| 2 Царів 3:1-27 |
| 1. А Єгорам, Ахавів син, зацарював над Ізраїлем у Самарії, у вісімнадцятому році Йосафата, Юдиного царя, і царював дванадцять років. |
| 2. І чинив він лихо в Господніх очах, тільки не так, як батько його та мати його, він викинув Ваалового боввана, що зробив був батько його. |
| 3. Проте гріхів Єровоама, Неватового сина, що вводив у гріх Ізраїля, він тримався, і не відставав від них. |
| 4. А Меша, цар моавський, розводив дрібну худобу, і давав Ізраїлевому цареві сто тисяч ягнят та сто тисяч рунних баранів. |
| 5. І сталося, як помер Ахав, то збунтувався моавський цар проти Ізраїлевого царя. |
| 6. І вийшов того дня цар Єгорам із Самарії, і перелічив усього Ізраїля. |
| 7. І пішов він, і послав до Йосафата, царя Юдиного, говорячи: Збунтувався проти мене цар моавський. Чи підеш зо мною на війну до Моаву? А той відказав: Вийду. Я як ти, мій народ як твій народ, мої коні як твої коні! |
| 8. І сказав: Котрою дорогою підемо? А той відказав: Дорогою едомської пустині. |
| 9. І пішов цар Ізраїлів, і цар Юдин, і цар едомський, і йшли обхідною дорогою сім день. І не було води таборові та худобі, що була при них. |
| 10. І сказав Ізраїлів цар: Ах, Господь викликав трьох оцих царів, щоб віддати їх у руку Моава. |
| 11. І сказав Йосафат: Чи нема тут Господнього пророка, щоб через нього вивідати слово Господа? І відповів один із слуг Ізраїлевого царя й сказав: Тут є Єлисей, Шафатів син, що служив Іллі. |
| 12. І сказав Йосафат: Слово Господнє з ним! І зійшли до нього цар Ізраїлів, і Йосафат, і цар едомський. |
| 13. І сказав Єлисей до Ізраїлевого царя: Що тобі до мене? Іди до пророків батька свого та до пророків своєї матері! А Ізраїлів цар відказав йому: Ні, бо Господь покликав трьох цих царів, щоб віддати їх у руку Моава. |
| 14. І сказав Єлисей: Як живий Господь Саваот, що я стою перед лицем Його, коли б я не зважав на Йосафата, Юдиного царя, не споглянув би на тебе, і не побачив би я тебе. |
| 15. А тепер приведіть мені гусляра. І сталося, коли грав гусляр, то на Єлисеї була Господня рука, |
| 16. і він сказав: Так сказав Господь: Накопайте на цій долині яму за ямою! |
| 17. Бо так сказав Господь: Не побачите вітру, і не побачите дощу, а потік цей буде наповнений водою. І будете пити ви, та череди ваші, та ваша худоба. |
| 18. Та буде цього мало в Господніх очах, і Він видасть і Моава в вашу руку. |
| 19. І ви поб'єте всяке укріплене місто та всяке місто вибране, і всяке добре дерево повалите, і всі водні джерела загатите, і всяку добру полеву ділянку завалите камінням. |
| 20. І сталося ранком, коли приноситься хлібна жертва, аж ось полилася вода з едомської дороги. І наповнилася земля водою. |
| 21. А ввесь Моав почув, що ті царі вийшли воювати з ними. І вони скликали всіх, хто носить пояса й старше, і поставали на границі. |
| 22. І повставали вони рано вранці, і сонце засвітило над водою. І побачили моавляни навпроти воду, червону, як кров. |
| 23. І казали вони: Це кров, рубаючися, порубалися царі мечами, і позабивали один одного. А тепер на здобич, Моаве! |
| 24. І прийшли вони до Ізраїлевого табору. І встав Ізраїль та й побив моавлян, і ті повтікали перед ними. І вони ввійшли до них, і били моавлян, |
| 25. а міста руйнували, і на всяку добру польову ділянку усі кидали свого каменя й закидали її, і всяке джерело води загачували, і валили всяке добре дерево, й аж тільки в Кір-Харешеті позоставили каміння його. І оточили тарани, та й били його. |
| 26. І побачив моавський цар, що бій перемагає його, і взяв він сім сотень чоловіка, що орудують мечем, щоб продертися до едомського царя, та не зміг. |
| 27. І він узяв свого перворідного сина, що мав царювати замість нього, і приніс його цілопаленням на мурі... І повстав великий гнів на Ізраїля, і вони відступили від нього, і вернулися до свого краю. |
| 2 Царів 4:1-44 |
| 1. А одна з жінок пророчих синів кликала до Єлисея, говорячи: Помер раб твій, мій чоловік! А ти знаєш, що раб твій боявся Господа. А позичальник прийшов ось, щоб забрати собі двоє дітей моїх за рабів... |
| 2. І сказав до неї Єлисей: Що я зроблю тобі? Розкажи мені, що є в тебе в домі. А та відказала: Нічого нема в домі твоєї невільниці, є тільки горня оливи. |
| 3. А він сказав: Іди, позич собі настороні посуд від усіх сусідок твоїх, посуд порожній. Не бери мало! |
| 4. І ввійдеш, і замкнеш двері за собою та за синами своїми, і поналиваєш у всі ті посудини, а повні повідставляй. |
| 5. І пішла вона від нього, і замкнула двері за собою та за синами своїми. Вони подавали їй посуд, а вона наливала. |
| 6. І сталося, коли понаповнювано посуд, то сказала вона до сина свого: Подай мені ще посуду! А він відказав їй: Нема вже посуду. І спинилася олива. |
| 7. І вона прийшла, і донесла Божому чоловікові. І він сказав: Іди, продай ту оливу, та й заплати своєму позичальникові. А ти та сини твої будете жити на позостале. |
| 8. І сталося певного дня, і прийшов Єлисей до Шунаму, а там була багата жінка, і вона сильно просила його до себе поїсти хліба. І бувало, скільки разів приходив він, заходив туди їсти хліб. |
| 9. І сказала вона до чоловіка свого: Ось я познала, що Божий чоловік, який завжди приходить до нас, він святий. |
| 10. Зробім же малу муровану горницю, і поставимо йому там ліжко, і стола, і стільця, і свічника. І коли він приходитиме до нас, то заходитиме туди. |
| 11. Одного разу прийшов він туди, і зайшов до горниці та й ліг там. |
| 12. І сказав він до свого слуги Ґехазі: Поклич оцю шунамітянку! І той покликав її, і вона стала перед ним. |
| 13. І сказав він до нього: Скажи їй: Ось ти старанно піклувалася про всі наші потреби. Що зробити тобі за це? Чи є що, щоб сказати про тебе цареві або начальникові війська? А вона відказала: Ні, я сиджу серед народу свого! |
| 14. І сказав він: Що ж зробити їй? А Ґехазі відказав: Та вона не має сина, а чоловік її старий. |
| 15. А він сказав: Поклич її. І він покликав її, і вона стала при вході. |
| 16. І він сказав: На цей означений час, коли саме цей час вернеться, ти обійматимеш сина! А вона відказала: Ні, пане, чоловіче Божий, не говори неправди своїй невільниці! |
| 17. Та зачала та жінка, і породила сина на той означений час, того саме часу, про який говорив до неї Єлисей. |
| 18. І росло те дитя. А одного разу вийшло воно до свого батька до женців. |
| 19. І сказало воно до свого батька: Голова моя, голова моя!... А той сказав слузі: Занеси його до його матері! |
| 20. І той поніс його, і приніс його до його матері. І сиділо воно на її колінах аж до полудня, та й померло... |
| 21. І ввійшла вона, і поклала його на ліжко Божого чоловіка, і замкнула за ним двері та й вийшла. |
| 22. І покликала вона свого чоловіка та й сказала: Пришли мені одного із слуг та одну з ослиць, і я поїду до Божого чоловіка й вернуся. |
| 23. А він сказав: Чому ти їдеш до нього? Сьогодні не новомісяччя й не субота. А вона відказала: Добре! |
| 24. І осідлала вона ослицю, і сказала до свого слуги: Поганяй та йди. Не затримуй мені в їзді, аж поки не скажу тобі. |
| 25. І поїхала вона, і приїхала до Божого чоловіка, до гори Кармел. І сталося, як Божий чоловік побачив її здалека, то сказав до слуги свого Ґехазі: Ось та шунамітянка! |
| 26. Побіжи ж назустріч їй та й скажи їй: Чи все гаразд тобі, чи гаразд чоловікові твоєму, чи гаразд дитині? А та відказала: Усе гаразд! |
| 27. І прийшла вона до Божого чоловіка на гору, і сильно схопила за ноги його. А Ґехазі підійшов, щоб відіпхнути її, та Божий чоловік сказав: Позостав її, бо затурбована душа її, а Господь затаїв це передо мною й не сказав мені. |
| 28. А вона сказала: Чи я жадала сина від пана? Чи я не говорила: Не впроваджуй мене в обману? |
| 29. І він сказав до Ґехазі: Опережи стегна свої, і візьми мою палицю в руку свою та й іди. Коли спіткаєш кого, не повітаєш його, а коли хто повітає тебе, не відповіси йому. І покладеш мою палицю на хлопцеве обличчя. |
| 30. А мати того хлопця сказала: Як живий Господь і жива душа твоя, я не полишу тебе! І він устав і пішов за нею. |
| 31. А Ґехазі пішов перед ними, і поклав ту палицю на хлопцеве обличчя, та не було ані голосу, ані чуття. І вернувся він навпроти нього, і доніс йому, говорячи: Не збудився той хлопець! |
| 32. І ввійшов Єлисей у дім, аж ось той хлопець лежить мертвий на ліжку його!... |
| 33. І ввійшов він, і замкнув двері за ними обома, та й молився до Господа. |
| 34. І ввійшов він, і ліг на того хлопця, і поклав уста свої на уста його, а очі свої на очі його, і долоні свої на долоні його. І схилився над ним, і стало тепле тіло тієї дитини!... |
| 35. І він знову ходив по дому раз сюди, а раз туди. І ввійшов він, і знову схилився над ним, і чхнув той хлопець аж до семи раз. І розплющив той хлопець очі свої. |
| 36. І покликав він Ґехазі та й сказав: Поклич ту шунамітянку! І той покликав її. І прийшла вона до нього, і він сказав: Забери свого сина! |
| 37. І ввійшла вона, і впала до його ніг, і вклонилася до землі. І взяла вона сина свого та й вийшла... |
| 38. І вернувся Єлисей до Ґілґалу. А в Краю був голод, і пророчі сини сиділи перед ним. І сказав він до свого хлопця: Пристав великого горшка, і звари їжу для пророчих синів. |
| 39. І вийшов один на поле, щоб назбирати ярини, і знайшов там витку рослину, і назбирав із неї повну свою одежу диких огірків. І він прийшов, і накришив до горшка їжі, бо вони не знали того. |
| 40. І поналивали вони людям їжі. І сталося, як вони їли ту їжу, то закричали й сказали: Смерть у горшку, чоловіче Божий! І не могли вони їсти... |
| 41. А він сказав: Дайте муки! І він всипав її до горшка і сказав: Наливай народові, і нехай їдять! І вже не було нічого злого в горшку. |
| 42. І прийшов один чоловік із Баал-Шалішу, і приніс Божому чоловікові хліб первоплоду, двадцять ячмінних хлібців та зерна в колосках у своїй торбі. І сказав Єлисей: Дай народові, і нехай вони їдять! |
| 43. А слуга його сказав: Що оце покладу я перед сотнею чоловіка? Та він відказав: Дай народові, і нехай їдять, бо так сказав Господь: Їжте й позоставте! |
| 44. І він поклав перед ними, і вони їли й позоставили, за словом Господнім. |
| Псалми 71:17-24 |
| 17. Боже, навчав Ти мене від юнацтва мого, і аж дотепер я звіщаю про чуда Твої. |
| 18. А Ти, Боже, не кидай мене аж до старости та сивини, поки я не звіщу про рамено Твоє поколінню, і кожному, хто тільки прийде про чини великі Твої! |
| 19. Бо Твоя справедливість, о Боже, сягає аж до високости, Боже, що речі великі вчинив, хто рівний Тобі? |
| 20. Ти мені показав був великі та люті нещастя, та знов Ти оживиш мене, і з безодень землі мене знову Ти витягнеш, |
| 21. Ти збільшиш величність мою, і знову потішиш мене! |
| 22. А я буду на арфі хвалити Тебе, Твою правду, мій Боже, із гуслами буду співати Тобі, Святий Ти ізраїлів! |
| 23. Нехай співом радіють уста мої, бо буду співати Тобі я та душа моя, яку Ти врятував! |
| 24. Шепоче про правду Твою мій язик цілий день, бо посоромлені, бо поганьблені всі, хто шукає лихого для мене! |
| Приповісті 18:9-9 |
| 9. Теж недбалий у праці своїй то брат марнотратнику. |
| Іван 17:1-26 |
| 1. По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: Прийшла, Отче, година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе, |
| 2. бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому. |
| 3. Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його. |
| 4. Я прославив Тебе на землі, довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати. |
| 5. І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав. |
| 6. Я Ім'я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово. |
| 7. Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе походить, |
| 8. бо слова, що дав Ти Мені, Я їм передав, і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене. |
| 9. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, Твої бо вони! |
| 10. Усе бо Моє то Твоє, а Твоє то Моє, і прославивсь Я в них. |
| 11. І не на світі вже Я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе. Святий Отче, заховай в Ім'я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! |
| 12. Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибіль, щоб збулося Писання. |
| 13. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу. |
| 14. Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. |
| 15. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. |
| 16. Не від світу вони, як і Я не від світу. |
| 17. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда. |
| 18. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. |
| 19. А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони. |
| 20. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, |
| 21. щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. |
| 22. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми. |
| 23. Я у них, а Ти у Мені, щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. |
| 24. Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу. |
| 25. Отче Праведний! Хоча не пізнав Тебе світ, та пізнав Тебе Я. І пізнали вони, що послав Мене Ти. |
| 26. Я ж Ім'я Твоє їм об'явив й об'являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!... |