A A A A A
Біблія протягом одного року
Може 22

2 Самуїла 15:1-37
1. І сталось після сього, що Абессалом позаводив у себе колесницї й конї, а до того пятьдесять чоловіка, що бігли перед ним.
2. І почав Абессалом становитись рано вранцї на дорозї коло ворот, і як треба було кому судитись і доходити до царя, Абессалом озивавсь до його й питав: З якого ти городу? І як той відкаже було: Раб твій з такого й такого поколїння Ізрайлевого,
3. То Абессалом було каже йому: Те що говориш, добре й праве, та при боцї в царя нема нїкого, щоб вислухав тебе.
4. А далїй бувало каже Абессалом: Ой коли б то мене поставлено суддею в царстві, то до мене приходив би всякий, хто має спорну справу яку або скаргу, й судив би його по правдї!
5. І коли хто наближувавсь, щоб йому вклонитись, так він простягне було руку, обійме й поцїлує його.
6. Сим робом обертавсь Абессалом до всякого з Ізраїля, що приходив до царя на який суд, і лестився так до серця всїм Ізрайлитянам.
7. Як уплило ж сорок років від первого помазання Давидового, сказав Абессалом цареві: Хотїв би я пійти й спевнити в Гебронї мій обіт, що я обрікся Господеві.
8. Бо раб твій, пробуваючи в Гессурі в Сириї, дав таку обітницю: Коли верне мене Господь у Ерусалим, так я принесу жертву Господеві.
9. І відказав йому царь: Ійди з упокоєм. От і пустивсь він у дорогу в Геброн.
10. Абессалом же порозсилав тайкома посланцї між усї поколїння Ізрайлеві й звелїв казати: Як почуєте трубний гук, так мовляйте: Абессалом зробився царем у Гебронї!
11. А з Абессаломом пійшло двістї чоловіка з Ерусалиму, що їх закликано, й вони пійшли в простотї серця, нїчогісїнько не знаючи.
12. Послав також Абессалом і прикликав порадника Давидового, Ахитофела, з його города Гило. А коли принесено жертву, зложили сильні змовини, й горнулось усе більш та більш люду до Абессаломового боку.
13. І прийшла до Давида вість: Серце Ізрайлитян прихилилось до Абессалома!
14. Рече тодї Давид усїм слугам свого двору, що були при йому в Ерусалимі: Ходїмо, втїкаймо, а то не буде нам рятунку перед Абессаломом. Кваптесь уходити, щоб не напав на нас несподївано, щоб не було нам від його лихої години, а городу не вигубив мечем!
15. І відказали царські врядники цареві: Нехибно так, як царь наш і пан присудить, ми, слуги твої, радо вчинимо.
16. От і вирушив царь і ввесь його двір за ним пішки, а стерегти господи покинув царь десять наложениць.
17. І вирушив царь і всї люде пішки, й зупинились далеко од дому.
18. І всї слуги його йшли обобіч його, й всї Хелетеї й всї Фелетеї* до шістьсот чоловіка, й всї Гетії, що за ним прийшли були з Гету, ступали навперід царя.
19. І промовив царь до Еттея з Гету: Чого се й ти з нами йдеш? Вертайсь та й пробувай при тому цареві. Ти ж гість і прийшов сюди з свого міста.
20. Вчора ти прийшов, а сьогоднї мав би йти з нами? Я йду, незнать куди; ти же вернись і бери своїх людей назад; Господь нехай покаже на тобі свою ласку й правду.
21. І відказав Еттей цареві: Так певно, як жив Господь, і так вірно, як жив пан мій й царь, де б нї був мій пан і царь, чи в смертї, чи в життї, там буде й слуга твій!
22. І рече Давид Еттеєві: Ну, так іди далїй. І пійшов Еттей Гетїй вкупі з людьми своїми й з усією малечою своєю.
23. Уся ж земля плакала в голос. Царь же й ввесь народ перейшли потік Кедрон, і пійшли всї дорогою, що веде на пустиню.
24. Ійшов також і Садок (сьвященник) і всї левіти з ним, що несли скриню Божу, й поставили вони Божу скриню; Авіятар же стояв на вижинї, аж докіль увесь люд із городу попереходив.
25. Та цар повелїв Садокові: Неси назад Божу скриню в город. Коли буде Господь благодатен до мене, так привиде мене назад і дасть менї вбачати й її й пробуток свій;
26. Коли ж він скаже: Не до вподоби ти менї, так ось я; нехай чинить ізо мною, як до вподоби йому.
27. І рече тодї царь первосьвященникові Садокові: Йди собі назад у город, і син твій Ахимаас і Йонатан Абіятаренко, обидва сини ваші з вами;
28. Памятайте, я пробувати му понад бродами в степу, докіль прийде звістка од вас до мене.
29. От і завернули Садок та Абіятар Божу скриню в Ерусалим назад, і зостались там.
30. Давид же ійшов на Оливну Гору, плачучи й окривши голову. Босоніж ійшов він, і ввесь люд, що був з ним, покривши собі голови, йшов плачучи.
31. Як донесли Давидові: Ахитофел також між зрадниками з Абессаломом, сказав Давид: Поглумись, Господи, над Ахитофелевою радою!
32. Як же взійшов Давид на верх гори, де хотїв помолитись Богу, зустрів його Давидів приятель Архієць Хусій в роздертій одежі й з землею на голові.
33. І рече йому Давид: Як пійдеш ізо мною, то будеш ваготою менї,
34. Але як вернешся у город і скажеш Абессаломові: Царю, я хочу бути слугою твоїм; я перше був слугою панотцеві твойму, тепер же буду тобі слугою; то обернеш у нївець раду Ахитофелеву.
35. Там же й сьвященник Садок й Абіятар будуть з тобою, й що перечуєш із царської палати, роскажи Садокові та Абіятарові, сьвященникам.
36. Там при них і оба сини їх: Ахимаас, син Садока, та Йонатан, син Абіятарів; через них доводїть до мене все, що почуєте.
37. От і подавсь Давидів приятель Хусій у город, саме як Абессалом вступав у Ерусалим.

2 Самуїла 16:1-23
1. Ледві Давид перейшов через гору аж се йде зустріч Сиба, слуга Мемфівостеїв з парою ослів навючених, що несли на собі двістї боханцїв хлїба, сто вінків родзинків, сто вязанок фіґ і бурдюк вина.
2. І питає царь у Сиби: На що се в тебе? І відказує Сиба: Осли про царську челядь на їзду, хлїб і овощ на харч прислузї, а вино на питтє потомленим у пустинї.
3. І питає царь: Де ж син твого пана? І відказує Сиба цареві: Зіставсь у Ерусалимі, бо каже: Тепер дом Ізрайлїв оддасть менї отецьке царство!
4. І рече цар Сибі: Оце ж усе, що було Мемфівостеєве, нехай буде твоє. І сказав Сиба, падаючи ниць: Ой коли б ти був ласкавий до мене, царю й пане мій!
5. Як дойшов же царь Давид до Бахурима, дивиться, йде звідти чоловік з родини Саулового дому, на ймя Семей Геренко; він ішов проклинаючи.
6. Та й метав на Давида й на всїх слуг двору Давидового каміннєм, дарма що ввесь люд і всї лицарі йшли праворуч і лїворуч його.
7. І кричав Семей клянучи: Втїкай, втїкай, убийнику й безбожнику!
8. Господь перенїс на тебе усю кров Саулового дому, що ти намість його зробивсь царем, і передав Господь царство твойму синові Абессаломові, а тепер прийшла на тебе лиха година, бо ти чоловік крові.
9. І каже Абесса Саруєнко цареві: Як важиться сей здохлий пес проклинати пана мого царя? Пійду й зітну йому голову!
10. Царь же рече: Яке вам дїло до мене, Саруєнки? Нехай він проклинає, бо се Господь допустив йому, проклинати Давида. Хто ж тут скаже: Як важишся ти на се?
11. І говорив Давид Абессі й усему дворові свойму: Коли мій син, що вийшов із мого тїла, важить на мою душу, так ще більше сей Беняминїй. Не чіпай його, нехай проклинає, бо се повелїв йому Господь.
12. Може зглянеться Господь на моє пониженнє й відплатить менї добром за теперішний проклін.
13. От і йшов Давид із людьми своїми своєю дорогою. Семей же йшов попід горою поровень з ним; ійшов і проклинав та метав каміннєм і землею на них.
14. І добравсь утомлений царь із усїм людом, що був при йому, (до Бахурима) й оддихав там.
15. Абессалом же з усїма мужами Ізрайлевими прийшов у Ерусалим та й Ахитофел із ним.
16. Увійшовши ж до Абессалома Давидів приятель, Архієць Хусій, промовив: Витай царю! Витай царю.
17. І питає Абессалом Хусія: Така ж твоя прихильність до твого приятеля? Чому ти не пійшов з твоїм приятельом?
18. І відказує Хусій Абессаломові: Кого вибрав Господь і сей люд і ввесь Ізраїль, до того й я горнусь і при тому зостанусь.
19. Се одно; а друге: кому ж я маю служити? Чи ж не синові його? Як служив я твойму панотцеві, так служити му й тобі.
20. І поспитав Абессалом ув Ахитофеля: Порадь нас, що нам чинити?
21. І відказує Ахитофел Абессаломові: Удайся до панотцевих наліжниць, що він зоставив тут стерегти палату; й почує про се Ізраїль, що зробився ти ненавидним панотцеві твойму, й всї твої прихильники наберуть духа.
22. І напяли Абессаломові намет на крівлї, й ввійшов Абессалом перед очима всего Ізраїля до наложниць отця свого.
23. Рада ж Ахитофелева була здавна така важка, неначе рада самого Бога. Такою була всяка рада Ахитофелева й в Давида й в Абессалома.

Псалми 66:8-15
8. Прославляйте, народи, Бога нашого, і голосїть хвалу його!
9. Він дав життє душі нашій і не допустив, щоб похитнулись ноги наші.
10. Ти спробував нас, Боже, ти перетопив нас, як срібло перетоплюється.
11. Ти завів нас у сїти, завдав нам тяжкі оберемки на плечі наші.
12. Ти допустив, щоб люде насїли нам на шию; ми перейшли вогонь і воду; да ти вивів нас на чисте поле.
13. Увійду я в дім твій з жертвами цїлопалення, віддам тобі обітницї мої,
14. Що уста мої слюбували, і губи мої обіцяли в тїснотї моїй.
15. Як жертву всепалення, принесу тобі тучних баранів з кадилом; пожертвую воли вкупі з козлами.

Приповісті 16:27-30
27. Лукавий чоловік задумає лихо, й в устах у його - мов огонь жерущий.
28. Зрадливий чоловік сїє незгоду, а доносчик і приятелїв розводить.
29. Чоловік підступний ближнього з путя звертає, й веде його на лиху дорогу;
30. Він жмурить очі, придумує зраду; закусує губи, - ось готове ледарство.

Іван 7:1-27
1. І ходив Ісус після сього по Галилеї; не хотїв бо по Юдеї ходити, що шукали Його Жиди вбити.
2. Було ж близько Жидівське сьвято кучок.
3. Казали ж до Него брати Його: Зійди звідсїля, та й іди в Юдею, щоб і ученики Твої видїли дїла Твої, що робиш.
4. Нїхто бо тайно нїчого не робить, шукаючи сам знаним бути. Коли таке робиш, то покажи себе сьвітові.
5. Бо й брати Його не вірували в Него.
6. Рече тодї їм Ісус: Пора моя ще не прийшла; ваша ж пора всякого часу готова.
7. Не може сьвіт ненавидїти вас, мене ж ненавидить; бо я сьвідкую про него, що дїла його лихі.
8. Ви йдїть на се сьвято; я ще не пійду на те сьвято, бо пора моя ще не сповнилась.
9. Се сказавши їм, зіставсь у Галилеї.
10. Як же пійшли брати Його, тодї й Він пійшов на сьвято, не явно, а якби потай.
11. Жиди ж шукали Його в сьвято, й казали: Де Він?
12. І було багато говірки про Него в народї: инші казали, що Він добрий; инші ж казали: Нї, а зводить народ.
13. Та нїхто явно не говорив про Него задля страху перед Жидами.
14. Як же було в половинї сьвята, ввійшов Ісус у церкву, та й навчав.
15. І дивувались Жиди, кажучи: Як Він писання знає, не вчившись?
16. Озвав ся до них Ісус і рече: Моя наука не єсть моя, а Пославшого мене.
17. Коли хто хоче волю Його чинити, знати ме про науку, чи від Бога вона, чи я від себе глаголю.
18. Хто від себе говорить, слави своєї шукає; хто ж шукає слави Пославшого Його, Той правдивий, і неправди нема в Йому.
19. Хиба не Мойсей дав вам закон? а нїхто з вас не чинить закону. Чого шукаєте мене вбити?
20. Озвавсь народ і каже: Біса маєш; хто шукає вбити Тебе?
21. Відказав Ісус і рече їм: Одно дїло зробив я, і всї дивуєтесь.
22. Мойсей дав вам обрізаннє (не, що від Мойсея воно, а від батьків); то й у суботу обрізуєте чоловіка.
23. Коли обрізаннє приймає чоловік у суботу, щоб не був зламаний закон Мойсеїв, чого на мене ремствуєте, що всього чоловіка уздоровив у суботу?
24. Не судїть по виду, а праведний суд судїть.
25. Казали тодї деякі з Єрусалимцїв: Чи не се Той, що шукають убити Його?
26. І ось явно говорить, і нїчого Йому не кажуть. Чи справдї не взнали князї, що Він справдї Христос?
27. Тільки ж ми Його знаємо, звідкіля Він; Христос же як прийде, нїхто не знати ме, звідкіля Він.