.
29. Вони ж удержували Його, кажучи: Зостань ся з нами; бо вже надвечір, і нахилив ся день. І ввійшов, щоб зостатись із ними.
30. І сталось, як сидїв Він за столом з ними, взявши хлїб, благословив, і переломивши, подав їм.
31. Їм же відкрились очі, й пізнали вони Його; й став ся Він невидимий їм.
32. І казали вони один до одного: Хиба ж серце наше не горіло в нас, як промовляв до нас у дорозї, і як розкривав нам писання?
33. І, вставши тієї ж години, вернулись у Єрусалим і знайшли згромаджених одинайцять, і тих, що були з ними,
34. як говорили: Що встав Господь справдї і явив ся Симонові.
35. І розповіли вони, що сталось у дорозї, і як пізнали Його в ламанню хлїба.