A A A A A
Біблія протягом одного року
Може 21

2 Самуїла 13:1-39
1. І сталось після того, що в Давидового сина Абессалома була вродлива сестра, на ймя Тамара, та що Давидів син Амнон залюбивсь у нїй.
2. І мучивсь Амнон, аж занедужав через свою сестру Тамару, вона бо ще була дївицею, й Амнону здавалось річчю неможною заподїяти їй що нечесне.
3. У Амнона ж та був приятель, на ймя Йонадаб, син Давидового брата. Самаї, а був Йонадаб чоловік вельми хитрий.
4. І спитав його: Чого се ти так з кожнїм днем марнїєш, царевичу, чи не відкриєш менї? І відказав йому Амнон: Я люблю Тамару, сестру брата мого Абессалома.
5. І каже йому Йонадаб: Лягай у постелю твою та й прикинсь недужим, і як прийде твій панотець, щоб до тебе навідатись, то скажи йому: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди, та дала менї чого попоїсти! коли б вона перед очима менї що зготовила, щоб я бачив, так я попоїв би з її рук.
6. І лїг Амнон і прикинувсь недужим. Як же прийшов царь, щоб на його подивитись, каже Амнон цареві: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди та зготовила перед віччу в мене дві лижки поливки, щоб менї з її рук ізз'їсти!
7. І послав Давид до дому до Тамари й повелїв сказати їй: Ось ійди до дому до брата твого Амнона та зготуй йому попоїсти.
8. І пійшла Тамара до дому до брата свого Амнона, тим часом, як він лежав. І взяла муки, замісила й зготовила перед віччу в його поливки.
9. І взяла те, що зготовила, вилила й поставила перед ним. Він однак же не хотїв їсти, і каже Амнон: Нехай усї повиходять. І повиходили всї.
10. І каже Амнон Тамарі: Понеси їду в середню сьвітлицю, тодї їсти му з твоїх рук. Тамара взяла поливку, що зготовила, й понесла свойму братові Амнонові в сьвітлицю.
11. Як же подала йому їсти, він ухопив її та й каже їй: Ходїмо, ляж коло мене, сестро!
12. І відказала вона йому: О, нї, братіку! Не безчести мене, бо так не водиться в Ізраїлї! Не чини такої божевільностї!
13. Куди бо я понесу мій сором? Ти ж будеш одним з божевільних в Ізраїлї. Лучче поговори з царем, він певно мене тобі не заборонить.
14. Він однакже не хотїв нїчого слухати, а силоміць обезчестив її й пригорнувсь до неї.
15. Потім же зненавидїв її глибокою ненавистю, й ненависть його була ще більша, нїж та любов, що почував до неї. От і звелїв їй Амнон: Уставай! йди собі геть!
16. І відказала Тамара: Проганяти мене - се кривда була б гірша, нїж перва, що заподїяв єси менї. Він же не хотїв її слухати,
17. А кликнув хлопця свого та й звелїв: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею.
18. На нїй же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дївицї. Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері,
19. Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи.
20. І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою? Мовчи ж тепер, сестро - се ж твій брат! Не приймай сієї речі так дуже до серця! От і пробувала Тамара самітня в господї в брата свого в Абессалома.
21. Дознавшися ж царь Давид про всю справу, закипів великим гнївом, та не хотїв печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень.
22. Абессалом же не промовив Амнонові нї слова, нї злого, нї доброго, та він ненавидїв Амнона за те, що збезчестив сестру його.
23. Як уплило два роки, сталося, що Абессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в Ефраїмі, й запросив до себе Абессалом усїх царських синів.
24. Прийшов Абессалом і до царя та й каже: Твій раб справляє сьогоднї овечі постриги: коли б же й царь із усїм двором своїм прийшов до раба свого!
25. І рече царь Абессаломові: Нї, синку! не подоба нам усїм гостювати, важко було б се на тебе. Той напирав на його, та він не схотїв ійти, лиш поблагословив його.
26. І промовив Абессалом: Коли ж не завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон іде з нами. І рече йому царь: Чого йому з тобою їхати?
27. Як почав же Абессалом уговорювати, звелїв він Амнонові й усїм царським синам товаришувати йому. І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві.
28. Прислузї ж своїй дав Абессалом такий наказ: Гледїть менї, як Амнон упється добре на винї, й я скажу вам: Убийте Амнона! так і стратьте його. Не бійтесь, се я дав наказ вам; будьте відважні й покажіте себе мужами.
29. І розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому. Тодї посхоплювались усї царські сини, допали кожен свого мула та й повтїкали.
30. Ще ж вони були в дорозї, а чутка долетїла вже до Давида: Отсе Абессалом повбивав усїх царських синів, всїх до ноги!
31. І встав царь, роздер одежу на собі та й простерсь на землю, й всї дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одїж на собі.
32. І промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано всїх молодиків, царських синів! се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум з того дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
33. Оце ж не допускай, мій царю й пане, до серця такої думки, що усї царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер.
34. Абессалом же втїк. Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей іде по дорозї на спаду гори. І прийшов вартовий й з'ясував цареві: Я бачив людей на дорозї Оронській на спаду гори.
35. І каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть; як сказав раб твій, так і є воно.
36. Тільки що сказав се, аж ось і прибули цареві сини, плачучи в голос. І плакав царь, і всї слуги його плакали великим плачем.
37. Абессалом же втїк і пійшов до Талмая Емиюденка, царя Гессурського. І плакав Давид по синові свойму всї днї.
38. А Абессалом, коли втїк і прийшов у Гессур, то й перебув там три лїта.
39. І не переслїдував Давид Абессалома, бо потїшився з часом по смертї Амнона.

2 Самуїла 14:1-33
1. Як же постеріг Йоаб, син Саруї, що цареве серце звернулось до Абессалома,
2. Послав Йоаб у Текою, звелїв покликати звідти мудру молодицю та й каже їй: Зробись, наче б ти була в смутку, й надїнь жалібну одежину, ненамащуйся олїєю й повертайся так, нїби ти вже давно побиваєшся по мертвому;
3. І йди до царя й промов до його так і так. І вложив їй Йоаб ув уста, що має говорити.
4. Молодиця з Текої прийшла перед царя, припала, кланяючись, лицем до землї, та й каже: Поможи менї, царю, ой ратуй мене!
5. І спитав її царь: Що тобі? Відказує вона: Ох, я вдовиця, мій чоловік помер;
6. У служебки ж твоєї та було два сини; й посварились вони один з одним на полі, а не було при тому нїкого, щоб їх розвести; от і кинувсь один на свого брата та й убив його.
7. І се вся рідня піднялась проти твоєї служебки та й домагаєсь: Видай нам братогубника, ми вбємо його за братню душу, що він згубив, і наслїдника його викоренимо! Так вони завзялись ізгасити й останню искорку, що менї зісталась, щоб мойму чоловікові нї ймення нї потомків на землї не зоставити.
8. І відказав царь молодицї: Йди в супокою до дому, я прикажу, що треба.
9. Молодиця ж із Текої каже цареві: На менї, мій царю й пане, лежати ме вина й на моїй родинї, царь же й престол його буде неповинний.
10. І відказав царь: Того, хто буде противен тобі, приведи перед мене, він більше не торкне тебе.
11. Вона ж йому: Нехай царь, про Господа, Бога свого, памятає, щоб кровопомстників не прибувало ще більш і не погубили сина мого. А він їй: Як певно, що Бог жив, нї волосина в сина твого не впаде з голови!
12. Тодї молодиця: Дозволь же твоїй служебцї промовити мойму цареві й панові ще слово! І відказав: промов.
13. І каже молодиця: Чого в тебе таке на умі проти люду Божого? Вирекши царь такий вирок, обвиноватив сам себе, бо свого вигнанника не кличе царь назад.
14. Ми ж мусимо померти й будемо як та вода, що вилито на землю, нїхто бо її не візьме назад, а Бог не бажає погубити душу, й мислить, як би не відкинути від себе й того, що його відкинули.
15. Тепер же я прийшла, сказати мойму цареві й панові се слово, тому що люде завдали менї страху; от служебка твоя й думає: поставлю я се перед царем, може царь уволить волю раби своєї;
16. І певно, що царь вислухає й визволить рабу свою з людських рук, що задумали мене й сина мого заразом із наслїддя Божого викоренити.
17. Тим раба твоя подумала: Слово мого царя й пана заспокоїть мене, бо мій царь і пан рівня ангелові Божому, бо він і добре й ледаче вислуховує; й нехай Господь, Бог твій, буде з тобою!
18. І озвався царь і рече до молодицї: Не втаюй від мене того, про що в тебе поспитаю. І відказала молодиця: Нехай тільки промовить мій царь і пан.
19. І питає Давид: Чи не Йоаба рука з тобою в цїй справі? І відказала молодиця: Так певно, як ти жив, мій царю й пане; неможливо звернути нї праворуч, нї лїворуч із того, що промовив царь мій й пан; так, се твій слуга Йоаб дав менї наказ і він усї ті слова вложив в уста рабі твоїй.
20. Щоб прикладом дати речі таке лице, навчив мене слуга твій Йоаб; та мій пан такий мудрий як Божий ангел, і знає все, що на землї.
21. І рече царь Йоабові: Нехай буде по твоєму! Йди ж та поклич назад молодика Абессалома до дому.
22. І впав Йоаб ниць на землю, благословляючи царя, й каже: Тепер знає твій раб, що царь і пан мій милостивий до мене, бо царь уволив волю раба свого.
23. І пустивсь Йоаб у дорогу в Гессур і привів Абессалома назад у Ерусалим.
24. Царь же заявив: Нехай собі вертається в господу, менї ж на очі не попадається. І вернувсь Абессалом у господу й не показувавсь на очі цареві.
25. Такого вродливого, як Абессалом не було в усьому Ізраїлї та й такого вихвалюваного як він: від пяти до тїмя на голові не було на ньому хиби.
26. Як він стриг на голові волоссє, а стригся він що року, бо волосся в його було стільки, що йому було важко, то волоссє з голови його важило двістї секлів по царській вазї.
27. Було ж ув Абессалома три сини й одна дочка, на ймя Тамара, вона була женщина вельми вродлива.
28. Оце же Абессалом жив у Ерусалимі два роки, не показуючись на очі цареві.
29. Тодї ж послав Абессалом покликати Йоаба, щоб його до царя послати, та Йоаб затявсь прийти. І послав він удруге, але він не схотїв прийти.
30. І каже він кметям своїм: Дивітесь, оце Йоабове поле межує з моїм, і вродив у його ячмінь; ійдїте й пустїть його пожаром. І пустили Абессаломові слуги поле пожаром.
31. Піднявсь тодї Йоаб, прийшов до Абессалома в господу й питає: Чому твої кметї пустили на пожар моє поле?
32. І відказав Абессалом Йоабові: Я ж посилав по тебе кажучи: прийди сюди; я пошлю тебе до царя сказати: за чим я вернувсь із Гессуру? Лучче було б менї пробувати там і далїй. Я хочу побачити лице царя. Коли я винуватий, то вбий мене.
33. От і пійшов Йоаб до царя й сказав йому се, й він звелїв кликнути Абессалома. І прийшов той перед царя й кинувсь перед царем ниць на землю. І поцїлував царь Абессалома.

Псалми 66:1-7
1. Проводиреві хора: пісня, псальма. Воскликнїте Господеві, всї на землї!
2. Сьпівайте славу імені його, звеличіть хвалу його!
3. Кажіть Богові: як страшні дїла твої! Задля великої сили твоєї піддаються тобі вороги твої, піддобруючись.
4. Цїла земля поклониться тобі, і сьпівати ме псальми; вона сьпівати ме імені твому.
5. Прийдїть і погляньте на дїла Божі! Страшний він в дїлах проти синів людських.
6. Він обернув море в сушу, пішки перейшли вони ріку; там ми радувались о нїм.
7. Він царює потугою своєю на віки; очі його споглядають на народи: Щоб не збунтувались ворохобники!

Приповісті 16:25-26
25. Бувають путї, що здаються прості, та конець їх - дорога до смертї.
26. Працюючий працює для себе, бо примушує рот його до того.

Іван 6:52-71
52. Змагались тодї між собою, говорячи: Як може Він дати нам тїло їсти?
53. Рече ж їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Як не їсте тїла Сина чоловічого й не пєте Його крові, не маєте життя в собі.
54. Хто їсть тїло моє і пє мою кров, має життє вічнє, і я воскрешу його останнього дня.
55. Тїло моє справдї єсть їжа, а кров моя справдї єсть напиток.
56. Хто їсть тїло моє і пє кров мою, в менї пробуває, а я в йому.
57. Як післав мене живий Отець, і я живу Отцем, так і хто їсть мене, й той жити ме мною.
58. Се хлїб, що з неба зійшов. Не як батьки ваші їли манну та й повмирали; хто їсть сей хлїб, жити ме по вік.
59. Се Він глаголав у школї, навчаючи в Капернаумі.
60. Многі ж слухавши з учеників Його казали: Жорстоке се слово; хто може його слухати?
61. Знаючи ж Ісус сам у собі, що миркають про Него ученики Його, рече їм: Се вас блазнить?
62. Що ж, коли побачите Сина чоловічого, як входить туди, де перше був?
63. Се дух, що оживлює; тїло не годить ся нї на що. Слова, що я глаголю вам, се дух і життє.
64. Тільки ж є такі між вами, що не вірують. Знав бо з почину Ісус, котрі не вірують, і хто зрадить Його.
65. І рече: Тим глаголав вам, що нїхто не може прийти до мене, коли не буде дано йому від Отця мого.
66. Після сього багато з учеників Його пійшли назад, і вже більш з Ним не ходили.
67. Рече ж Ісус дванайцятьом: Чи й ви хочете йти?
68. Відказав тодї Йому Симон Петр: Господи, до кого йти нам? у Тебе слова життя вічнього,
69. і ми увірували й взнали, що Ти єси Христос, Син Бога живого.
70. Відказав їм Ісус: Хиба не я вас дванайцятьох вибрав? а один з вас диявол.
71. Говорив же про Юду Симонового Іскариота: сей бо мав Його зрадити, один з дванайцяти.