| Неемія 3:1-31 |
| 1. І встав Еліяшів, первосвященик, та брати його священики, і збудували Овечу браму. Вони освятили її, і повставляли її двері, й аж до башти Меа освятили її, аж до башти Ханан'їла. |
| 2. А поруч нього будували єрихоняни, а поруч них будував Заккур, син Імріїв. |
| 3. А браму Рибну збудували сини Сенаїні, і вони покрили її бруссями, і повставляли двері її, замки її та засуви її. |
| 4. А поруч них направляв Меремот, син Урії, Коцового сина, а поруч них направляв Мешуллам, син Берехії, Мешав'їлового сина, а поруч них направляв Садок, Баанин син. |
| 5. А поруч них направляли текояни, але їхні вельможі не схилили своєї шиї в службу свого Господа. |
| 6. А браму Стару направляли Йояда, син Пасеахів, та Мешуллам, син Бесодеїн, вони покривали бруссями, і вставляли двері її, і замки її та засуви її. |
| 7. А поруч них направляв ґів'онеянин Мелатія та меронотеянин Ядон, люди Ґів'ону та Міцпи, що належали до володіння намісника Заріччя. |
| 8. Поруч нього направляв Уззіїл, син Хархаїн, з золотарів, а поруч нього направляв Хананія, син Раккахімів, і вони відновили Єрусалима аж до Широкого муру. |
| 9. А поруч нього направляв Рефая, син Хурів, зверхник половини єрусалимської округи. |
| 10. А поруч нього направляв Єдая, син Харумафів, а то навпроти дому свого, а при його руці направляв Хаттуш, син Хашавнеїн. |
| 11. Другу міру направляв Малкійя, син Харімів, та Хашшув, син Пахат-Моавів, та башту Печей. |
| 12. А поруч нього направляв Шаллум, син Лохеша, зверхник половини єрусалимської округи, він та дочка його. |
| 13. Браму Долинну направляв Ханун та мешканці Заноаху, вони збудували її, і повставляли двері її, замки її та засуви її, і тисячу ліктів у мурі аж до Смітникової брами. |
| 14. А Смітникову браму направив Малкійя, син Рехавів, зверхник бет-керемської округи, він збудував її, і повставляв її двері, замки її та засуви її. |
| 15. А Джерельну браму направив Шаллум, син Кол-Хезеїв, зверхник округи Міцпи, він збудував її, і покрив її, і повставляв її двері, замки її та засуви її, і направив мура ставу Шелах до царського садка, і аж до ступенів, що спускаються з Давидового Міста. |
| 16. За ним направляв Неемія, син Азбуків, зверхник половини бетцурської округи аж до місця навпроти Давидових гробів і аж до зробленого ставу, і аж до дому Лицарів. |
| 17. За ним направляли Левити: Рехум, син Баніїв, поруч нього направляв зверхник половини округи Кеїла, для своєї округи. |
| 18. За ним направляли їхні брати: Баввай, син Хенададів, зверхник половини округи Кеїла. |
| 19. І направляв поруч нього Езер, син Єшуїн, зверхник округи, міру другу, від місця навпроти виходу до зброярні наріжника. |
| 20. За ним ревно направляв Барух, Заббаїв син, міру другу, від наріжника аж до входу до дому первосвященика Еліяшіва. |
| 21. За ним направляв Меремот, син Урійї, сина Коцового, міру другу, від входу до Еліяшівового дому й аж до кінця Еліяшівового дому. |
| 22. А за ним направляли священики, люди йорданської округи. |
| 23. За ним направляв Веніямин, син Хашшувів, навпроти свого дому; за ним направляв Азарія, син Маасеї, сина Ананіїного, при своєму домі. |
| 24. За ним направляв Біннуй, син Хенададів, міру другу, від Азаріїного дому аж до наріжника й аж до рогу. |
| 25. Палал, син Узаїв, від місця навпроти наріжника та в горішній башті, що виходить із царського дому, що при в'язничному подвір'ї. За ним Педая, син Пар'ошів. |
| 26. А підданці храму сиділи в Офелі аж до місця навпроти Водної брами на схід та навпроти виступаючої башти. |
| 27. За ним направляли техояни, міру другу, від місця навпроти великої виступаючої башти й аж до офельського муру. |
| 28. З-над Кінської брами направляли священики, кожен навпроти дому свого. |
| 29. За ними направляв Садок, син Іммерів, навпроти свого дому, а за ним направляв Шемая, син Шеханіїн, сторож Східньої брами. |
| 30. За ним направляв Хананія, син Шелеміїн, та Ханун, шостий син Цалафів, міру другу; за ним направляв Мешуллам, син Берехіїн, навпроти своєї кімнати. |
| 31. За ним направляв Малкійя, син золотаря, аж до дому храмових підданців та крамарів, навпроти брами Міфкад і аж до наріжної горниці. |
| Неемія 4:1-23 |
| 1. (3-33) І сталося, як почув Санваллат, що ми будуємо того мура, то він запалився гнівом, і дуже розгнівався, і сміявся з юдеїв. |
| 2. (3-34) І говорив він перед своїми братами та самарійським військом і сказав: Що це роблять ці мізерні юдеї? Чи їм це позоставлять? Чи будуть вони приносити жертву? Чи закінчать цього дня? Чи оживлять вони ці каміння з куп пороху, а вони ж попалені? |
| 3. (3-35) А аммонітянин Товійя був при ньому й сказав: Та й що вони будують? Якщо вийде лисиця, то вона зробить дірку в їхній камінній стіні!... |
| 4. (3-36) Почуй, Боже наш, що ми стали погордою, і поверни їхню ганьбу на голову їхню, і дай їх на здобич у край полону! |
| 5. (3-37) І не закрий їхньої провини, а їхній гріх нехай не буде стертий з-перед лиця Твого, бо вони образили будівничих! |
| 6. (3-38) І збудували ми того мура, і був пов'язаний увесь той мур аж до половини його. А серце народу було, щоб далі робити! |
| 7. (4-1) І сталося, як почув Санваллат, і Товійя, і араби, і аммонітяни, і ашдодяни, що направляється єрусалимський мур, що виломи в стіні стали затарасовуватися, то дуже запалилися гнівом. |
| 8. (4-2) І змовилися вони всі разом, щоб іти воювати з Єрусалимом, та щоб учинити йому замішання. |
| 9. (4-3) І ми молилися до нашого Бога, і поставили проти них сторожу вдень та вночі, перед ними. |
| 10. (4-4) І сказав Юда: Ослабла сила носія, а звалищ багато, і ми не зможемо далі будувати мура!... |
| 11. (4-5) А наші ненависники говорили: Вони не знатимуть і не побачать, як ми прийдемо до середини їх, і позабиваємо їх, та й спинимо працю! |
| 12. (4-6) І сталося, як приходили ті юдеяни, що сиділи при них, то говорили нам про це разів десять, зо всіх місць, де вони пробували. |
| 13. (4-7) Тоді поставив я сторожу здолу того місця за муром у печерах. І поставив я народ за їхніми родами, з їхніми мечами, їхніми ратищами та їхніми луками. |
| 14. (4-8) І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхетних, і до заступників, і до решти народу: Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші! |
| 15. (4-9) І сталося, як почули наші вороги, що нам те відоме, то Господь зламав їхній задум, і всі ми вернулися до муру, кожен до праці своєї. |
| 16. (4-10) І було від того дня, що половина моїх юнаків робили працю, а половина їх міцно тримала списи, щити, і луки та панцері, а зверхники стояли позад Юдиного дому. |
| 17. (4-11) Будівничі працювали на мурі, а носії наладовували тягар, вони однією рукою робили працю, а однією міцно тримали списа... |
| 18. (4-12) А в кожного будівничого його меч був прив'язаний на стегнах його, і так вони будували, а біля мене був сурмач. |
| 19. (4-13) І сказав я до шляхетних, до заступників та до решти народу: Праця велика й простора, а ми повідділювані на мурі, далеко один від одного. |
| 20. (4-14) Тому то в місце, де почуєте голос сурми, туди негайно збирайтеся до нас. Бог наш буде воювати для нас! |
| 21. (4-15) І так ми робили працю, і половина їх міцно тримала списи від сходу ранньої зорі аж до появлення зір. |
| 22. (4-16) Також того часу сказав я до народу: Кожен з юнаком своїм нехай ночують у середині Єрусалиму, і будуть вони для нас уночі сторожею, а вдень на працю. |
| 23. (4-17) І ні я, ані брати мої, ані юнаки мої, ані сторожі, що були за мною, ми не здіймали своєї одежі, кожен мав свою зброю при своєму стегні. |
| Неемія 5:1-19 |
| 1. І був великий крик народу та їхніх жінок на своїх братів юдеїв. |
| 2. І були такі, що говорили: Ми даємо в заставу синів своїх та дочок своїх, і беремо збіжжя, і їмо й живемо! |
| 3. І були такі, що говорили: Ми заставляємо поля свої, і виноградники свої, і доми свої, і беремо збіжжя в цьому голоді! |
| 4. І були такі, що говорили: Ми позичаємо срібло на податок царський за наші поля та наші виноградники. |
| 5. А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини як їхні сини. А ось ми тиснемо наших синів та наших дочок за рабів, і є з наших дочок утискувані. Ми не в силі робити, а поля наші та виноградники наші належать іншим... |
| 6. І сильно запалав у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова! |
| 7. А моє серце дало мені раду, і я сперечався з шляхетними та з заступниками та й сказав їм: Ви заставою тиснете один одного! І скликав я на них великі збори. |
| 8. І сказав я до них: Ми викуповуємо своїх братів юдеїв, проданих поганам, за нашою спромогою, а ви будете продавати своїх братів, і вони продаються нам? І мовчали вони, і не знаходили слова... |
| 9. І сказав я: Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в боязні нашого Бога ви маєте ходити, через ганьбу від тих поганів, наших ворогів? |
| 10. Також і я, брати мої та юнаки мої були позикодавцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг! |
| 11. Верніть їм зараз їхні поля, їхні виноградники, їхні оливки, й їхні доми та відсоток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову оливу, що ви дали їм у заставу за них! |
| 12. І вони сказали: Повернемо, і не будемо жадати від них! Зробимо так, як ти говориш! І покликав я священиків, і заприсягнув їх зробити за цим словом. |
| 13. Витрусив я й свою пазуху та й сказав: Нехай отак витрусить Бог кожного чоловіка, хто не сповнить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай буде такий витрушений та порожній! І сказали всі збори: Амінь! І славили вони Господа, і народ зробив за цим словом. |
| 14. Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намісником в Юдиному краї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксеркса, дванадцять літ не їв намісничого хліба ані я, ані брати мої. |
| 15. А намісники попередні, що були передо мною, чинили тяжке над народом, і брали від них хлібом та вином одного дня сорок шеклів срібла; також їхні слуги панували над народом. А я не робив так через страх Божий. |
| 16. також у праці того муру я підтримував, і поля не купували ми, а всі мої слуги були зібрані там над працею. |
| 17. А за столом моїм були юдеї та заступники, сто й п'ятдесят чоловіка, та й ті, хто приходив до нас із народів, що навколо нас. |
| 18. А що готовилося на один день, було: віл один, худоби дрібної шестеро вибраних, і птиця готувалася в мене, а за десять день виходило багато всякого вина. А при тому я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка на тому народі. |
| 19. Запам'ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що я робив для цього народу! |
| Псалми 89:1-4 |
| 1. Навчальна пісня Етана езрахеяннина. (89-2) Про милості Господа буду співати повіки, я буду звіщати устами своїми про вірність Твою з роду в рід! |
| 2. (89-3) Бо я був сказав: Буде навіки збудована милість, а небо Ти вірність Свою встановляєш на нім. |
| 3. (89-4) Я склав заповіта з вибранцем Своїм, присягнув Я Давидові, Моєму рабові: |
| 4. (89-5) Встановлю Я навіки насіння твоє, а твій трон Я збудую на вічні віки! Села. |
| Приповісті 21:21-27 |
| 21. Хто женеться за праведністю та за милістю, той знаходить життя, справедливість та славу. |
| 22. До міста хоробрих увійде премудрий, і твердиню надії його поруйнує. |
| 23. Хто стереже свої уста й свого язика, той душу свою зберігає від лиха. |
| 24. Надутий пихою насмішник ім'я йому, він робить усе із бундючним зухвальством. |
| 25. Пожадання лінивого вб'є його, бо руки його відмовляють робити, |
| 26. він кожного дня пожадливо жадає, а справедливий дає та не жалує. |
| 27. Жертва безбожних огида, а надто тоді, як за діло безчесне приноситься. |
| Діяння Апостолів 26:1-32 |
| 1. А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні: |
| 2. О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї, |
| 3. особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче. |
| 4. А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї, |
| 5. які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри. |
| 6. І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям, |
| 7. а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї! |
| 8. Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих? |
| 9. Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина, |
| 10. що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. |
| 11. І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах. |
| 12. Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників, |
| 13. то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!... |
| 14. І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку! |
| 15. А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. |
| 16. Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі. |
| 17. Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, |
| 18. відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими. |
| 19. Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному, |
| 20. але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння. |
| 21. Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти. |
| 22. Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, |
| 23. що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам! |
| 24. Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму! |
| 25. А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму. |
| 26. Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це. |
| 27. Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш. |
| 28. Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином... |
| 29. А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів... |
| 30. І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів. |
| 31. І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить! |
| 32. Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря. |