A A A A A
Error:
BookNum: 1 Chapter: 48 VerseStart: 22 VerseShouldHave: 21
Error:
BookNum: 19 Chapter: 13 VerseStart: 6 VerseShouldHave: 5
Біблія протягом одного року
Січень 24

Буття 47:1-31
1. І прибув Йосиф і спосвістив Фараона й каже: Панотець мій і браттє моє, з вівцями й товариною й з усїм статком своїм, прибули із Канаан землї, і се вони в Госен землї.
2. Та й із браття свого взяв пятеро чоловіка, та й поставив їх перед Фараоном.
3. І промовив Фараон до браття Йосифового: Яке ремество ваше? Вони ж відказали Фараонові: Чабани, раби твої, ми й батьки наші змалку та й по сей день.
4. Мовляли вони й надто Фараонові: Перебувати в землї поприганялись; нема бо пасовища вівцям у рабів твоїх; опанував бо голод Канаан землю. Тепереньки ж благаємо, дозволь оселитись у Госен землї.
5. І промовив Фараон Йосифові: Отець твій і браттє твоє прибули до тебе. Се земля Египецька перед тобою. На щонайлуччій землї осели отця твого і браттє твоє.
6. Нехай селяться в Госен землї; і коли знаєш яких людей спосібних між ними, так настанови їх доглядниками над скотиною моєю.
7. І привів Йосиф отця свого, та й поставив його перед Фараоном. І благословив Яков Фараона.
8. І промовив Фараон до Якова: Скільки років життя твого?
9. І каже Яков Фараонові: Життя мого на сьвітї сто і трийцять лїт. Малі й важкі були лїта життя мого, не досягли до лїт життя отцїв моїх на сьвітї.
10. І благословивши Яков Фараона, вийшов зперед Фараона.
11. І поселив Йосиф панотця свого й браттє своє, і дав їм державу в землї Египецькій, на луччій землї, в Раємзес землї, як повелїв Фараон.
12. І надїляв Йосиф отця свого й браттє своє й усю родину хлїбом, по лїчбі дїтей.
13. Хлїба ж не стало по всїй землї, голод бо тяжкій був; омлївала й Египецька земля й Канаан земля з голоднечі.
14. І позбирав Йосиф усї гроші, які знайшлись у землї Египецькій і в Канаан землї, за хлїб, що куповали люде; і повносив Йосиф усї гроші в палати Фараонові.
15. І як повитрачувано всї гроші в землї Египецькій і в Канаан землї, поприходили тодї всї Египтяне до Йосифа говорючи: Дай нам хлїба! Чому бо вмірати нам перед віччу в тебе? Кінець бо вже нашим грошам.
16. І каже їм Йосиф: Так пригоньте скотину вашу, я й давати му вам хлїба за скотину, коли кінець вашій грошві.
17. І стали приганятись із скотом до Йосифа, і давав їм хлїба Йосиф за конї, й за вівцї, й за воли, і за осли; і прохарчував хлїбом їх за всю скотину їх у тому роцї.
18. І минув той год, і поприходили до його на другий год і мовляли до його: Не таїти мемо від пана добродїя нашого, що наші гроші повитрачувались, а наша скотина в нашого пана добродїя. Не зісталось перед віччу в пана добродїя нашого вже нїчого, як тільки тїло наше та земля наша.
19. Чи то ж нам гинути перед очима в тебе, і нам, і нашій землї? Купуй нас і землю нашу за хлїб, і будемо самі й земля наша рабами Фараонові. Давай нам тільки насїння на засїв, та й живі будемо, не помремо, і земля не спустїє.
20. І поскуплював Йосиф землю Египецьку Фараонові; попродали бо Египтяне землю свою Фараонові через те, що голод опанував їх. І земля стала Фараоновою.
21. А людей попереселяв він у городи з одного кінця Египту та й до другого.
22. Тільки землї сьвященників не поскуплював, одержали бо сьвященники свій пай од Фараона і жили з того паю, що давав їм Фараон; тим і не попродали вони землї своєї.
23. І каже Йосиф усїм Египтянам: Оце купив я вас і землю вашу Фараонові. От вам насїннє, возьміте і засївайте землю.
24. А з урожаю давати мете пятину Фараонові, чотирі ж пятини будуть вам на засїв землї, та про малечу вашу.
25. І казали: Вирятував єси нас од смертї; дай же нам ізнайти ласку в очу в тебе, пане добродїю, щоб нам бути рабами Фараонові.
26. І поставив їм Йосиф устав аж по сей день, пятину з землї давати Фараонові. Тілько земля сьвященників не зробилась Фараоновою.
27. І пробував Ізраїль у землї Египецькій, у Госен землї, і мали вони в їй наслїдню державу, і були плодющі й намножувались велико.
28. І пожив Яков у землї Египецькій сїмнайцять років, а було днїв Якового життя сто і сорок і сїм років.
29. І прийшла година Ізраїлеві вмерти. І прикликав сина свого Йосифа і каже йому: Коли знайшов я ласку в очах твоїх, підложи руку твою під стегно моє, що сотвориш надо мною милость і правду. Не ховай мене в Египтї!
30. Нї! хочу лежати з отцями моїми, і винесеш мене з Египту, та й поховаєш мене в гробовищі їх. Він же каже: Сотворю по слову твойму.
31. І каже: Кленись менї! І поклявсь йому: І приклонився Ізраїль на підголовку постелї своєї.

Буття 48:1-22
1. І сталося після річей сих, що повідано Йосифові: Панотець твій знемагає. І взявши два сини свої, Манассію та Ефраїма, вибрався в дорогу.
2. І повідано Яковові: Син твій Йосиф іде до тебе. І вкрепившись Ізраїль сїв на постелї.
3. І каже Яков до Йосифа: Бог мій явивсь менї в Лусї, в Канаан землї, і благословив мене.
4. І рече менї: Се я вирощу тебе і намножу тебе, і сотворю тебе купою народів, і дам тобі землю сю і насїнню твойму по тобі у державу віковічню.
5. Тепер же два сини твої, що вродились тобі в землї Египецькій, перше мого прибуття до тебе в Египет, мої вони: Ефраїм та Манассій; як Рубен і Симеон будуть мої.
6. Сини, що появиш по сих, будуть уже твої, і називати муться по прізвищам браття твого в наслїддї свойму жеребовому.
7. Я ж, як ійшов із Падан-Арама, умерла Рахеля, мати твоя, в Канаан землї в дорозї до Ефрата, се Бетлегем.
8. Побачивши ж Ізраїль сини Йосифові, каже: Хто се?
9. І каже Йосиф панотцеві свойму: Се мої сини, що Бог дав менї тутеньки. І каже Яков: Приведи їх до мене, щоб їх благословити.
10. Очі ж Ізраїлеві тяжко бачили від старощів і не зміг розгледїти.
11. І каже Ізраїль до Йосифа: Не думав я вбачати лице твоє, аж ось Бог показав менї і насїннє твоє.
12. І вивів їх Йосиф із між колїн його, та й уклонивсь йому лицем до землї.
13. І взявши Йосиф два сини свої, Ефраїма в правицю, проти лївиці Ізраїлевої, Манассію ж у лївицю, проти правицї Ізраїлевої, наблизив їх до його.
14. І простягнув Ізраїль правицю і положив на голову Ефраїмову, - був же він молодший - а лївицю на голову Манассієву; положив руки на вхрест, був бо Манассій первенець.
15. І благословив Йосифа, і каже: Бог, що перед ним ходили отцї мої, Авраам та Ізаак, Бог, що годував мене змалечку та й до сього дня,
16. Ангел, що вирятував мене з усякого лиха, нехай благословить хлопята сї, і прозветься в них прізвище моє і прізвище отцїв моїх, Авраама та Ізаака, і нехай виростуть у множество многе на землї.
17. І побачив Йосиф, що положив панотець його руку правицю свою на голову Ефраїмову, і не гаразд йому здалось воно, і прийняв Йосиф руку панотцеву, щоб з голови Ефраїмової перенести на голову Манассієву
18. І каже Йосиф панотцеві свойму: Не тако, панотченьку! Сей бо первенець; положи руку твою правицю на голову йому.
19. І не схотїв отець його, і каже: Знаю, синку. І він буде народом, і він буде великий; но брат його молодший більший над його буде, і насїннє його буде купою народів.
20. І благословив їх того ж дня, і каже: Тобою благословляти ме Ізраїль говорючи: Зроби тебе Боже рівнею Ефраїмові й Манассієві! І поставив Ефраїма перше Манассія.
21. І каже Ізраїль Йосифові: Се я вміраю; но Бог буде з вами, і верне вас ізнов у землю отцїв ваших. Я ж тобі над брати надїлив країну, що одняв я в Аморія моїм мечом і моїм луком.
22. Проводиреві хора: Псальма Давидова. Д оки Господи, будеш мене все забувати? Доки будеш ховати лице твоє від мене?

Псалми 13:1-6
1. Доки носити менї щодня думу в душі моїй, журбу в серцї моїм? Доки буде підніматись ворог мій надо мною?
2. Зглянься ж, дай відповідь, Господи, Боже мій! Просьвіти очі мої, щоб я не заснув смертю.
3. Щоб не сказав ворог мій: я подужав його. Щоб не зрадїли гонителї мої, коли захитаюсь.
4. Я же вповаю на доброту твою; серце моє нехай зрадується спасеннєм твоїм. Сьпівати му Господеві, він бо сотворив добро менї.
5. Стежка праведних - се та зоря, що зорить рано вранцї, і сьвітить яснїйше та яснїйше аж до повного дня.
6. А путь безбожників - темна темрява; вони не знають, де їм доведеться спіткнутись.

Приповісті 4:18-19
18. Вийшов тодї Ісус ізвідтіля, і перейшов у Тирські та в Сидонські сторони.
19. Коли се жінка Канаанка прийшла з тих гряниць, і кричала до Него, кажучи: Помилуй мене, Господи, сину Давидів; дочка моя тяжко біснуєть ся.

Матвія 15:21-39
21. Він же не відказав їй нї слова. І, приступивши ученики Його, благали Його, кажучи: Відпусти її, бо кричить за нами.
22. Він же, озвавшись, рече: Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізраїлевого.
23. Вона ж, приступивши, поклонилась Йому, кажучи: Господи, поможи менї.
24. Він же, озвавшись, рече: Не годить ся взяти в дїтей хлїб, і кинути собакам.
25. А вона каже: Так, Господи; тільки ж і собаки їдять кришки, що падають із стола в господаря їх.
26. Тодї озвавсь Ісус і рече до неї: Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш. І одужала дочка її з того часу.
27. І, перейшовши Ісус ізвідтіля, прийшов близько до моря Галилейського, й, зійшовши на гору, сїв там.
28. І поприходило до Него пребагато людей, маючи з собою кривих, слїпих, нїмих, калїк і багацько инших, та й клали їх у ногах в Ісуса, й сцїлив їх,
29. так що люде дивувались, бачивши, що нїмі говорять, калїки здорові, криві ходять, а слїпі бачять; і прославляли Бога Ізраїлевого.
30. Ісус же, покликавши учеників своїх, рече: Жаль менї людей, бо вже вони три днї пробувають зо мною, й не мають що їсти; а не хочу відпустити їх голодних, щоб не помлїли на дорозї.
31. І кажуть Йому ученики Його: Де ж нам узяти стільки хлїба в пустинї, щоб нагодувати стільки народу?
32. І рече їм Ісус: Скільки хлїбів маєте ви? Вони ж кажуть: Сїм, та кілька рибок.
33. І звелїв народові посїдати на землї.
34. І, взявши сїм хлїбів та рибу, оддав хвалу, ламав і давав ученикам своїм, а ученики народові.
35. І їли всї, й понаїдались; і назбирали останків ламаного сїм повних кошів.
36. А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіка, опріч жінок та дїтей.
37. І, відпустивши народ, увійшов у човен, та й прибув у границї Магдалські.