A A A A A
Біблія протягом одного року
Може 16

2 Самуїла 3:1-39
1. І тяглась довго незгода між домом Сауловим і домом Давидовим; та Давид усе більш та більш убивавсь у потугу, дом же Саулів усе слабшав.
2. І народились Давидові сини в Гебронї: перворідень його був Амнон від Ахиноами з Езрееля;
3. А другий Далуя від Абигеї, жінки Кармелїя Набала; третий Авессалом, син Маахи, дочки царя Талмая Гессурського;
4. Четвертий Адонїя, син Аггити; пятий Сафатія, син Авитали;
5. Шестий Етераам, від жони Давидової Егли. Сї породились Давидові в Гебронї.
6. Покіль тяглась незгода між домом Сауловим і домом Давидовим, стояв Абенир твердо за дом Саулів.
7. У Саула ж та була наложниця на імя Рицпа, дочка Айя. І поспитав ув Абенира Саулів син Евостей: Чому ввійшов єси до наложницї панотця мого?
8. За се питаннє розсердивсь Абенир вельми, та й каже: Хиба ж я песя голова? Воюючи проти Юди вчинив я милосердє домові Саула, батька твого, ріднї його й приятелям його й не віддав тебе Давидові в руки, а ти дорікаєш оце менї за жінку!
9. Нехай удїє Господь Абенирові сяк і так - як поклявся Давидові Господь, те я й учиню йому:
10. Одійму царство домові Сауловому, та й поставлю престол Давидові над Ізраїлем й над Юдою від Дана аж до Берсабії.
11. І не зваживсь Евостей відказати нї слова Абенирові, бо боявсь його.
12. От і шле Абенир посли до Давида в Геброн, сказати йому: Чия ж се земля? і дальше сказати: Вчини зо мною вмову, й рука моя буде з тобою й приверну до тебе всього Ізраїля.
13. І відказав той: Добре, вчиню з тобою вмову, тільки вимагаю від тебе одного, от чого: не побачиш лиця мого, як не приведеш Саулової дочки Мелхоли, як сам прибудеш, щоб бачитись зо мною.
14. І послав Давид посли ще й до Саулового сина Евостея з вимаганнєм: Оддай менї жону мою Мелхолу, що висватав я за сотню Филистійських передних шкірок.
15. І послав Евостей, одняти її в її супруга Фалтія Лайшенка.
16. Супруг її проводжав її плачучи до Багуриму; та Абенир сказав йому: Ійди до дому! І вернувся він до дому.
17. Увійшов же Абенир у переговори з громадськими мужами в Ізраїлї й говорив: Давно вже ви бажали собі Давида царем;
18. Вчинїте ж се тепер, обітував бо Давидові Господь: Рукою раба мого визволю я люд мій Ізраїля з рук Филистіїв і всїх ворогів його.
19. Так само промовляв Абенир і Беняминїям. І пустивсь Абенир в Геброн, щоб переказати Давидові все, чого бажав Ізраїль і ввесь рід Беняминів.
20. Як же прибув Абенир у товаристві двайцятьох мужів громадських до Давида в Геброн, справив Давид Абенирові й бувшим із ним бенкет.
21. І каже Абенир Давидові: Я виберусь і пійду та поскуплюю докупи ввесь Ізраїль, щоб учинили вмову з моїм паном, тодї ти будеш царем так широко, як схоче душа твоя. І відпустив Давид Абенира, й він відійшов з упокоєм у дорогу.
22. Аж ось несподївано прийшли Давидові військові з Йоабом з одного походу додому й принесли велику здобич, тим часом як Абенира не було вже в Давида в Гебронї, сей бо одпустив його з упокоєм.
23. Як же вернувсь додому Йоаб із усїм військом, переказують Йоабові: Абенир Ниренко гостював у Давида, і він одспустив його з упокоєм.
24. І прийшов Йоаб до царя й каже: Що ти вчинив? Оце гостював у тебе Абенир, на що ж ти відпустив його звідсї?
25. Хиба тобі не в догад, що Абенир Ниренко приходив, щоб тебе перехитрити й взнати виходи й входи твої, та розвідати все, що ти чиниш.
26. І вийшовши Йоаб від Давида, послав гонцїв за Абениром, і завернули його від криницї Сири, а Давид про се й не знав.
27. Як же вернувсь Абенир у Геброн, одвів його Йоаб на бік у середину воріт, нїби на те, щоб із ним тайно поговорити, й тут кольнув його в живіт. І вмер Абенир за кров Асаїла, брата Йоабового.
28. Як же сказано про се Давидові, то він заговорив: Не винен я й царство моє перед Господом за кров Абенира Ниренка;
29. Нехай вона впаде на голову Йоабову і всю родину батька його, й нехай у родинї в його не переводяться нїколи такі, що недугують течивом або проказою, такі, що ходять на деревяній нозї, що падають од меча або седять без хлїба!
30. Йоаб же й брат його Авесса стратили Абенира за те, що вбив їх брата Асаїла в бою під Габаоном.
31. І повелїв Давид Йоабові й усїм прибічникам його: Пороздирайте одежу на собі й йдїте голосючи перед Абениром. Та й царь Давид ійшов за марами.
32. І як поховали Абенира в Гебронї, то плакав Давид над гробом Абенировим у голос і плакав так само ввесь люд.
33. І оплакуючи Абенира та нарікаючи, промовляв він: Чи то ж смерттю підляки вмірати було Абенирові?
34. Руки тобі не звязано, ноги тобі не сковано, й поляг ти, як полягають хиба від розбійників. І плакав по йому ще більш увесь люд.
35. Ще був ясний день, як прийшов люд силувати Давида, щоб чого небудь попоїв. Давид же заклявсь: Щоб менї Господь те й те вдїяв та ще й причинив, коли їсти му хлїб або що небудь, покіль зайде сонце!
36. Як довідавсь про се ввесь народ, то вподобав собі вельми, та й усе також, що царь чинив, подобалось людові.
37. І впевнився люд і ввесь Ізраїль того дня, що вбито Абенира Ниренка не по царському наказові.
38. І сказав царь прибічникам своїм: Чи знаєте, що того дня полїг воєначальник і великий муж ув Ізраїлї?
39. Я ж іще слабий, хоч і помазано мене на царство; тим часом сї люде, сини Саруїні, переважують мене; нехай же Господь одплатить по заслузї тому, хто чинить ледарство!

2 Самуїла 4:1-12
1. Як довідався Саулів син Евостей, що в Гебронї зійшов із сьвіту Абенир, опустив руки, і ввесь Ізраїль засмутився.
2. Було ж у Саулового сина Евостея два мужі, гетьмани прибічників; імя одному Баана, а другому Рихаб, сини Реммона Бееротянина, з потомків Беняминових, бо й Беерот прилїчено до Бенямина.
3. (А Бееротяне повтїкали в Гиттаїм, і держались там по сей день заволоками.
4. А в Саулового сина Йонатана був син кульгавий. Було йому пять год віку, як прийшли з Езрееля вістї про Саула й Йонатана. І взяла було його нянька та й кинулась на втеки, й коли вона сквапно втїкала, упав він та й зробився кульгавим. Звали його Мемфівостей.)
5. Отже Реммонові сини з Беерота, Рихаб та Баана пійшли та й пробрались ув Евостеєву господу під полуденну жару, як той саме лїг на постелї спати.
6. Та й придверниця домова, чистивша пшеницю, й собі схилилась та заснула; от і підкрались Рихаб та брат його Баана, ввійшли в середину, нїби тому, щоб купити пшеницї.
7. Як же пробрались вони в будинок, аж той спить собі в опочивальнї на постелї, й вони вбили його та й утяли йому голову, і взяли голову його з собою та й ійшли пустинею всю ніч.
8. І принесли вони Евостеєву голову Давидові в Геброн, та й промовили до царя: Ось тобі голова Евостеєва Сауленкова, ворога твого, що хотїв згубити з сьвіту тебе; Господь же тепер помстився за пана мого, царя, на Саулї й на потомках його.
9. Давид же дав Рихабові та братові його Баанї, синам Реммона з Беероту, таку відповідь: Так певно, як живий Господь, що визволив душу мою з усякої нужди,
10. Коли того, що принїс менї звістку: Саул полїг, і що вважав себе щасливим вістовиком, звелїв я взяти й стяти в Секегалї, замість дати йому нагороду,
11. То тепер, коли ледарі вбили чоловіка безвинного в його господї на постелї його, чи ж не буду вимагати крові його од вас, та й не викореню вас із землї?
12. І повелїв Давид людям своїм, і повбивали вони їх, повтинали їм руки й ноги та й повішали над ставом у Гебронї; Евостеєву ж голову взяли та й поховали в Абенировому гробі в Гебронї.

Псалми 62:5-12
5. На одного Бога вповай, душе моя! Бо на него надїя моя.
6. Тілько він є моя скеля, моя защита, моя висока твердиня; я не захитаюсь.
7. В Бозї моє спасеннє і моя слава; сильна моя скеля, моє прибіжище в Бозї.
8. Вповай, народе, на него по всякий час! Виливайте перед ним серця ваші!
9. Сама марнота сини людські, сама брехня, сини чоловічі; на терезах вони йдуть у гору скорше, як пара
10. Не вповайте на здирство, і не надїйтесь марно на грабіж! Коли росте багацтво, не прилягайте до него серцем вашим!
11. Раз сказав Бог, двічі чув я се, що сила в Бога.
12. І в тебе, Господи, милість; ти бо даєш кожному по заслузї його.

Приповісті 16:13-15
13. Правдивиї уста цареві до вподоби, й говорючого правду він любить.
14. Царська досада - се вістун смертї, та мудрий чоловік улагодить його.
15. В ясному поглядї царському - життє, й ласкавість його - мов довго дожиданий дощ.

Іван 4:31-54
31. Тим часом просили Його ученики: Рави, їж.
32. Він же рече їм: Я маю їжу їсти, котрої ви не знаєте.
33. Казали ж ученики один до одного: Хиба хто принїс Йому їсти?
34. Рече їм Ісус: Моя їжа, щоб чинити волю Пославшого мене, й скінчити Його дїло.
35. Хиба ви не кажете: Що ще чотирі місяцї, та й жнива прийдуть? Ось глаголю вам: Здійміть очі ваші, та погляньте на ниви, що вже пополовіли на жнива.
36. І приймає жнець плату, й збирає овощ у життє вічнє, щоб і хто сїє радував ся, і хто жне.
37. Бо у сьому слово правдиве: що инший, хто сїє, а инший, хто жне.
38. Я післав вас жати, коло чого ви не працювали; инші люде працювали, а ви на працю їх увійшли.
39. З города ж того багато увірувало в Него Самарян через слово жінки, сьвідкуючої: Що сказав менї все, що зробила.
40. Як же прийшли до Него Самаряне, просили Його зістатись у них; і зіставсь там два днї.
41. І багато більше увірувало за слово Його.
42. А тій жінцї казали: Що вже не задля твого оповідання віруємо; самі бо чули, й знаємо, що се справдї Спас сьвіту Христос.
43. Через два ж днї вийшов звідтіля та прийшов у Галилею.
44. Сам бо Ісус сьвідкував, що пророк у своїй отчинї чести не має.
45. Як же прийшов у Галилею, прийняли Його Галилейцї, бачивши все, що зробив у Єрусалимі на сьвята: бо й вони ходили на сьвята.
46. Прийшов же Ісус ізнов у Кану Галилейську, де зробив воду вином. І був один царський, котрого син нездужав у Капернаумі.
47. Сей, почувши, що Ісус прибув із Юдеї в Галилею, прийшов до Него, й благав Його, щоб пійшов та оздоровив сина його, бо мав умерти.
48. Рече ж Ісус до него: Коли ознак та див не побачите, не увіруєте.
49. Каже до Него царський: Господи, йди перш, нїж умре дитина моя.
50. Рече йому Ісус: Іди, син твій живий. І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус, і пійшов.
51. Вже ж він ішов, зустріли його слуги його й звістили, кажучи: Що хлопчик твій живий.
52. Спитав же в них про годину, коли полегшало йому. І кажуть йому: Що вчора семої години покинула його горячка.
53. Зрозумів же батько, що тієї самої години, котрої сказав йому Ісус: Що син твій живий; і увірував сам і ввесь дім його.
54. Се знов другу ознаку зробив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галилею.