| Йов 29:1-25 |
| 1. І Йов далі вів мову свою та й сказав: |
| 2. О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог, |
| 3. коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті, |
| 4. як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм, |
| 5. коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти, |
| 6. коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!... |
| 7. Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє, |
| 8. як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли, |
| 9. зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, |
| 10. ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння... |
| 11. Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, |
| 12. бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного. |
| 13. Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим! |
| 14. Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє. |
| 15. Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був. |
| 16. Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував. |
| 17. Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене. |
| 18. І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок: |
| 19. для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй... |
| 20. Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу. |
| 21. Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою. |
| 22. По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями. |
| 23. І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик... |
| 24. Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили. |
| 25. Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він! |
| Йов 30:1-31 |
| 1. А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї... |
| 2. Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась! |
| 3. Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу! |
| 4. рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом... |
| 5. Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв, |
| 6. так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях, |
| 7. ревіли вони між кущами, збирались під терням, |
| 8. сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю! |
| 9. А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором... |
| 10. Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини, |
| 11. бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм... |
| 12. По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого... |
| 13. Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати, |
| 14. немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем... |
| 15. Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє... |
| 16. А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя! |
| 17. Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються... |
| 18. З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон. |
| 19. Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу. |
| 20. Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся... |
| 21. Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки... |
| 22. На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення! |
| 23. Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого... |
| 24. Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить? |
| 25. Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала? |
| 26. Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла... |
| 27. Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя, |
| 28. ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу... |
| 29. Я став братом шакалам, а струсятам товаришем, |
| 30. моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої... |
| 31. І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим... |
| Псалми 97:7-12 |
| 7. Нехай посоромлені будуть усі, хто ідолам служить, хто божками вихвалюється! Додолу впадіть перед Ним, усі боги! |
| 8. Почув і звеселився Сіон, і потішились Юдині дочки через Твої присуди, Господи, |
| 9. бо над усією землею Найвищий Ти, Господи, над богами всіма Ти піднесений сильно! |
| 10. Хто Господа любить, ненавидьте зло! Хто рятує душі святих Своїх, Той визволить їх із руки несправедливих. |
| 11. Світло сіється для справедливого, а для простосердих розрада. |
| 12. Радійте, праведні, Господом, і славте Його святу пам'ять! |
| Приповісті 23:15-16 |
| 15. Мій сину, якщо твоє серце змудріло, то буде радіти також моє серце, |
| 16. і нутро моє буде тішитись, коли уста твої говоритимуть слушне. |
| 1 Коринфян 1:1-31 |
| 1. Павло, волею Божою покликаний за апостола Ісуса Христа, і брат Состен, |
| 2. Божій Церкві, що в Коринті, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місті прикликають Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, |
| 3. благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! |
| 4. Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі, |
| 5. бо ви всім збагатилися в Ньому, словом усяким і всяким знанням, |
| 6. бо свідоцтво Христове між вами утвердилось, |
| 7. так що не маєте недостачі в жаднім дарі благодаті ви, що очікуєте з'явлення Господа нашого Ісуса Христа. |
| 8. Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! |
| 9. Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого. |
| 10. Тож благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! |
| 11. Бо стало відомо мені про вас, мої браття, від Хлоїних, що між вами суперечки. |
| 12. А кажу я про те, що з вас кожен говорить: я ж Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин, а я Христів. |
| 13. Чи ж Христос поділився? Чи ж Павло був розп'ятий за вас? Чи в Павлове ім'я ви христились? |
| 14. Дякую Богові, що я ані одного з вас не христив, окрім Кріспа та Гая, |
| 15. щоб ніхто не сказав, ніби я охристив був у ймення своє. |
| 16. Охристив же був я й дім Степанів; більш не знаю, чи христив кого іншого я. |
| 17. Бо Христос не послав мене, щоб христити, а звіщати Євангелію, і то не в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа. |
| 18. Бож слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа! |
| 19. Бо написано: Я погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину! |
| 20. Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? |
| 21. Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. |
| 22. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, |
| 23. а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, |
| 24. а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість! |
| 25. Бо Боже й немудре розумніше воно від людей, а Боже немічне сильніше воно від людей! |
| 26. Дивіться бо, браття, на ваших покликаних, що небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні. |
| 27. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, |
| 28. і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, |
| 29. так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло. |
| 30. А з Нього ви в Христі Ісусі, що став нам мудрістю від Бога, праведністю ж, і освяченням, і відкупленням, |
| 31. щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом! |