A A A A A
Біблія протягом одного року
Найясніший 26

Екклезіяст 1:1-18
1. Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2. Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе!
3. Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
4. Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!
5. І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно.
6. Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер...
7. Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8. Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо...
9. Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...
10. Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами!
11. Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
12. Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13. І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
14. Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!...
15. Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
16. Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17. І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!...
18. Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...

Екклезіяст 2:1-26
1. Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота...
2. На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона?
3. Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя.
4. Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники,
5. запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих.
6. Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали.
7. Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були!
8. Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць.
9. І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені.
10. І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого!
11. Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!...
12. І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила!
13. І я побачив, що є перевага у мудрости над глупотою, як є перевага у світла над темрявою:
14. у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться!
15. І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце...
16. Не лишається пам'яти про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний...
17. І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!...
18. І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені,
19. а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також...
20. І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем...
21. Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике!
22. Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона?
23. Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!...
24. Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога!
25. Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього?
26. Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!...

Псалми 102:1-11
1. Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!
2. (102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!
3. (102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...
4. (102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...
5. (102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...
6. (102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
7. (102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...
8. (102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
9. (102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,
10. (102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...
11. (102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!

Приповісті 24:1-2
1. Не завидуй злим людям, не бажай бути з ними,
2. бо їхне серце говорить про здирство, а уста їхні мовлять про зло.

1 Коринфян 7:20-40
20. Нехай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був.
21. Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним, то використай краще це.
22. Бо покликаний в Господі раб визволенець Господній; так само покликаний і визволенець він раб Христа.
23. Ви дорого куплені, тож не ставайте рабами людей!
24. Браття, кожен із вас, в якім стані покликаний був, хай у тім перед Богом лишається!
25. Про дівчат же не маю наказу Господнього, але даю раду як той, хто одержав від Господа милість буть вірним.
26. Отож за сучасного утиску добрим уважаю я те, що чоловікові добре лишатися так.
27. Ти зв'язаний з дружиною? Не шукай розв'язання. Розв'язався від дружини? Не шукай дружини.
28. А коли ти й оженишся, то не згрішив; і як дівчина заміж піде, вона не згрішить. Та муку тілесну такі будуть мати, а мені шкода вас.
29. А це, браття, кажу я, бо час позосталий короткий, щоб і ті, що мають дружин, були, як ті, що не мають,
30. а хто плаче, як ті, хто не плаче, а хто тішиться, як ті, хто не тішиться; і хто купує, як би не набули,
31. а хто цьогосвітнім користується, як би не користувались, бо минає стан світу цього.
32. А я хочу, щоб ви безклопітні були. Неодружений про речі Господні клопочеться, як догодити Господеві,
33. а одружений про речі життєві клопочеться, як догодити своїй дружині,
34. і він поділений. Незаміжня ж жінка та дівчина про речі Господні клопочеться, щоб бути святою ті тілом, і духом. А заміжня про речі життєві клопочеться, як догодити чоловікові.
35. А це я кажу вам самим на пожиток, а не щоб сильце вам накинути, але щоб пристойно й горливо держались ви Господа.
36. А як думає хто про дівчину свою, що соромно, як вона переросте, і так мала б лишатись, нехай робить, що хоче, не згрішить: нехай заміж виходять.
37. А хто в серці своїм стоїть міцно, не має конечности, владу ж має над своєю волею, і це постановив він у серці своєму берегти свою дівчину, той робить добре.
38. Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає робить краще.
39. Дружина законом прив'язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі.
40. Блаженніша вона, коли так позостанеться за моєю порадою, бо міркую, що й я маю Божого Духа.