A A A A A
Біблія протягом одного року
Може 27

1 Царів 1:1-53
1. Як же Давид зостарівся, й вбивсь у високі лїта, так, було, нїяк не загріється, хоч його й у ковдри загортають.
2. І кажуть йому слуги його: Нехай би пошукали добродїєві нашому цареві молоду дївчину; нехай би вона царя доглядала й услуговувала йому, й лежала на його лонї, й буде тепло нашому добродїєві, цареві.
3. І шукали вони по всьому займищу Ізрайлевому що найкрасчої дївчини, та й знайшли Абисагу з Сунаму, та й привели її до царя.
4. І була вона гарна-прегарна дївчина, й ходила за царем і вслуговувала йому, але царь не пригортавсь до неї.
5. Аж ось Адонїя, син Аггитин, розгордївшись, почав говорити: Я буду царем! От і завів собі колесницї й конї й пятьдесять чоловіка, що поперед ним бігали.
6. Батько ж (Давид) нїколи, поки жив, не картав його, питаючи: Про що ти се чиниш? А був він дуже гарний, та ще й уродивсь йому послї Абессалома.
7. І був він у змові з Йоабом Саруєнком та з сьвященником Абіятаром, і тягли вони за Адонїєю.
8. Та сьвященник Садок і Банея Йодаєнко й пророк Натан, і Семей й Рисій, а також хоробрі Давидові не накладали з Адонїєю.
9. Позаколював раз Адонїя вівцї, корови й бички коло Зохелет-Каменя, що над криницею Рогель, і закликав до себе всїх братів своїх, синів царських, і всїх мужів Юдиних, що служили в царя;
10. Пророка ж Натана, Банею й тих хоробрих, та свого брата Соломона не запросив до себе.
11. Тодї сказав Натан до Бетсаби, матері Соломонової: Чи ти чула, що Адонїя, Аггитин син, озвав себе царем, а Давид, наш пан, про те й не знає?
12. Оце ж я раджу тобі: рятуй життє твоє й життє сина твого Соломона.
13. Ійди до царя Давида та й скажи йому: Чи не сам же ти, мій добродїю й царю, заприсяг служебцї твоїй, кажучи: Син твій Соломон буде царем послї мене, й він засяде на мойму престолї? Про що ж оце Адонїя окликав себе царем?
14. І оце, як ти ще розмовляти меш із царем, я ввійду за тобою та й доповню твої слова.
15. І ввійшла Бетсаба до царя у спальню. Царь же був старезний, а Абисага з Сунаму вслуговувала цареві.
16. І нахилилась Бетсаба й поклонилась цареві; а царь запитав: Що тобі треба?
17. І відказала йому: Добродїю мій, царю! ти заприсяг служебцї твоїй перед Господом, Богом твоїм: Син твій Соломон буде царем після мене, й засяде на мойму престолї!
18. А ось Адонїя окликнув себе царем, а ти, добродїю мій й царю, про се й не знаєш.
19. Він позаколював багацько волів, товстих биків й овець, та запросив усїх синів царських, і сьвященника Абіятара та Йоаба, гетьмана, до себе; кметя ж твого Соломона не закликав.
20. А на тебе, мій добродїю й царю, обернув тепер очі ввесь Ізраїль, щоб ти обявив їм, хто засяде після тебе, мій добродїю й царю, на твойму престолї?
21. Ато скоро спочине мій добродїй й царь коло батьків своїх, я й син мій Соломон стояти мем зрадниками тут.
22. Ще ж вона говорила до царя, як увійшов пророк Натан.
23. І сказано цареві: Ось пророк Натан! І прийшов він перед царя і поклонився цареві лицем до землї.
24. І промовив Натан: Мій добродїю й царю! чи се ти розпорядив: Адонїя має бути царем, і йому на мойму престолї седїти?
25. Бо він сьогоднї спустивсь і заколов множество волів, годованих бичків і овечок та й закликав царевичів, а до того військову старшину й сьвященника Абіятара; й вони оце трапезують і пють перед ним, викликуючи: Нехай живе царь Адонїя!
26. Мене ж, твого слугу, да сьвященника Садока, Банею Йодаєнка, й раба твого Соломона не кликав.
27. Невже ж це сталось по наказу мого царя добродїя, й чому ти не сповістив кметя твого, хто після тебе, мій добродїю й царю, седїти ме на твойму престолї:
28. І відказав царь Давид і рече: Кликнути Бетсабу! Як же ввійшла вона й стала перед царем,
29. Поклявся царь і рече: Так певно, як живе Господь, що вирятовував мене з усякої біди,
30. Як заприсяг я тобі перед Господом, Богом Ізрайлевим: син твій Соломон мусить після мене бути царем і йому седїти на престолї мойму намість мене. Се я й справджу сьогоднї.
31. І вклонилась Бетсаба лицем до землї, упала перед царем та й промовила: Нехай добродїй мій, царь Давид, живе по всї віки!
32. І повелїв царь Давид: Кликнути до мене сьвященника Садока, пророка Натана й Банею Йодаєнка! Як же ввійшли вони перед царя,
33. Сказав їм царь: Возьміть слуг вашого пана з собою; потім посадїть сина мого Соломона на мого мула в везїть його в Гіон.
34. Нехай там помаже його сьвященник Садок і пророк Натан царем над Ізраїлем; тодї трубіть у трубу й викликуйте: Нехай живе царь Соломон!
35. Потім проведїть його сюди, нехай увійде й сяде на мойму престолї й нехай він буде царем намість мене: бо я призначив його, щоб він був князем над Ізраїлем і Юдою!
36. І відказав Банея Йодаєнко цареві й промовив: Аминь - так нехай скаже Господь, Бог пана мого, царя!
37. Як був Господь з моїм паном царем, нехай так буде й з Соломоном, і вчинить престол його ще висшим над престол мого пана, царя Давида.
38. І пішли сьвященник Садок і пророк Натан і Банея Йодаєнко вкупі з хелетеями й фелетеями та й посадили Соломона на мула царевого Давидового й повели його в Гіон.
39. І взяв сьвященник Садок олїйного рога з намету та й помазав Соломона. Тодї затрублено в трубу, й ввесь люд викликував: Нехай живе царь Соломон!
40. І йшов увесь народ позад його, й грали люде в сопілки й радувались, так що аж земля розсїдалась од їх крику.
41. І почув се Адонїя вкупі з запрошеними, саме коли скінчили трапезу. Почув також і Йоаб гук трубний та й каже: Що се за шум, що за гук у містї?
42. Ще він говорив, як увійшов Йонатан, син сьвященника Абіятара. І сказав Адонїя: Увійди сюди, ти чоловік чесний й приносиш добру звістку.
43. І відказав Йонатан Адонїї: Правда! наш добродїй, царь Давид, зробив Соломона царем.
44. Царь післав з ним сьвященника Садока, пророка Натана, й Банею Йодаєнка з хелетеями й фелетеями, й посадили вони його на царського мула;
45. І помазали його сьвященник Садок і пророк Натан в Гіонї на царя; і пійшли звідти з веселими сьпівами, і зворушився ввесь город. Ось звідки галас, що ви чули.
46. І Соломон засїв уже на царському престолї
47. І царські слуги приходили поздоровляти нашого добродїя, царя Давида й промовляли: Нехай твій Бог зробить імя Соломонове ще поважнїйшим як імя твоє, й престол його висчим над престол твій! І вклонився царь на свойму ложі,
48. І сказав царь так: Благословен Господь, Бог Ізрайлїв, що сьогоднї так учинив, що один з моїх засїв на мойму престолї й мої очі се бачять!
49. І вжахнулись усї, що їх закликав був Адонїя, повставали та й порозходились, кожний в свій бік.
50. Адонїю ж обняв страх перед Соломоном; він встав та й ухопився за роги в жертівника.
51. І переказано Соломонові: Адонїя з великого страху перед царем Соломоном ухопив за роги жертівника та й каже: Царь Соломон мусить попереду заприсягти, що не велить раба свого стратити.
52. І вирік Соломон присуд: Коли буде він себе показувати чоловіком чесним, то й волосина з його не впаде на землю; коли ж виявиться, що він чинить зло, мусить умерти.
53. От і взяли його посланцї царя Соломона від жертівника, а він, прийшовши, упав перед царем Соломоном ниць. І сказав йому Соломон: Ійди собі додому.

1 Царів 2:1-46
1. Як же прийшла година, вмерти Давидові, заповів він синові свойму Соломонові, мовлячи:
2. Я йду оце в ту дорогу, що нею ввесь сьвіт ійти мусить, ти ж кріпися й покажи себе мужем.
3. І пильнуй того, що вимагає Господь, Бог твій, від тебе: ходи путьми його й держи його встанови, заповідї, права і сьвідчення, як се написано в Мойсейовому законї, щоб бути тобі розважливим у всьому, що чинити меш, і всюди, куди обернешся;
4. Щоб Господь справдив слово своє, що прорік про мене, а воно таке: коли сини твої будуть вважати на свою путь, щоб ходити передо мною в правдї від усього серця й від усієї душі, то не перестануть потомки твої седїти на престолї Ізрайлевому.
5. Далїй же: знаєш сам, що вкоїв менї Йоаб Саруєнко, що він заподїяв двом гетьманам Ізрайлевим, Абенирові Ниренкові та Амессї Етеренкові, повбивавши їх серед миру, як би на війнї, та проливши, як на війнї, кров на пояс, що був на череслах у його, й на обуву, що мав на ногах своїх.
6. Оце ж чини по свойму розуму й не дай йому зїйти в землю на той сьвіт із волосом сивим.
7. Синам же Галаадїя Берзеллїя яви ласку, щоб вони за твоїм столом їли, вони бо стали менї в пригодї, як я втїкав од брата твого Абессалома.
8. Далїй, маєш ще при собі Семея Геренка, Беняминїя з Бахуриму: сей проклинав мене тяжко, як ійшов я в Маханаїм, та він вийшов зустріч мене на Йордань, і я заприсяг Господом, кажучи: Я не страчу тебе!
9. Ти ж не зостав його без кари, бо ти чоловік мудрий, так знати меш добре, що йому заподїяти, щоб він пійшов на той сьвіт із сивим волосом скривавленим.
10. І почив Давид із отцями своїми, й поховано його в Давидовому городї.
11. Царювання ж Давидового над Ізраїлем було сорок год: в Гебронї він правив сїм год, в Ерусалимі ж трийцять і три годи.
12. І сїв Соломон на престолї батька свого Давида, а потуга його все кріпшала та й кріпшала.
13. І прийшов Адонїя, син Аггитин, до Бетсаби, матері Соломонової. І спитала вона: А мирний же приход твій? І відказав їй: Мирний.
14. І почав: Треба менї поговорити з тобою. Каже вона: Говори.
15. Тодї каже він: Знаєш сама, що царство було моє й що ввесь Ізраїль ждав, що царем буду я. Та воно пійшло инакше й припало царство мойму братові, бо Господь йому так призначив.
16. Тепер в мене одна тільки просьба до тебе: не відмов менї. І каже вона йому: Говори.
17. І промовив він: Попроси царя Соломона - бо він тобі не відмовить - нехай оддасть за мене Абисагу з Сунаму.
18. І каже Бетсаба: Добре, я перемовлюсь із царем про тебе.
19. Як же ввійшла Бетсаба до царя Соломона, щоб із ним перемовитись про Адонїю, царь піднявся, вклонивсь перед нею та й сїв на свойму престолї. Поставлено престол і про цареву панїматку, й вона сїла з правого боку його.
20. І каже вона: Є в мене просьба невеличка до тебе, не відмов менї її. І відказав їй царь: Скажи тілько, панїматко, я певно тобі не відмовлю.
21. І промовила вона: Що, коли б Абисагу з Сунаму оддали за твого брата Адонїю?
22. І відказав царь Соломон матері: О, чому ти просиш тільки Абисагу з Сунаму про Адонїя? Лучше проси вже йому й царства. Він же бо мій старший брат, до того ж має за собою сьвященника Абіятара та Йоаба Саруєнка.
23. І поклявсь царь Соломон Господом так: Нехай менї те й те вдїє Бог, коли Адонїя виявив се бажаннє не про те, щоб наложити головою!
24. Так певно, як живе Господь, що укріпив мене й посадив мене на престолї батька мого Давида, та по своїй обіцянцї устроїв менї дом: сьогоднї буде страчений Адонїя!
25. І дав царь Соломон наказ Банеї Йодаєнкові, й вбив його той, і вмер він.
26. Сьвященникові ж Абіятарові повелїв царь: Ійди ув Анатот у твій хутор, бо й ти заробив смерть. Та сьогоднї тебе не страчу, бо ти носив скриню Господню перед моїм отцем Давидом, і все, що витерпів отець мій, терпів і ти з ним.
27. Так видалив Соломон Абіятара, щоб він більш не був сьвященником Господнїм; і справдилось Господнє слово, що сказав був про дом Ілїя в Силомі.
28. Як дойшла ж про се чутка до Йоаба - Йоаб же тягнув руку за Адонїєю, а до Соломона не прихилявся - то він втїк у намет Господень та й ухопився за роги жертівника.
29. Як же з'ясовано цареві Соломонові: Йоаб утїк у намет Господень і стоїть коло жертівника, послав Соломон Банею Йодаєнка з наказом: ійди, вбий його.
30. Як же прийшов Банея до намету Господнього, сказав йому: Такий царський наказ: Ходи сюди! той же відказує: Нї, тут хочу вмерти. І принїс Банея відповідь і каже: Так говорив Йоаб і так він менї відказав.
31. І рече йому царь: Зроби так, як він промовив; убий його й поховай, щоб зняти з мене й з моєї родини кров, що Йоаб пролив безвинно.
32. І нехай Господь оберне кров його на його голову, бо він убив двох таких, що були безвинні й лучші його, а мій отець Давид і не знав про те, Абенира Ниренка, гетьмана Ізрайлевого та Амессу Етеренка, гетьмана Юдиного.
33. Оце ж нехай кров їх навіки впаде на голову Йоабові й потомків його, а Давидові й потомкам його, й домові його, й престолові його по всї вічні часи нехай посилає Господь щасну долю!
34. І пійшов Банея Йодаєнко та й убив Йоаба, й поховано його в домівцї його в степу.
35. І поставив царь Соломон Банею Йодаєнка намість його над військом, а сьвященника Садока поставив царь намість Абіятара.
36. І послав царь і повелїв кликнути Семея й сказав йому: Збудуй собі будинок у Ерусалимі й зоставайсь тут жити, не виходячи нїкуди звідси.
37. Коли ж ізвідси вийдеш, хоч би поза потік Кедрон, так зараз - знай се - мусиш умерти; кров же твоя впаде на твою голову.
38. І відказав Семей цареві: Добре! як мій добродїй й царь повелїв, так і чинити ме раб твій. От і жив Семей у Ерусалимі довго.
39. Аж ось лучилось у три роки, що два раби Семеєві втекли до Анхуса Маашенка, царя Гетського. І переказано Семеєві: Раби твої в Гетї:
40. І зібрався Семей, осїдлав осла свого та й пустивсь у дорогу в Гет до Анхуса шукати рабів своїх. І вернувся Семей й привів раби свої з Гета.
41. От і з'ясовано Соломонові, що Семей виходив з Ерусалиму в Гет і вернувсь назад.
42. І післав царь закликати Семея, та й каже йому: Чи ж я не поклявся тобі Господом і не завірив тебе: скоро ти звідсї пійдеш куди небудь, мусиш - знай се - вмерти? Ти ж відказав менї: добре! чую!
43. Чом же ти не вважив на виречену перед Господом божбу й на повелїннє тобі дане?
44. І рече царь надто Семеєві: Сам ти знаєш і серце твоє знає все те зло, яке ти заподїяв отцеві мойму Давидові. Нехай же Господь оберне твою злість на твою голову,
45. Царь же Соломон нехай буде благословен, і Давидів престол нехай буде непорушен перед Господом по вічні часи!
46. І повелїв царь Банеї Йодаєнкові; він вийшов і стратив його, й той вмер.

Псалми 68:11-14
11. Господь прорік слово, і було вістовниць велика сила.
12. Царі з військами втїкали, вони втїкали, а хто обняв домівку, паював здобич.
13. Коли ви й впокоїтесь по вівчарнях, то маєте бути, як крила голубки, сріблом покриті, котрих пірє золотом сяє.
14. Як Всемогущий розсипав царів на землї, побілїла, як снїг, на Цальмонї.

Приповісті 17:7-9
7. Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі.
8. Гостинець - се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому.
9. Хто провину покриває - любови шукає, хто ж про неї все згадує - друга відвертає.

Іван 9:24-41
24. Покликали тодї вдруге чоловіка, що був слїпим, і сказали йому: Дай славу Богу; ми знаємо, що чоловік сей грішний.
25. Озвав ся ж той, і сказав: Чи грішний, не знаю; одно знаю, що, слїпим бувши, тепер бачу.
26. Сказали ж йому знов: Що зробив тобі? як одкрив очі твої?
27. Відказав їм: Я сказав вам уже, й ви чули. Чого знов хочете чути? Хиба й ви хочете Його учениками бути?
28. Налаяли його тодї, і казали: Ти ученик Його, ми ж Мойсейові ученики.
29. Ми знаємо, що Мойсейові глаголав Бог; Сього ж не знаємо, звідкіля Він.
30. Озвавсь чоловік, і каже їм: Тим воно й дивно, що ви не знаєте, звідкіля Він, а відкрив очі мої.
31. Ми ж знаємо, що грішників Бог не слухає; хто ж побожний та волю Його чинить, того слухає.
32. Од віку не чувано, щоб одкрив хто очі зроду слїпому.
33. Коли б Сей не був від Бога, не міг би робити нїчого.
34. Озвались і казали йому: У гріхах ти родивсь увесь, і ти навчаєш нас? Та й вигнали його геть.
35. Почув Ісус, що вигнали його геть, і, знайшовши його, сказав йому: Ти віруєш у Сина Божого?
36. Озвав ся той, і сказав: Хто Він, Господи, щоб увірував я в Него?
37. Рече ж йому Ісус: І видїв єси Його, й хто говорить з тобою, се Він.
38. Він же каже: Вірую, Господи, та й поклонивсь Йому.
39. І рече Ісус: На суд я в сьвіт сей прийшов, щоб которі не бачять, почали бачити, й щоб которі бачять, слїпими робились.
40. І почули се деякі з Фарисеїв, що були з Ним, і казали Йому: То й ми слїпі?
41. Рече їм Ісус: Коли б слїпі були, не мали б гріха; тепер же кажете: Що бачимо; тим гріх ваш остаєть ся.