| 2 Самуїла 13:1-39 |
| 1. І сталось після того, що в Давидового сина Абессалома була вродлива сестра, на ймя Тамара, та що Давидів син Амнон залюбивсь у нїй. |
| 2. І мучивсь Амнон, аж занедужав через свою сестру Тамару, вона бо ще була дївицею, й Амнону здавалось річчю неможною заподїяти їй що нечесне. |
| 3. У Амнона ж та був приятель, на ймя Йонадаб, син Давидового брата. Самаї, а був Йонадаб чоловік вельми хитрий. |
| 4. І спитав його: Чого се ти так з кожнїм днем марнїєш, царевичу, чи не відкриєш менї? І відказав йому Амнон: Я люблю Тамару, сестру брата мого Абессалома. |
| 5. І каже йому Йонадаб: Лягай у постелю твою та й прикинсь недужим, і як прийде твій панотець, щоб до тебе навідатись, то скажи йому: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди, та дала менї чого попоїсти! коли б вона перед очима менї що зготовила, щоб я бачив, так я попоїв би з її рук. |
| 6. І лїг Амнон і прикинувсь недужим. Як же прийшов царь, щоб на його подивитись, каже Амнон цареві: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди та зготовила перед віччу в мене дві лижки поливки, щоб менї з її рук ізз'їсти! |
| 7. І послав Давид до дому до Тамари й повелїв сказати їй: Ось ійди до дому до брата твого Амнона та зготуй йому попоїсти. |
| 8. І пійшла Тамара до дому до брата свого Амнона, тим часом, як він лежав. І взяла муки, замісила й зготовила перед віччу в його поливки. |
| 9. І взяла те, що зготовила, вилила й поставила перед ним. Він однак же не хотїв їсти, і каже Амнон: Нехай усї повиходять. І повиходили всї. |
| 10. І каже Амнон Тамарі: Понеси їду в середню сьвітлицю, тодї їсти му з твоїх рук. Тамара взяла поливку, що зготовила, й понесла свойму братові Амнонові в сьвітлицю. |
| 11. Як же подала йому їсти, він ухопив її та й каже їй: Ходїмо, ляж коло мене, сестро! |
| 12. І відказала вона йому: О, нї, братіку! Не безчести мене, бо так не водиться в Ізраїлї! Не чини такої божевільностї! |
| 13. Куди бо я понесу мій сором? Ти ж будеш одним з божевільних в Ізраїлї. Лучче поговори з царем, він певно мене тобі не заборонить. |
| 14. Він однакже не хотїв нїчого слухати, а силоміць обезчестив її й пригорнувсь до неї. |
| 15. Потім же зненавидїв її глибокою ненавистю, й ненависть його була ще більша, нїж та любов, що почував до неї. От і звелїв їй Амнон: Уставай! йди собі геть! |
| 16. І відказала Тамара: Проганяти мене - се кривда була б гірша, нїж перва, що заподїяв єси менї. Він же не хотїв її слухати, |
| 17. А кликнув хлопця свого та й звелїв: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею. |
| 18. На нїй же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дївицї. Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері, |
| 19. Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи. |
| 20. І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою? Мовчи ж тепер, сестро - се ж твій брат! Не приймай сієї речі так дуже до серця! От і пробувала Тамара самітня в господї в брата свого в Абессалома. |
| 21. Дознавшися ж царь Давид про всю справу, закипів великим гнївом, та не хотїв печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень. |
| 22. Абессалом же не промовив Амнонові нї слова, нї злого, нї доброго, та він ненавидїв Амнона за те, що збезчестив сестру його. |
| 23. Як уплило два роки, сталося, що Абессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в Ефраїмі, й запросив до себе Абессалом усїх царських синів. |
| 24. Прийшов Абессалом і до царя та й каже: Твій раб справляє сьогоднї овечі постриги: коли б же й царь із усїм двором своїм прийшов до раба свого! |
| 25. І рече царь Абессаломові: Нї, синку! не подоба нам усїм гостювати, важко було б се на тебе. Той напирав на його, та він не схотїв ійти, лиш поблагословив його. |
| 26. І промовив Абессалом: Коли ж не завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон іде з нами. І рече йому царь: Чого йому з тобою їхати? |
| 27. Як почав же Абессалом уговорювати, звелїв він Амнонові й усїм царським синам товаришувати йому. І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві. |
| 28. Прислузї ж своїй дав Абессалом такий наказ: Гледїть менї, як Амнон упється добре на винї, й я скажу вам: Убийте Амнона! так і стратьте його. Не бійтесь, се я дав наказ вам; будьте відважні й покажіте себе мужами. |
| 29. І розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому. Тодї посхоплювались усї царські сини, допали кожен свого мула та й повтїкали. |
| 30. Ще ж вони були в дорозї, а чутка долетїла вже до Давида: Отсе Абессалом повбивав усїх царських синів, всїх до ноги! |
| 31. І встав царь, роздер одежу на собі та й простерсь на землю, й всї дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одїж на собі. |
| 32. І промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано всїх молодиків, царських синів! се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум з того дня, як той збезчестив сестру його Тамару. |
| 33. Оце ж не допускай, мій царю й пане, до серця такої думки, що усї царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер. |
| 34. Абессалом же втїк. Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей іде по дорозї на спаду гори. І прийшов вартовий й з'ясував цареві: Я бачив людей на дорозї Оронській на спаду гори. |
| 35. І каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть; як сказав раб твій, так і є воно. |
| 36. Тільки що сказав се, аж ось і прибули цареві сини, плачучи в голос. І плакав царь, і всї слуги його плакали великим плачем. |
| 37. Абессалом же втїк і пійшов до Талмая Емиюденка, царя Гессурського. І плакав Давид по синові свойму всї днї. |
| 38. А Абессалом, коли втїк і прийшов у Гессур, то й перебув там три лїта. |
| 39. І не переслїдував Давид Абессалома, бо потїшився з часом по смертї Амнона. |
| 2 Самуїла 14:1-33 |
| 1. Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома, |
| 2. Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надїнь жалібну одежину, ненамащуйся олїєю й повертайся так, нїби ти вже давно побиваєшся по мертвому; |
| 3. І йди до царя й промов до його так і так. І вложив їй Йоаб ув уста, що має говорити. |
| 4. Молодиця з Текої прийшла перед царя, припала, кланяючись, лицем до землї, та й каже: Поможи менї, царю, ой ратуй мене! |
| 5. І спитав її царь: Що тобі? Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер; |
| 6. У служебки ж твоєї та було два сини; й посварились вони один з одним на полі, а не було при тому нїкого, щоб їх розвести; от і кинувсь один на свого брата та й убив його. |
| 7. І се вся рідня піднялась проти твоєї служебки та й домагаєсь: Видай нам братогубника, ми вбємо його за братню душу, що він згубив, і наслїдника його викоренимо! Так вони завзялись ізгасити й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити. |
| 8. І відказав царь молодицї: Йди в супокою до дому, я прикажу, що треба. |
| 9. Молодиця ж із Текої каже цареві: На менї, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родинї, царь же й престол його буде неповинний. |
| 10. І відказав царь: Того, хто буде противен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе. |
| 11. Вона ж йому: Нехай царь, про Господа, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого. А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови! |
| 12. Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебцї промовити мойму цареві й панові ще слово! І відказав: промов. |
| 13. І каже молодиця: Чого в тебе таке на умі проти люду Божого? Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад. |
| 14. Ми ж мусимо померти й будемо як та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не візьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули. |
| 15. Тепер же я прийшла, сказати мойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху; от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї; |
| 16. І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою з людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити. |
| 17. Тим раба твоя подумала: Слово мого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелові Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує; й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою! |
| 18. І озвався царь і рече до молодицї: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю. І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан. |
| 19. І питає Давид: Чи не Йоаба рука з тобою в цїй справі? І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане; неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан; так, се твій слуга Йоаб дав менї наказ і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй. |
| 20. Щоб прикладом дати речі таке лице, навчив мене слуга твій Йоаб; та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї. |
| 21. І рече царь Йоабові: Нехай буде по твоєму! Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому. |
| 22. І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостивий до мене, бо царь уволив волю раба свого. |
| 23. І пустивсь Йоаб у дорогу в Гессур і привів Абессалома назад у Ерусалим. |
| 24. Царь же заявив: Нехай собі вертається в господу, менї ж на очі не попадається. І вернувсь Абессалом у господу й не показувавсь на очі цареві. |
| 25. Такого вродливого, як Абессалом не було в усьому Ізраїлї та й такого вихвалюваного як він: від пяти до тїмя на голові не було на ньому хиби. |
| 26. Як він стриг на голові волоссє, а стригся він що року, бо волосся в його було стільки, що йому було важко, то волоссє з голови його важило двістї секлів по царській вазї. |
| 27. Було ж ув Абессалома три сини й одна дочка, на ймя Тамара, вона була женщина вельми вродлива. |
| 28. Оце же Абессалом жив у Ерусалимі два роки, не показуючись на очі цареві. |
| 29. Тодї ж послав Абессалом покликати Йоаба, щоб його до царя послати, та Йоаб затявсь прийти. І послав він удруге, але він не схотїв прийти. |
| 30. І каже він кметям своїм: Дивітесь, оце Йоабове поле межує з моїм, і вродив у його ячмінь; ійдїте й пустїть його пожаром. І пустили Абессаломові слуги поле пожаром. |
| 31. Піднявсь тодї Йоаб, прийшов до Абессалома в господу й питає: Чому твої кметї пустили на пожар моє поле? |
| 32. І відказав Абессалом Йоабові: Я ж посилав по тебе кажучи: прийди сюди; я пошлю тебе до царя сказати: за чим я вернувсь із Гессуру? Лучче було б менї пробувати там і далїй. Я хочу побачити лице царя. Коли я винуватий, то вбий мене. |
| 33. От і пійшов Йоаб до царя й сказав йому се, й він звелїв кликнути Абессалома. І прийшов той перед царя й кинувсь перед царем ниць на землю. І поцїлував царь Абессалома. |
| Псалми 66:1-7 |
| 1. Проводиреві хора: пісня, псальма. Воскликнїте Господеві, всї на землї! |
| 2. Сьпівайте славу імені його, звеличіть хвалу його! |
| 3. Кажіть Богові: як страшні дїла твої! Задля великої сили твоєї піддаються тобі вороги твої, піддобруючись. |
| 4. Цїла земля поклониться тобі, і сьпівати ме псальми; вона сьпівати ме імені твому. |
| 5. Прийдїть і погляньте на дїла Божі! Страшний він в дїлах проти синів людських. |
| 6. Він обернув море в сушу, пішки перейшли вони ріку; там ми радувались о нїм. |
| 7. Він царює потугою своєю на віки; очі його споглядають на народи: Щоб не збунтувались ворохобники! |
| Приповісті 16:25-26 |
| 25. Бувають путї, що здаються прості, та конець їх - дорога до смертї. |
| 26. Працюючий працює для себе, бо примушує рот його до того. |
| Іван 6:52-71 |
| 52. Змагались тодї між собою, говорячи: Як може Він дати нам тїло їсти? |
| 53. Рече ж їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Як не їсте тїла Сина чоловічого й не пєте Його крові, не маєте життя в собі. |
| 54. Хто їсть тїло моє і пє мою кров, має життє вічнє, і я воскрешу його останнього дня. |
| 55. Тїло моє справдї єсть їжа, а кров моя справдї єсть напиток. |
| 56. Хто їсть тїло моє і пє кров мою, в менї пробуває, а я в йому. |
| 57. Як післав мене живий Отець, і я живу Отцем, так і хто їсть мене, й той жити ме мною. |
| 58. Се хлїб, що з неба зійшов. Не як батьки ваші їли манну та й повмирали; хто їсть сей хлїб, жити ме по вік. |
| 59. Се Він глаголав у школї, навчаючи в Капернаумі. |
| 60. Многі ж слухавши з учеників Його казали: Жорстоке се слово; хто може його слухати? |
| 61. Знаючи ж Ісус сам у собі, що миркають про Него ученики Його, рече їм: Се вас блазнить? |
| 62. Що ж, коли побачите Сина чоловічого, як входить туди, де перше був? |
| 63. Се дух, що оживлює; тїло не годить ся нї на що. Слова, що я глаголю вам, се дух і життє. |
| 64. Тільки ж є такі між вами, що не вірують. Знав бо з почину Ісус, котрі не вірують, і хто зрадить Його. |
| 65. І рече: Тим глаголав вам, що нїхто не може прийти до мене, коли не буде дано йому від Отця мого. |
| 66. Після сього багато з учеників Його пійшли назад, і вже більш з Ним не ходили. |
| 67. Рече ж Ісус дванайцятьом: Чи й ви хочете йти? |
| 68. Відказав тодї Йому Симон Петр: Господи, до кого йти нам? у Тебе слова життя вічнього, |
| 69. і ми увірували й взнали, що Ти єси Христос, Син Бога живого. |
| 70. Відказав їм Ісус: Хиба не я вас дванайцятьох вибрав? а один з вас диявол. |
| 71. Говорив же про Юду Симонового Іскариота: сей бо мав Його зрадити, один з дванайцяти. |