A A A A A
Біблія протягом одного року
Може 8

1 Самуїла 18:1-30
1. І сталося, як скінчив він говорити до Саула, то Йонатанова душа зв'язалася з душею Давидовою, і полюбив його Йонатан, як душу свою.
2. І того дня взяв його Саул, і не пустив його вернутися до дому його батька.
3. І склав Йонатан із Давидом умову, бо полюбив його, як душу свою.
4. І зняв Йонатан із себе плаща, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання своє, і все аж до меча свого, і аж до лука свого, і аж до пояса свого.
5. І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро. І настановив його Саул над вояками, і він подобався усьому народові, а також Сауловим рабам.
6. І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филистимлянина, то повиходили жінки зо всіх Ізраїлевих міст, щоб співати та танцювати назустріч царя Саула, із бубнами, із радістю, та з цимбалами.
7. І викрикували ті жінки, що грали, та й казали: Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої!
8. І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприємна йому, і він сказав: Давидові дали десятки тисяч, а мені дали тисячі, йому бракує ще тільки царювання!
9. І від того дня й далі Саул дивився заздрісним оком на Давида.
10. І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамовитий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.
11. І кинув Саул списа, кажучи про себе: Ударю в Давида, і приб'ю його до стіни! Та Давид два рази ухилився від нього.
12. І боявся Саул Давида, бо з ним був Господь, а від Саула Він відступив.
13. І віддалив його Саул від себе, і настановив його собі тисячником, і він виходив на війни, і вертався перед народом.
14. І мав Давид поводження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.
15. І побачив Саул, що той має велике поводження, і налякався його.
16. А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він виходив на війни, і вертався перед ними.
17. І сказав Саул до Давида: Ось моя найстарша дочка Мерав, її я дам тобі за жінку. Тільки будь мені хоробрим та воюй Господні війни! А про себе Саул сказав: Нехай не буде на ньому моя рука, а нехай буде на ньому рука филистимлян!
18. А Давид сказав до Саула: Хто я, і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, що я стану зятем цареві?
19. І сталося, коли настав час дати Давидові Мерав, Саулову дочку, то вона була видана за жінку мехолатитянинові Адріїлові,
20. а Давида покохала Мелхола, друга Саулова дочка. І розповіли про це Саулові, і ця річ була слушна в очах його.
21. І сказав Саул про себе: Дам я її йому, і нехай вона стане йому за пастку, і нехай буде на ньому рука филистимлян! А до Давида Саул сказав удруге: Посвоячишся сьогодні зо мною.
22. І наказав Саул своїм рабам: Промовляйте до Давида потиху, говорячи: Ось цар уподобав тебе собі, а всі його раби полюбили тебе, а тепер ти посвоячишся з царем.
23. І Саулові раби говорили ці слова до Давидових ушей. А Давид сказав: Чи то легко в ваших очах посвоячитися з царем? Таж я людина вбога та маловажна!
24. І розповіли це раби Саула йому, говорячи: Отак говорив Давид.
25. І сказав Саул: Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на неприятелях царя. А Саул думав тим зробити, щоб Давид попав до руки филистимлян.
26. І його раби переказали ці слова Давидові, і ця річ була мила в Давидових очах, щоб посвоячитися з царем. І в недовгому часі
27. встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филистимлян двісті чоловіка. І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоячитися з царем. І Саул дав йому за жінку дочку свою Мелхолу.
28. І побачив Саул, і пізнав, що Господь із Давидом, а Мелхола, Саулова дочка, полюбила його.
29. А Саул ще й далі боявся Давида. І Саул ненавидів Давида по всі дні.
30. І виходили воювати филистимські провідники, і бувало скільки вони виходили, то Давид мав найбільше поводження від усіх Саулових рабів. І стало ім'я його дуже шановане.

1 Самуїла 19:1-24
1. І говорив Саул до свого сина Йонатана та до всіх своїх рабів, щоб убити Давида. Та Йонатан, син Саулів, дуже кохав Давида.
2. І розповів Йонатан Давидові, говорячи: Батько мій Саул хоче вбити тебе. А тепер уранці стережися, сиди в укритті, і сховайся.
3. А я вийду, і стану при своєму батькові на полі, де ти будеш, і я буду говорити про тебе до свого батька. І що побачу, те розповім тобі.
4. І говорив Йонатан своєму батькові Саулові добре про Давида, і сказав йому: Нехай не згрішить цар проти раба свого, проти Давида, бо не згрішив він проти тебе, а вчинки його дуже добрі для тебе.
5. І наражав він на небезпеку життя своє, і вбив филистимлянина, і Господь учинив велике спасіння для всього Ізраїля. Ти це бачив та радів. І для чого згрішиш ти проти невинної крови, бажаючи вбити Давида безпричинно?
6. І послухався Саул Йонатанового голосу. І Саул присягнув: Як живий Господь, не буде той убитий!
7. І покликав Йонатан Давида, і переказав йому Йонатан усі ті слова. І привів Йонатан Давида до Саула, і він був перед ним, як давніше.
8. А війна була далі. І вийшов Давид, воював з филистимлянами, та й завдав їм велику поразку, і вони повтікали перед ним.
9. А злий дух від Господа був на Саулі, і він сидів у своїм домі, і спис його в руці його, а Давид грав рукою.
10. А Саул хотів ударити списом у Давида, прибити його до стіни, та відхилився той перед Саулом, і він увігнав списа в стіну, а Давид утік, і був урятований тієї ночі.
11. І послав Саул посланців до Давидового дому, щоб стерегли його й щоб убили його вранці. І розповіла Давидові його жінка Мелхола, говорячи: Якщо ти не врятуєш свого життя цієї ночі, то взавтра ти будеш забитий.
12. І Мелхола спустила Давида через вікно, і він пішов і втік, і врятувався.
13. І взяла Мелхола домашнього божка, і поклала до ліжка, а подушку з козячого волосу поклала в головах його, та й прикрила плащем.
14. І послав Саул посланців, щоб узяти Давида, а вона сказала: Він хворий!
15. І послав Саул тих посланців побачити Давида, говорячи: Принесіть його в ліжку до мене, щоб забити його!
16. І ввійшли ті посланці, аж ось у ліжку домашній божок, а в головах його подушка з козячого волосу!
17. І сказав Саул до Мелхоли: Нащо ти так обманила мене, і відпустила мого ворога, і він урятувався? А Мелхола відказала Саулові: Він сказав мені: Відпусти мене, бо інакше вб'ю тебе!
18. А Давид утік і врятувався. І прийшов він до Самуїла до Рами, і розповів йому все, що зробив йому Саул. І пішов він та Самуїл, та й осілися в Найоті.
19. І розповіджено Саулові, говорячи: Ось Давид у Найоті в Рамі.
20. І послав Саул посланців, щоб узяли Давида. І вони побачили громаду пророків, що пророкувала, а Самуїл стояв над ними. І на Саулових посланців злинув Дух Божий, і пророкували й вони.
21. І розповіли про це Саулові. І послав він інших посланців, та пророкували також і вони. А Саул послав посланців ще третіх, та пророкували й вони.
22. І пішов і він до Рами, і прийшов аж до великої ями, що в Сеху, і запитав, і сказав: Де Самуїл та Давид? А запитаний відказав: Ось у Найоті в Рамі.
23. І пішов він туди до Найоту в Рамі. І злинув Божий Дух також на нього, і він усе пророкував, аж поки не прийшов у Найот у Рамі.
24. І зняв і він одежу свою, і пророкував і він перед Самуїлом, і лежав нагий цілий той день та цілу ніч. Тому то й говорять: Чи й Саул між пророками?

Псалми 58:1-11
1. Для дириґетна хору. На спів: „Не вигуби". Золотий псалом Давидів. (58-2) Чи ж то справді ви, можні, говорите правду, чи людських синів слушно судите?
2. (58-3) Отже, у серці ви чините кривди, дорогу насильства рук ваших торуєте ви на землі.
3. (58-4) Від лоня ще матернього вже віддалені несправедливі, з утроби ще матерньої заблудилися неправдомовці,
4. (58-5) їхня отрута така, як отрута зміїна, як отрута глухої гадюки, що ухо своє затуляє,
5. (58-6) що не слухає голосу заклиначів, чарівника, в чарах вправного!
6. (58-7) Поруйнуй, Боже, зуби їхні в їхніх устах, левчукам розбий, Господи, щелепи,
7. (58-8) нехай розпливуться, немов та вода, що собі розтікається, хай пов'януть вони, як трава по дорозі,
8. (58-9) бодай стали, немов той слимак, що в своїй слизоті розпускається, щоб сонця не бачили, як мертвий отой плід у жінки!
9. (58-10) Поки почують тернину запалену ваші горшки, нехай буря її рознесе, чи свіжу, чи спалену!
10. (58-11) А праведний тішитись буде, бо помсту побачить, у крові безбожного стопи свої він обмиє!
11. (58-12) і скаже людина: Поправді є плід справедливому, справді є Бог, суддя на землі!

Приповісті 15:27-30
27. Зажерливий робить нещасним свій дім, хто ж дарунки ненавидить, той буде жити.
28. Серце праведного розмірковує про відповідь, а уста безбожних вибризкують зло.
29. Далекий Господь від безбожних, але справедливих молитву Він чує.
30. Світло очей тішить серце, добра звістка підкріплює кості.

Луки 24:1-35
1. А дня першого в тижні прийшли вони рано вранці до гробу, несучи наготовані пахощі,
2. та й застали, що камінь від гробу відвалений був.
3. А ввійшовши, вони не знайшли тіла Господа Ісуса.
4. І сталось, як безрадні були вони в цім, ось два мужі в одежах блискучих з'явились при них.
5. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: Чого ви шукаєте Живого між мертвими?
6. Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї.
7. Він казав: Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп'ятому бути, і воскреснути третього дня.
8. І згадали вони ті слова Його!
9. А вернувшись від гробу, про все те сповістили Одинадцятьох та всіх інших.
10. То були: Марія Магдалина, і Іванна, і Марія, мати Яковова, і інші з ними, і вони розповіли апостолам це.
11. Та слова їхні здалися їм вигадкою, і не повірено їм.
12. Петро ж устав та до гробу побіг, і, нахилившися, бачить лежать самі тільки покривала... І вернувсь він до себе, і дивувався, що сталось...
13. І ото, двоє з них того ж дня йшли в село, на ім'я Еммаус, що від Єрусалиму лежало на стадій із шістдесят.
14. І розмовляли вони між собою про все те, що сталося.
15. І ото, як вони розмовляли, і розпитували один одного, підійшов Сам Ісус, і пішов разом із ними.
16. Очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали.
17. І спитався Він їх: Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні?
18. І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями?
19. І спитався Він їх: Що таке? А вони розповіли Йому: Про Ісуса Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом.
20. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли...
21. А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося...
22. А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували:
23. вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він...
24. І пішли дехто з наших до гробу, і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили...
25. Тоді Він сказав їм: О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки!
26. Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?
27. І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було.
28. І наблизились вони до села, куди йшли. А Він удавав, ніби хоче йти далі.
29. А вони не пускали Його й намовляли: Зостанься з нами, бо вже вечоріє, і кінчається день. І Він увійшов, щоб із ними побути.
30. І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав...
31. Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його. Але Він став для них невидимий...
32. І говорили вони один одному: Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?...
33. І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалиму, і знайшли там у зборі Одинадцятьох, і тих, що з ними були,
34. які розповідали, що Господь дійсно воскрес, і з'явився був Симонові.
35. А вони розповіли, що сталось було на дорозі, і як пізнали Його в ламанні хліба.