A A A A A
Біблія протягом одного року
Жовтень 9

Єремія 3:1-25
1. Говорять звичайно: Коли чоловік відпустить жену свою, й пійде вона від його й зробиться женою в другого мужа, то чи можна їй вернутись до него? Чи не споганилась би тим земля тая? Ти ж блудно жила з багатьма блудниками, а все ж таки вернися до мене, говорить Господь, і я прийму тебе.
2. Ось підніми очі твої на висоти й придивися: де не блудувала ти? При дорозї седючи, чигала єси на їх, як Арабій у пустинї, та й опоганила землю блудництвом твоїм і ледарством твоїм.
3. За се впинені були дощі, не було й пізного дощу; ти ж показувала чоло блудницьке, - не соромилась.
4. Чи ж не будеш хоч від тепер покликувати до мене: Отче мій! ти був провідником менї в молодощах моїх!
5. Чи він же та буде повсячасно гнївитись? чи ж до віку буде досадувати? От, що ти говориш, а чиниш ледарство й не кидаєш його.
6. І сказав менї Господь за царя Йосії: Чи бачив єси, що вкоїла ся зрадниця, дочка Ізрайлева? Ходила на всяку високу гору й під усяке зелене дерево та й блудувала там.
7. А потім, як вона все те чинила, говорив я їй: вернися до мене. Вона ж не вернулась; і бачила се зрадлива сестра її, Юдея.
8. І видїв я, що, хоч за все блудуваннє зрадницї, Ізрайлевої дочки, я відопхнув її та дав їй розводного листа, - зрадлива її сестра, Юдея, не злякалась, а пійшла та й блудувала так само,
9. І блудуваннєм своїм явним опоганила землю, й перелюбкувала з усяким камяним ідолом і деревляним бовваном.
10. До того зрадлива сестра її, Юдея, не вернулась всїм серцем до мене, а тільки лукаво, говорить Господь.
11. І сказав менї Господь: Зрадниця, дочка Ізрайлева, показала себе менше винною поруч із невірною Юдеєю.
12. Ійди ж і промов у голос ід півночі оцї слова: Вернись, ти зраднице, дочко Ізрайлева, говорить Господь. Я не вилию ввесь гнїв мій на вас; я бо на милость багатий, говорить Господь, - не до віку буду досадувати.
13. Признай тілько провину твою, що відпала єси від Господа, Бога твого, що блудувала з чужими під усяким гілястим деревом, мого ж голосу не слухала, говорить Господь.
14. Вернїтесь, одступники-дїти, говорить Господь, я бо здружився з вами, й возьму таки з вас по одному з городу, по двоє з кожної родини, та й приведу вас на Сион.
15. І дам вам наставників по душі менї, щоб вони пасли вас чесно й розумно.
16. І як намножитесь і будете плодющі на землї в ті часи, - говорить Господь, тодї вже не мовляти муть: "скриня завіту Господнього"; й на думку нїкому не прийде вона, й не згадувати муть про її, не приходити муть до неї, й її вже не буде.
17. Нї! в ті часи звати муть Ерусалим престолом Господнїм, і всї народи збірати муться в Ерусалим задля імени Господнього, й не будуть уже ходити упрямим робом свого ледачого серця.
18. В ті часи ходити ме дом Юдин укупі з домом Ізрайлевим, і пійдуть із північньої землї в ту землю, що я надїлив вашим отцям у державу.
19. Я говорив собі здавна: Як поставлю тебе між дїтьми моїми і надїлю тобі бажану землю, найвеличнїйше наслїддє між усїма народами? і сказав: ти звати меш мене отцем твоїм, і не одступиш від мене.
20. Та як молодиця зраджує друга свого, так ви мене зрадили, ви, доме Ізраїля, говорить Господь.
21. За те ж чути голос по висотах, жалібний плач дїтей Ізрайлевих, ізза того, що ходили кривими стежками, забувши Господа, Бога свого.
22. Вернїтеся ж, непокірливі дїти, я вилїчу-прощу непокірливість вашу. Ось ми йдемо до тебе, ти бо єси Господь, Бог наш!
23. Справдї, даремно ми надїялись на ті горби й на многість гір; справдї, тілько в Господї, Бозї нашому, спасеннє Ізрайлеве!
24. Ся гидота пожерала заробітки батьків наших із молодощів наших: овечата їх, товар їх, синів їх і дочки їх.
25. Ми лежимо у соромі нашому й стид наш укриває нас, провинили бо ми Господеві, Богу нашому, - ми й наші батьки, з молодощів та й по сей день, - і не слухали поклику Господа, Бога нашого.

Єремія 4:1-31
1. Коли хочеш навернутись, Ізраїлю, говорить Господь, навернись до мене; і як повикидаєш гидоти твої з перед мене, то не будеш блукатись.
2. Тодї божити мешся: "Так певно, як жив Господь!" у правдї, в судї й справедливостї; й благословити муть його народи і будуть ним хвалитись.
3. Так бо говорить Господь мужам Юдиним і Ерусалимським: Почнїть орати на нових нивах та й не сїйте вже між терниною;
4. Пообрізуйте задля Господа, і здійміте крайне тїло з серця вашого, ви, мужі Юдині, й ви, осадники Ерусалимські, щоб не запалав огнем гнїв мій та й не горів незгасимо через ледачі нахили ваші.
5. Оповістїте в Юдеї й розголосїть у Ерусалимі, говоріть і трубіте трубою по країнї; покликуйте голосно й промовляйте: Збірайтесь, та ходїмо в утверджені городи!
6. Виставте стяга 'д Сионові, - втїкайте без упину, бо я приведу з півночі велике лихо й страшну пагубу.
7. Ось, виходить лев із леговища свого, виступає губитель народів: він рушає з свого місця, щоб твою землю зробити пусткою; міста твої будуть розбурені й обезлюджені.
8. Оце ж попідперезуйте веретище, плачте й голосїте, бо нїщо не одверне од нас яростї Господньої.
9. І станеться того часу, говорить Господь, що зомлїє серце в царя й в князїв, і вжахнуться сьвященники й стуманїють пророки.
10. І промовив я: Ой Господи Боже! хиба ж ти лиш обманював народ сей і Ерусалим, говорючи: "Мир буде в вас"; а се ось меч доходить до душі?
11. Того часу казати муть про сї люде й про Ерусалим: Палкий вітер повіяв з висот у пустинї на дорогу дочки народу мого, та не про те, щоб повівати, й не про те, щоб очищати;
12. Прийде звідти до мене ще більший вітер, і я виречу суд над ними.
13. Гляньте, він здіймається, наче хмара, а колесницї його - мов вихор, конї ж його швидші над орли; горе нам! ми пропащі.
14. Позмивай же ледарство з серця твого, Ерусалиме, щоб тобі врятуватись: докіль іще гнїздити муться в тобі ледачі думки?
15. Ось бо вже доходить голос від Дана й пагубна вість із гори Ефраїмової:
16. Дайте знати народам, звістїть Ерусалимові, що наступають з далекого краю його облягати, і здіймають крик проти міст Юдейських.
17. Як польова чата, обступають вони його навкруги, бо він зворохобивсь проти мене, говорить Господь.
18. Твої то путї й учинки твої наробили тобі оце; се вроджай з ледарства твого такий гіркій, що аж до серця тобі доходить.
19. Ой утробо ж моя, утробо! смуток в глибинї серця мого, трівожиться в менї серце моє; не вмовчу нїяк; ти бо чуєш, душе моя, трубний гук, боєвий галас.
20. Нещастє за нещастєм: усю країну пустошать; несподївано звойовано хати мої, в одну хвилину - намети мої.
21. Ой чи довго ж я ще буду бачити стяги, зачувати гук труби?
22. Се з того, що нарід мій безглуздий - не знає мене: ой нерозумні вони дїти, нема в них глузду; мудрі вони на лихе, добре ж не вміють чинити.
23. Подивлюсь на землю - і ось вона порожна й пуста, - на небо, а нема на йому сьвітла.
24. Гляну на гори, а вони дрожать, та й усї горби хитаються.
25. Озираюсь - і ось, нї людини, ба й всї птахи піднебесні порозлїтались.
26. Дивлюсь, та бо й Кармель - пустиня, й усї міста порозвалювані від лиця Господнього, від гнїву й досади його.
27. Так бо сказав Господь: Візьметься пусткою вся країна, та я не вигублю їх до щаду.
28. Тим же то засумує земля й потемнїє небо в горі через те, що я так сказав, призначив та й не пожалую того й не попущу в тому.
29. Від галасу комонника та лучників порозбігаються всї городи, ховати муться по нетрях і вилазити муть на скелї, всї міста спустошіють і не буде в них нї одного осадника.
30. Ти ж, як станеш опустошена, що тодї чинити меш? Прибірайся тодї в кармазини, з'украшуй себе золотими окрасами, підмальовуй собі очі красками; шкода тобі прикрашуватись: погордували тобою любовники, - вони наставати муть на життє твоє.
31. Я бо чую крик, мов би породїлї, стогнаннє, неначе первородючої, - крик дочки Сионової; вона стогне, простягаючи руки свої: "Ой лишенько моє! душа моя вмлїває перед убийцями!"

Псалми 116:15-16
15. Дорога перед очима Господа смерть угодників його.
16. Благаю тебе, Господи, я бо слуга твій; я слуга твій, син слугинї твоєї; ти розбив кайдани мої.

Приповісті 27:2-2
2. Нехай вихвалює тебе хто другий, а не твої уста, - чужий, а не твій язик.

Филипян 4:1-23
1. Тим же, браттє моє любе й жадане, радосте і вінче мій, стійте так у Господї, любі.
2. Благаю Єводию, благаю і Синтихию, щоб однаково думали в Господї.
3. Благаю й тебе, щирий товаришу, помагай їм, що працювали в благовіствуванню зо мною, і з Климентом, і з иншими помічниками моїми, котрих імення в книзї життя.
4. Радуйте ся завсїди в Господї, і знов кажу: радуйте ся.
5. Тихість вашу нехай зрозуміють усї люде. Господь близько.
6. Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом.
7. І мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші в Христї Ісусї.
8. На останок, браттє, що правдиве, що чесне, що праведне, що чисте, що любе, що хвалебне, коли (є в чому) яка чеснота й коли (є) яка похвала, про се помишляйте.
9. Чого ви і навчились, і прийняли, й чували, й видали в менї, те чинїть, то Бог миру буде з вами.
10. Зрадїв же я в Господї вельми, що вже раз згадали дбати про мене; ви ж бо й дбали, та не мали догідного часу.
11. Не задля недостатку глаголю; я бо навчивсь, що маю, тим і вдовольнятись.
12. Умію і смирити ся, умію й достаткувати; усюди й у всьому навчивсь і насищати ся, й голодувати, й достаткувати й недостаток терпіти.
13. Все здолїю в Христї, що мене покрепляє.
14. Одначе добре ви зробили, що приймаєте участь у моєму горю.
15. Знаєте ж і ви, Филипяне, що в починї благовіствування, як вийшов я з Македониї, нї одна церква не пристала до мене що до давання й приймання, тільки ви одні.
16. Бо й в Солунь раз і вдруге прислали ви на мою потріб.
17. Не то щоб я шукав дару, а шукаю овощу, що намножуєть ся на користь вашу.
18. Прийняв же я все і достаткую. Сповнив ся, прийнявши від Єпафродита послане од вас, солодкі пахощі, жертву приятну, угодну Богу.
19. Бог же мій нехай сповнить усяку потріб вашу, по багацтву своєму в славі, в Христї Ісусї.
20. Богу ж і Отцеві нашому слава на віки вічні. Амінь.
21. Витайте всякого сьвятого в Христї Ісусї. Витають вас брати, що зо мною.
22. Витають вас усї сьвяті, а найбільш которі з кесаревого дому.
23. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усїма вами. Амінь.