| 2 Самуїла 15:1-37 |
| 1. І сталось після сього, що Абессалом позаводив у себе колесницї й конї, а до того пятьдесять чоловіка, що бігли перед ним. |
| 2. І почав Абессалом становитись рано вранцї на дорозї коло ворот, і як треба було кому судитись і доходити до царя, Абессалом озивавсь до його й питав: З якого ти городу? І як той відкаже було: Раб твій з такого й такого поколїння Ізрайлевого, |
| 3. То Абессалом було каже йому: Те що говориш, добре й праве, та при боцї в царя нема нїкого, щоб вислухав тебе. |
| 4. А далїй бувало каже Абессалом: Ой коли б то мене поставлено суддею в царстві, то до мене приходив би всякий, хто має спорну справу яку або скаргу, й судив би його по правдї! |
| 5. І коли хто наближувавсь, щоб йому вклонитись, так він простягне було руку, обійме й поцїлує його. |
| 6. Сим робом обертавсь Абессалом до всякого з Ізраїля, що приходив до царя на який суд, і лестився так до серця всїм Ізрайлитянам. |
| 7. Як уплило ж сорок років від первого помазання Давидового, сказав Абессалом цареві: Хотїв би я пійти й спевнити в Гебронї мій обіт, що я обрікся Господеві. |
| 8. Бо раб твій, пробуваючи в Гессурі в Сириї, дав таку обітницю: Коли верне мене Господь у Ерусалим, так я принесу жертву Господеві. |
| 9. І відказав йому царь: Ійди з упокоєм. От і пустивсь він у дорогу в Геброн. |
| 10. Абессалом же порозсилав тайкома посланцї між усї поколїння Ізрайлеві й звелїв казати: Як почуєте трубний гук, так мовляйте: Абессалом зробився царем у Гебронї! |
| 11. А з Абессаломом пійшло двістї чоловіка з Ерусалиму, що їх закликано, й вони пійшли в простотї серця, нїчогісїнько не знаючи. |
| 12. Послав також Абессалом і прикликав порадника Давидового, Ахитофела, з його города Гило. А коли принесено жертву, зложили сильні змовини, й горнулось усе більш та більш люду до Абессаломового боку. |
| 13. І прийшла до Давида вість: Серце Ізрайлитян прихилилось до Абессалома! |
| 14. Рече тодї Давид усїм слугам свого двору, що були при йому в Ерусалимі: Ходїмо, втїкаймо, а то не буде нам рятунку перед Абессаломом. Кваптесь уходити, щоб не напав на нас несподївано, щоб не було нам від його лихої години, а городу не вигубив мечем! |
| 15. І відказали царські врядники цареві: Нехибно так, як царь наш і пан присудить, ми, слуги твої, радо вчинимо. |
| 16. От і вирушив царь і ввесь його двір за ним пішки, а стерегти господи покинув царь десять наложениць. |
| 17. І вирушив царь і всї люде пішки, й зупинились далеко од дому. |
| 18. І всї слуги його йшли обобіч його, й всї Хелетеї й всї Фелетеї* до шістьсот чоловіка, й всї Гетії, що за ним прийшли були з Гету, ступали навперід царя. |
| 19. І промовив царь до Еттея з Гету: Чого се й ти з нами йдеш? Вертайсь та й пробувай при тому цареві. Ти ж гість і прийшов сюди з свого міста. |
| 20. Вчора ти прийшов, а сьогоднї мав би йти з нами? Я йду, незнать куди; ти же вернись і бери своїх людей назад; Господь нехай покаже на тобі свою ласку й правду. |
| 21. І відказав Еттей цареві: Так певно, як жив Господь, і так вірно, як жив пан мій й царь, де б нї був мій пан і царь, чи в смертї, чи в життї, там буде й слуга твій! |
| 22. І рече Давид Еттеєві: Ну, так іди далїй. І пійшов Еттей Гетїй вкупі з людьми своїми й з усією малечою своєю. |
| 23. Уся ж земля плакала в голос. Царь же й ввесь народ перейшли потік Кедрон, і пійшли всї дорогою, що веде на пустиню. |
| 24. Ійшов також і Садок (сьвященник) і всї левіти з ним, що несли скриню Божу, й поставили вони Божу скриню; Авіятар же стояв на вижинї, аж докіль увесь люд із городу попереходив. |
| 25. Та цар повелїв Садокові: Неси назад Божу скриню в город. Коли буде Господь благодатен до мене, так привиде мене назад і дасть менї вбачати й її й пробуток свій; |
| 26. Коли ж він скаже: Не до вподоби ти менї, так ось я; нехай чинить ізо мною, як до вподоби йому. |
| 27. І рече тодї царь первосьвященникові Садокові: Йди собі назад у город, і син твій Ахимаас і Йонатан Абіятаренко, обидва сини ваші з вами; |
| 28. Памятайте, я пробувати му понад бродами в степу, докіль прийде звістка од вас до мене. |
| 29. От і завернули Садок та Абіятар Божу скриню в Ерусалим назад, і зостались там. |
| 30. Давид же ійшов на Оливну Гору, плачучи й окривши голову. Босоніж ійшов він, і ввесь люд, що був з ним, покривши собі голови, йшов плачучи. |
| 31. Як донесли Давидові: Ахитофел також між зрадниками з Абессаломом, сказав Давид: Поглумись, Господи, над Ахитофелевою радою! |
| 32. Як же взійшов Давид на верх гори, де хотїв помолитись Богу, зустрів його Давидів приятель Архієць Хусій в роздертій одежі й з землею на голові. |
| 33. І рече йому Давид: Як пійдеш ізо мною, то будеш ваготою менї, |
| 34. Але як вернешся у город і скажеш Абессаломові: Царю, я хочу бути слугою твоїм; я перше був слугою панотцеві твойму, тепер же буду тобі слугою; то обернеш у нївець раду Ахитофелеву. |
| 35. Там же й сьвященник Садок й Абіятар будуть з тобою, й що перечуєш із царської палати, роскажи Садокові та Абіятарові, сьвященникам. |
| 36. Там при них і оба сини їх: Ахимаас, син Садока, та Йонатан, син Абіятарів; через них доводїть до мене все, що почуєте. |
| 37. От і подавсь Давидів приятель Хусій у город, саме як Абессалом вступав у Ерусалим. |
| 2 Самуїла 16:1-23 |
| 1. Ледві Давид перейшов через гору аж се йде зустріч Сиба, слуга Мемфівостеїв з парою ослів навючених, що несли на собі двістї боханцїв хлїба, сто вінків родзинків, сто вязанок фіґ і бурдюк вина. |
| 2. І питає царь у Сиби: На що се в тебе? І відказує Сиба: Осли про царську челядь на їзду, хлїб і овощ на харч прислузї, а вино на питтє потомленим у пустинї. |
| 3. І питає царь: Де ж син твого пана? І відказує Сиба цареві: Зіставсь у Ерусалимі, бо каже: Тепер дом Ізрайлїв оддасть менї отецьке царство! |
| 4. І рече цар Сибі: Оце ж усе, що було Мемфівостеєве, нехай буде твоє. І сказав Сиба, падаючи ниць: Ой коли б ти був ласкавий до мене, царю й пане мій! |
| 5. Як дойшов же царь Давид до Бахурима, дивиться, йде звідти чоловік з родини Саулового дому, на ймя Семей Геренко; він ішов проклинаючи. |
| 6. Та й метав на Давида й на всїх слуг двору Давидового каміннєм, дарма що ввесь люд і всї лицарі йшли праворуч і лїворуч його. |
| 7. І кричав Семей клянучи: Втїкай, втїкай, убийнику й безбожнику! |
| 8. Господь перенїс на тебе усю кров Саулового дому, що ти намість його зробивсь царем, і передав Господь царство твойму синові Абессаломові, а тепер прийшла на тебе лиха година, бо ти чоловік крові. |
| 9. І каже Абесса Саруєнко цареві: Як важиться сей здохлий пес проклинати пана мого царя? Пійду й зітну йому голову! |
| 10. Царь же рече: Яке вам дїло до мене, Саруєнки? Нехай він проклинає, бо се Господь допустив йому, проклинати Давида. Хто ж тут скаже: Як важишся ти на се? |
| 11. І говорив Давид Абессі й усему дворові свойму: Коли мій син, що вийшов із мого тїла, важить на мою душу, так ще більше сей Беняминїй. Не чіпай його, нехай проклинає, бо се повелїв йому Господь. |
| 12. Може зглянеться Господь на моє пониженнє й відплатить менї добром за теперішний проклін. |
| 13. От і йшов Давид із людьми своїми своєю дорогою. Семей же йшов попід горою поровень з ним; ійшов і проклинав та метав каміннєм і землею на них. |
| 14. І добравсь утомлений царь із усїм людом, що був при йому, (до Бахурима) й оддихав там. |
| 15. Абессалом же з усїма мужами Ізрайлевими прийшов у Ерусалим та й Ахитофел із ним. |
| 16. Увійшовши ж до Абессалома Давидів приятель, Архієць Хусій, промовив: Витай царю! Витай царю. |
| 17. І питає Абессалом Хусія: Така ж твоя прихильність до твого приятеля? Чому ти не пійшов з твоїм приятельом? |
| 18. І відказує Хусій Абессаломові: Кого вибрав Господь і сей люд і ввесь Ізраїль, до того й я горнусь і при тому зостанусь. |
| 19. Се одно; а друге: кому ж я маю служити? Чи ж не синові його? Як служив я твойму панотцеві, так служити му й тобі. |
| 20. І поспитав Абессалом ув Ахитофеля: Порадь нас, що нам чинити? |
| 21. І відказує Ахитофел Абессаломові: Удайся до панотцевих наліжниць, що він зоставив тут стерегти палату; й почує про се Ізраїль, що зробився ти ненавидним панотцеві твойму, й всї твої прихильники наберуть духа. |
| 22. І напяли Абессаломові намет на крівлї, й ввійшов Абессалом перед очима всего Ізраїля до наложниць отця свого. |
| 23. Рада ж Ахитофелева була здавна така важка, неначе рада самого Бога. Такою була всяка рада Ахитофелева й в Давида й в Абессалома. |
| Псалми 66:8-15 |
| 8. Прославляйте, народи, Бога нашого, і голосїть хвалу його! |
| 9. Він дав життє душі нашій і не допустив, щоб похитнулись ноги наші. |
| 10. Ти спробував нас, Боже, ти перетопив нас, як срібло перетоплюється. |
| 11. Ти завів нас у сїти, завдав нам тяжкі оберемки на плечі наші. |
| 12. Ти допустив, щоб люде насїли нам на шию; ми перейшли вогонь і воду; да ти вивів нас на чисте поле. |
| 13. Увійду я в дім твій з жертвами цїлопалення, віддам тобі обітницї мої, |
| 14. Що уста мої слюбували, і губи мої обіцяли в тїснотї моїй. |
| 15. Як жертву всепалення, принесу тобі тучних баранів з кадилом; пожертвую воли вкупі з козлами. |
| Приповісті 16:27-30 |
| 27. Лукавий чоловік задумає лихо, й в устах у його - мов огонь жерущий. |
| 28. Зрадливий чоловік сїє незгоду, а доносчик і приятелїв розводить. |
| 29. Чоловік підступний ближнього з путя звертає, й веде його на лиху дорогу; |
| 30. Він жмурить очі, придумує зраду; закусує губи, - ось готове ледарство. |
| Іван 7:1-27 |
| 1. І ходив Ісус після сього по Галилеї; не хотїв бо по Юдеї ходити, що шукали Його Жиди вбити. |
| 2. Було ж близько Жидівське сьвято кучок. |
| 3. Казали ж до Него брати Його: Зійди звідсїля, та й іди в Юдею, щоб і ученики Твої видїли дїла Твої, що робиш. |
| 4. Нїхто бо тайно нїчого не робить, шукаючи сам знаним бути. Коли таке робиш, то покажи себе сьвітові. |
| 5. Бо й брати Його не вірували в Него. |
| 6. Рече тодї їм Ісус: Пора моя ще не прийшла; ваша ж пора всякого часу готова. |
| 7. Не може сьвіт ненавидїти вас, мене ж ненавидить; бо я сьвідкую про него, що дїла його лихі. |
| 8. Ви йдїть на се сьвято; я ще не пійду на те сьвято, бо пора моя ще не сповнилась. |
| 9. Се сказавши їм, зіставсь у Галилеї. |
| 10. Як же пійшли брати Його, тодї й Він пійшов на сьвято, не явно, а якби потай. |
| 11. Жиди ж шукали Його в сьвято, й казали: Де Він? |
| 12. І було багато говірки про Него в народї: инші казали, що Він добрий; инші ж казали: Нї, а зводить народ. |
| 13. Та нїхто явно не говорив про Него задля страху перед Жидами. |
| 14. Як же було в половинї сьвята, ввійшов Ісус у церкву, та й навчав. |
| 15. І дивувались Жиди, кажучи: Як Він писання знає, не вчившись? |
| 16. Озвав ся до них Ісус і рече: Моя наука не єсть моя, а Пославшого мене. |
| 17. Коли хто хоче волю Його чинити, знати ме про науку, чи від Бога вона, чи я від себе глаголю. |
| 18. Хто від себе говорить, слави своєї шукає; хто ж шукає слави Пославшого Його, Той правдивий, і неправди нема в Йому. |
| 19. Хиба не Мойсей дав вам закон? а нїхто з вас не чинить закону. Чого шукаєте мене вбити? |
| 20. Озвавсь народ і каже: Біса маєш; хто шукає вбити Тебе? |
| 21. Відказав Ісус і рече їм: Одно дїло зробив я, і всї дивуєтесь. |
| 22. Мойсей дав вам обрізаннє (не, що від Мойсея воно, а від батьків); то й у суботу обрізуєте чоловіка. |
| 23. Коли обрізаннє приймає чоловік у суботу, щоб не був зламаний закон Мойсеїв, чого на мене ремствуєте, що всього чоловіка уздоровив у суботу? |
| 24. Не судїть по виду, а праведний суд судїть. |
| 25. Казали тодї деякі з Єрусалимцїв: Чи не се Той, що шукають убити Його? |
| 26. І ось явно говорить, і нїчого Йому не кажуть. Чи справдї не взнали князї, що Він справдї Христос? |
| 27. Тільки ж ми Його знаємо, звідкіля Він; Христос же як прийде, нїхто не знати ме, звідкіля Він. |