A A A A A
Біблія протягом одного року
Січень 22

Буття 43:1-34
1. Голоднеча ж налягла тяжко на землю.
2. І сталось, як поїли хлїб, що привезли з Египту, каже їм отець їх: Знов ідїте й купіте нам хлїба трохи.
3. Каже ж йому Юда: Клятьбою клявся нам господар Египецький: Не побачите лиця мого, коли брат ваш меньший не прийде з вами.
4. Так як пошлеш брата нашого з нами, пійдемо й купимо тобі пашнї.
5. Коли ж не пошлеш брата нашого з нами, не пійдемо; муж бо громадський промовив до нас: Не бачити мете лиця мого, коди брата вашого не буде з вами.
6. Каже ж Ізраїль: Про що ви заподїяли зло менї, повідавши мужові, що в вас іще є брат?
7. Вони ж кажуть: Допитом допитувавсь у нас громадський муж і про нашу родину: Чи ще жив ваш панотець? Чи маєте ще брата? І ми оповідали йому по розуму слова сього. Чи то ж ми знали, що скаже нам: Приведїте брата вашого?
8. Каже ж Юда до Ізраїля, панотця свого: Відпусти хлопця зо мною, так знїмемось і пійдемо, щоб живими бути, не повмирати й самим і малечі нашій.
9. Я сам буду йому зарукою; з рук моїх вимагати меш його. Коли не приведу його до тебе, й не поставлю його перед тобою, нехай буду грішен перед гобою непрощено довіку.
10. Бо коли б ми не гаялись, певно б уже звернулись двічі.
11. Каже ж їм отець їх Ізраїль: Коли так воно є, чинїте по свойму. Понабирайте ж того, що родить у нас найлуччого в торби, та й везїте громадському мужеві тому гостинця: трохи бальзаму та трохи виноградного меду, траганту та ладану, і писташок, оріхів і мигдалю.
12. А грошей возьміть удвоє з собою; а ті гроші, що познаходили в торбах ваших, везїть назад з собою. Може, то недогляд.
13. І брата свого возьміть, і знявшись ідїть ізнов до громадського мужа.
14. Бог же Всемогущий нехай дасть вам ласку в очу громадського мужа, щоб одпустив брата вашого Бенямина. А коли менї вже бути бездїтним, то буду бездїтним.
15. Узявши ж мужі гостинця та грошей удвоє з собою та Бенямина, знялись, та й прийшли в Египет, і стали перед Йосифом.
16. Побачив же їх Йосиф і Бенямина, брата свого, і каже старшому над його господою: Уведи людей в будинок, та заколи що й уготуй; ізо мною бо трапезувати муть люде о полуднї.
17. Зробив же чоловік, як звелїв Йосиф, і ввів людей у будинок Йосифів.
18. І полякались люде, що введено їх у будинок Йосифів, і мовляли: Задля грошей, що були у торбах наших, уводять нас, щоб знайти причину проти нас, і напасти на нас, та й позабирати в раби нас, і осли наші.
19. Приступивши ж до старшого над господою Йосифовою, розмовляли з ним у царинї будинковій
20. Так. Пане добродїю, благаємо тебе: поприходили ми спершу купити пашнї.
21. Сталося ж, як зупинились на попас, та порозвязували торби свої, аж се гроші кожного в торбинї його, в устї. Ті гроші вертаємо по вазї тепереньки руками нашими.
22. А гроші другі привезли з собою купити харчі. Не відаємо, хто вложив гроші нам у торби.
23. Каже ж їм: Мир вам! Не лякайтесь. Бог ваш і Бог отця вашого дав вам скарб у ваші торби, а гроші ваші в мене. І привів до них Симеона.
24. І принїс води їм пообмивати ноги, і дав паші ослам їх.
25. Наготовили ж вони гостинця, докіль прийде Йосиф о полуднї; чули бо, що там обідати муть.
26. І прийшов Йосиф до дому, і принесли йому гостинця, що наготовили, та й уклонились йому лицем до долївки.
27. І поспитав у них про їх здоровлє, і каже: Чи здужає панотець ваш старенький, що мовляли? Чи ще жив?
28. Вони ж кажуть: В доброму здоровї раб твій, отець наш; іще жив. І понахиляли голови, та й уклонились до долївки.
29. І споглянув очима своїми, і побачив Бенямина, брата свого єдиноматернього, і спитав: Чи се брат ваш найменьший, що про його казали менї? І каже: Бог нехай милує тебе, дитино!
30. Замішався і зупинивсь Йосиф; поривало бо душу його до брата його, і шукав, де сплакнути; і увійшовши у ложницю, заплакав там.
31. І вмивши лице, вийшов, перемігся й каже: Подавайте хлїб сїль!
32. І подано йому окроме, а тим окроме, і Египтянам, що з ним обідали. Не можуть бо Египтяне їсти з Євреями; гидують бо тим Египтяне.
33. Посїли ж проти його, первенець по родовому праву свойму, а наймолодший по недолїцтву свойму; і дивувались вони один одному.
34. І посилались їм частки сперед його; більша ж була частина Беняминова над усї частки впятеро. Пили вони й попивали із ним у веселостї.

Буття 44:1-34
1. І повелїв Йосиф старшому над господою його говорючи: Посповнюй людям торби пашнею, скільки винесуть, і повкладай кожному гроші в усьтє торби його зверху.
2. А чашу мою срібну вложи в торбу меньшому і гроші його за пашню. І зроблено по слову Йосифовому.
3. День заднився, людей одпущено, самих і ослят їх.
4. Вийшовши вони з городу, не відойшли ще далеко, як повелїв Йосиф домозверхникові свойму: Гой! уставай, та вганяй слїдом за людьми; наздожени їх і скажи: Так се ви платите злом за добро?
5. Та ж се кубок, що пє з його пан мій; він же й ворожбу ворожить по йому. Зло вдїяли ви таке заподїявши.
6. Наздогнавши ж їх, каже по наказу сьому.
7. Вони ж йому: Про що говорить пан добродїй слова такі? Не таківські раби твої, не зроблять по слову сьому.
8. Ми ж тобі ті гроші, що познаходили в торбах у себе, вернули з Канаан землї: Як же б украли з дому в пана твого срібло чи золото?
9. У кого з рабів твоїх воно знайдеться, тому смерть, а ми будемо рабами панові нашому.
10. Він же каже: Нехай же й се, як мовляли, так буде. У кого воно знайдеться, нехай буде мій раб, ви ж чисті будете.
11. І метнулись, і скинув кожен торбу свою на землю, і розвязав кожен торбу свою.
12. І шукав, від старшого почавши, докіль дойшов до меньшого, та й знайшов чашу в торбі Беняминовій.
13. І пороздирали одїж свою, і навючивши кожен осла свого, вернулись у город.
14. Увійшов же Юда й браттє його до Йосифа в будинок, він же був там, та й попадали перед ним на долївку.
15. Каже ж їм Йосиф: Що се за дїло ви вдїяли? Хиба не відаєте, що нема такого ворожбита, як я?
16. Каже ж Юда: Що відкажемо панові добродїєві мойму, що промовимо? Або чим оправдуватись нам? Бог ізнайшов кривду в рабів твоїх. Оце ж ми раби панові добродїєві нашому, і ми й він, у кого знайшлась чаша.
17. І каже він: Таку річ не менї вчинити. Той, у кого знайшовся кубок, буде менї раб; ви ж ідїте до панотця вашого не зайняті в неволю.
18. Приступивши ж до його Юда, каже: Благаю й молю тебе, пане добродїю, дозволь рабові твойму промовити слова в уші пана добродїя свого, і не прогнївись на раба твого; ти ж бо єси з Фараоном рівен.
19. Пане добродїю! Питав єси в рабів твоїх словами: чи маєте отця або брата?
20. І промовили ми панові добродїєві: Є в нас отець старенький і хлопя старощів його, а брат його вмер, він же один остався у матері своєї, і панотець улюбив його.
21. Ти ж мовляв рабам твоїм: Приведїте до мене, щоб я споглянув на його.
22. І відказали ми панові добродїєві: Неможлива річ хлопцеві покинути панотця свого; коли ж покинув би панотця свого, умер би.
23. Ти ж промовив єси до рабів твоїх: Як не прийде брат меньший ваш, більш не бачити мете лиця мого.
24. Сталося ж, як прийшли ми до раба твого, панотця нашого, повідали ми йому слова пана добродїя нашого.
25. Каже ж нам панотець наш: Ідїть, ізнов та купіте трохи збіжа.
26. Ми ж відказали: Не можлива річ ійти! Коли ж брат наш меньший пійде з нами, пійдемо; бо шкода вбачати нам у вічі мужа громадського того, як брат наш меньший та не буде з нами.
27. Каже ж раб твій, панотець наш, до нас: Ви знаєте, що двох уродила менї жена моя.
28. І один пійшов од мене, і казав я: Певно розірвано його на шматтє, та й не бачив його й досї.
29. Коли ж оце візьмете й сього від мене, і станеться йому пригода, зведете старощі мої в смутку на той сьвіт.
30. Тим же то, як пійду я до раба твого, панотця мого, та хлопця не буде з нами? Душа ж бо його та звязана з душею малого,
31. Так станеться таке, що як побачить, що нема хлопця з нами, то певно й раби твої зведуть сиве волоссє раба твого, панотця нашого, смутком в землю.
32. Бо раб твій зробивсь порукою мойму панотцеві за хлопця, і ясив: Коли не приведу його до тебе, так нехай буду непрощений тобі до віку.
33. Тим же то буду тепереньки замість хлопця тобі рабом, а хлопець нехай іде з браттєм своїм.
34. Як бо менї йти до панотця, хлопця ж не буде зо мною? Не мушу вбачати лихої години, що побє панотця мого.

Псалми 11:1-7
1. Проводиреві хора: Псальма Давидова. На Господа вповаю; як же ви кажете душі моїй: відлїтайте, як птиця, на гору вашу?
2. Ось бо безбожники натягнули лука, на тятиві стрілу свою направили, щоб у темряві на щирих серцем стріляти.
3. Коли зруйнують основи, що робити ме праведний?
4. Господь є у сьвятому храмі своєму, на небесах престол Господнїй; очі його дивляться, повійки його розглядають синів людських.
5. Господь випробовує праведного, а безбожного й того, хто любить насиллє, ненавидить душа його.
6. Жаром посипле він на безбожних; огонь і сїрка і вітер палящий буде частина їх чаші.
7. Бо Господь справедлив, і любить правду. Лице його бачить праведника.

Приповісті 4:10-13
10. Слухай, сину мій, і приймай слова мої, а умножаться лїта життя твого.
11. Я тебе наставляю на дорогу мудростї, проводжу тебе по стежках незаблудних.
12. Пійдеш ними, - не тїсно нозї твоїй буде, побіжиш - і не спотикнешся.
13. Держись цупко моєї науки, не занедбовуй, допильновуй її, бо вона життє твоє.

Матвія 14:22-36
22. І примусив зараз Ісус учеників своїх увійти в човен, і плисти поперед Него на той бік, поки Він одпустить народ.
23. А відпустивши народ, зійшов на гору самотою молитись; і як настав вечір, був там один.
24. Човен же був уже серед моря, і било його филями; бо вітер був противний.
25. У четверту ж сторожу ночи, прийшов до них Ісус, ідучи по морю.
26. І побачивши ученики, що Він іде по морю, стрівожились, кажучи, що се мара, й кричали з переляку.
27. Ісус же заговорив зараз до них, глаголючи: Спокойте ся: се я: не лякайтесь.
28. Петр же, озвавшись, каже до Него: Господи, коли се Ти, звели менї йти до Тебе по водї.
29. Він же рече: Іди. І вийшов Петр із човна, й пійшов по водї, щоб ійти до Ісуса.
30. Та, бачивши сильний вітер, злякавсь, і, почавши тонути, кричав, говорячи: Господи, спаси мене.
31. Ісус же простяг зараз руку, вхопив його, й рече до него: Маловіре, чого всумнив ся єси?
32. І як увійшли вони в човен, утих вітер.
33. А ті, що були в човнї, приступивши, поклонились Йому, кажучи: Істино Божий Син єси.
34. І, попливши, прибули вони в землю Генисарецьку.
35. І познавши Його тамешні люде, послали по всїй тій околицї, і приводили до Него всїх недужих;
36. і благали Його, щоб тільки приторкнутись їм до краю одежі Його; й скільки їх доторкувалось, одужували.