| 2 Самуїла 3:1-39 |
| 1. І була довга та війна між домом Сауловим та між домом Давидовим. А Давид усе зміцнювався, а Саулів дім усе слабнув. |
| 2. І в Хевроні народилися Давидові сини, і був його первісток Амнон, від їзреелітки Ахіноам; |
| 3. а другий син його Кіл'ав від Авіґаїл, колишньої жінки кармелянина Навала; а третій Авесалом, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського; |
| 4. а четвертий Адонійя, син Хаґґіт, а п'ятий Шефатія, син Авітал, |
| 5. а шостий Їтреам, від Еґли, Давидової жінки, оці народилися Давидові в Хевроні. |
| 6. І сталося, коли була війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авнер тримався Саулового дому. |
| 7. І мав Саул наложницю, а ім'я їй Ріцпа, дочка Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: Чого ти прийшов до наложниці батька мого? |
| 8. І дуже запалився Авнерові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: Чи я псяча юдська голова? Сьогодні я роблю ласку домові твого батька Саула, його братам та його приятелям, і не віддав тебе в Давидову руку, а ти сьогодні згадав на мені гріх цієї жінки? |
| 9. Нехай так зробить Бог Авнерові, і нехай ще додасть йому, якщо я не зроблю Давидові так, як Господь присягнув був йому, |
| 10. щоб перенести царство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви. |
| 11. І той не міг уже відповідати Авнерові ані слова, бо боявся його. |
| 12. І послав Авнер замість себе послів до Давида сказати: Чия це земля? І ще сказати: Склади ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб привернути до тебе всього Ізраїля. |
| 13. А Давид відказав: Добре, я складу з тобою умову! Тільки однієї речі я жадаю від тебе, а саме: ти не побачиш обличчя мого, якщо ти не приведеш Мелхи, Саулової дочки, коли ти прийдеш побачити мене. |
| 14. І послав Давид послів до Іш-Бошета, Саулового сина, говорячи: Віддай жінку мою Мелху, яку я заручив був собі за сотню крайніх плотів филистимських. |
| 15. І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша. |
| 16. І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму. І сказав до нього Авнер: Іди, вернися! І той вернувся. |
| 17. А Авнерове слово з Ізраїлевими старшими було таке: Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою. |
| 18. А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: Рукою Мого раба Давида Я спасу народ Мій, Ізраїля, від руки филистимлян та від руки всіх ворогів його. |
| 19. І говорив Авнер також до ушей Веніяминових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевроні, усе, що добре в очах Ізраїля та в очах усього дому Веніяминового. |
| 20. І прийшов Авнер до Давида до Хеврону, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття Авнерові та людям, що з ним. |
| 21. І сказав Авнер до Давида: Нехай я встану й піду, і приведу до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складуть із тобою умову, і ти будеш царювати над усім, чого буде жадати душа твоя. І відпустив Давид Авнера, і він пішов із миром. |
| 22. Аж ось прийшли слуги Давидові та Йоав із походу, і принесли з собою велику здобич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром. |
| 23. А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли Йоаву, говорячи: Приходив Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, і той пішов із миром. |
| 24. І прийшов Йоав до царя та й сказав: Що ти зробив? Ось приходив до тебе Авнер, нащо ти відпустив його, і він відійшов? |
| 25. Ти знаєш Авнера, Нерового сина, він приходив, щоб намовити тебе та щоб вивідати твій вихід та вхід твій, і щоб вивідати все, що ти робиш. |
| 26. І вийшов Йоав від Давида, і послав посланців за Авнером, і вони завернули його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав. |
| 27. І вернувся Авнер до Хеврону, а Йоав відвів його в середину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, і той помер за кров брата його Асаїла. |
| 28. А потім почув про це Давид і сказав: Невинний я та царство моє перед Господом аж навіки в крові Авнера, Нерового сина. |
| 29. Нехай вона спаде на голову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає в Йоавовому домі течивий, і прокажений, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба! |
| 30. А Йоав та брат його Авішай убили Авнера за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою. |
| 31. І сказав Давид до Йоава та до всього народу, що був з ним: Роздеріть вашу одежу, і опережіться веретищем, та й голосіть за Авнером! А цар Давид ішов за марами. |
| 32. І поховали Авнера в Хевроні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авнеровим гробом, і плакав увесь народ. |
| 33. І заспівав цар жалобну пісню над Авнером та й сказав: Чи Авнер мав загинути смертю негідного? |
| 34. Твої руки були не пов'язані, не забиті були твої ноги в кайдани, ти впав, як від неправедних падають! І ввесь народ ще більше плакав над ним. |
| 35. І прийшов увесь народ, щоб намовити Давида покріпитися хлібом ще того дня, та присягнув Давид, говорячи: Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед заходом сонця скуштую хліба або чогобудь! |
| 36. А ввесь народ довідався про це, і це було добре в їхніх очах, як і все, що робив цар, було добре в очах усього народу. |
| 37. І того дня довідалися ввесь народ та ввесь Ізраїль, що то не було від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового. |
| 38. І сказав цар своїм слугам: Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня! |
| 39. А я сьогодні слабий, хоч помазаний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочинцеві за його зло! |
| 2 Самуїла 4:1-12 |
| 1. І почув Саулів син, що помер Авнер у Хевроні, і опустилися руки його, а ввесь Ізраїль збентежився. |
| 2. А Саулів син мав двох мужів, керівників відділів, ім'я одному Баана, а ім'я другому Рехав, сини бееротянина Ріммона, а Веніяминових синів, бо й Беерот залічений був на Веніямина. |
| 3. Та повтікали бееротяни до Ґіттаїму, і мешкали там приходьками, і так є аж до цього дня. |
| 4. А Йонатан, Саулів син, мав кульгавого сина; він був віку п'яти літ, коли прийшла звістка про Саула та Йонатана з Їзреелу. А нянька його несла його й утікала; і сталося, коли вона поспішно втікала, то він упав й окривів. А ім'я його Мефівошет. |
| 5. І пішли сини бееротянина Ріммона, Рехав та Баана, і ввійшли, як була денна спекота, до Іш-Бошетового дому, а він лежав у південному спочинку. |
| 6. І ото ввійшли вони аж до середини дому, ніби взяти пшениці, та й ударили його в живіт. І Рехав та брат його Баана втекли. |
| 7. Отож, увійшли вони до дому, а він лежить на ліжку своїм у своїй спальні, і вони вдарили його, і вбили його, і зняли йому голову. І взяли вони його голову, і йшли степовою дорогою всю ніч. |
| 8. І принесли вони Іш-Бошетову голову до Давида в Хеврон, та й сказали цареві: Оце голова Іш-Бошета, Саулового сина, твого ворога, що шукав був твоєї душі. І дав Господь цього дня панові моєму, цареві, пімсту над Саулом та над насінням його. |
| 9. І відповів Давид Рехавові та братові його Баані, синам бееротеянина Ріммона, і сказав їм: Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого утиску, |
| 10. коли того, хто розповів мені, кажучи: Ось помер Саул, а він був в очах своїх, як приємний вісник, я схопив його, і вбив його в Ціклаґу, замість дати йому нагороду за звістку, |
| 11. тим більше, коли люди несправедливі вбили справедливого чоловіка в домі його на постелі його! А тепер чи я не пошукаю його крови з вашої руки, і не вигублю вас із Краю? |
| 12. І Давид наказав слугам, і вони вбили їх, і відрубали їхні руки та їхні ноги, та й повісили над ставом у Хевроні. А Іш-Бошетову голову взяли й поховали в Авнеровім гробі в Хевроні. |
| Псалми 62:5-12 |
| 5. (62-6) Тільки від Бога чекай у мовчанні, о душе моя, бо від Нього надія моя! |
| 6. (62-7) Тільки Він моя скеля й спасіння моє, Він твердиня моя, тому не захитаюсь! |
| 7. (62-8) У Бозі спасіння моє й моя слава, скеля сили моєї, моє пристановище в Бозі! |
| 8. (62-9) Мій народе, кожного часу надійтесь на Нього, серце своє перед Ним виливайте, Бог для нас пристановище! Села. |
| 9. (62-10) Справді, людські сини як та пара, сини й вищих мужів обмана: як узяти на вагу вони легші від пари всі разом! |
| 10. (62-11) Не надійтесь на утиск, і не пишайтесь грабунком; як багатство росте, не прикладайте свого серця до нього! |
| 11. (62-12) Один раз Бог сказав, а двічі я чув, що сила у Бога! |
| 12. (62-13) і в Тебе, о Господи, милість, бо відплачуєш кожному згідно з ділами його! |
| Приповісті 16:13-15 |
| 13. Уподоба царям губи праведности, і він любить того, хто правдиве говорить. |
| 14. Гнів царя вісник смерти, та мудра людина злагіднить його. |
| 15. У світлі царського обличчя життя, а його уподоба мов хмара дощева весною. |
| Іван 4:31-54 |
| 31. Тим часом же учні просили Його та й казали: Учителю, їж! |
| 32. А Він їм відказав: Я маю поживу на їдження, якої не знаєте ви. |
| 33. Питали тоді один одного учні: Хіба хто приніс Йому їсти? |
| 34. Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити. |
| 35. Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива? А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони! |
| 36. А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне разом раділи. |
| 37. Бо про це поговірка правдива: Хто інший сіє, а хто інший жне. |
| 38. Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли. |
| 39. З того ж міста багато-хто із самарян в Нього ввірували через слово жінки, що свідчила: Він сказав мені все, що я вчинила була! |
| 40. А коли самаряни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні. |
| 41. Значно ж більш вони ввірували через слово Його. |
| 42. А до жінки казали вони: Не за слово твоє ми вже віруємо, самі бо ми чули й пізнали, що справді Спаситель Він світу! |
| 43. Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею. |
| 44. Сам бо свідчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчизні своїй. |
| 45. А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли галілеяни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони. |
| 46. Тоді знову прийшов Ісус у Кану Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедворець, що син його хворів у Капернаумі. |
| 47. Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти. |
| 48. Ісус же промовив до нього: Як знамен тих та чуд не побачите, не ввіруєте! |
| 49. Царедворець говорить до Нього: Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя! |
| 50. Промовляє до нього Ісус: Іди, син твій живе! І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, і пішов. |
| 51. А коли ще в дорозі він був, то раби його перестріли його й сповістили, говорячи: Син твій живе. |
| 52. А він їх запитав про годину, о котрій стало легше йому. Вони ж відказали до нього: Учора о сьомій годині гарячка покинула його. |
| 53. Зрозумів тоді батько, що була то година, о котрій до нього промовив Ісус: Син твій живе. І ввірував сам і ввесь його дім. |
| 54. Це знов друге знамено Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї. |