A A A A A
Біблія протягом одного року
Січень 19

Буття 37:1-36
1. І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському.
2. Оце оповість про Якова. Йосип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого. І Йосип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька.
3. А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости. І він справив йому квітчасте вбрання.
4. І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно.
5. І снився був Йосипові сон, і він розповів своїм браттям, а вони ще збільшили ненависть до нього.
6. І сказав він до них: Послухайте но про той сон, що снився мені.
7. А ото ми в'яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став. І ось оточують ваші снопи, та й вклоняються снопові моєму.
8. І сказали йому його браття: Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами? І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.
9. І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: Оце снився мені ще сон, і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені.
10. І він розповів це батькові своєму та браттям своїм. І докорив йому батько його, та й промовив до нього: Що то за сон, що снився тобі? Чи справді прийдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?
11. І заздрили йому брати його, а батько його запам'ятав ці слова.
12. І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем.
13. І сказав Ізраїль до Йосипа: Таж брати твої пасуть у Сихемі! Іди ж, і я пошлю тебе до них! А той відказав йому: Ось я!
14. І сказав він до нього: Піди но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь. І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему.
15. І знайшов його один чоловік, а він ось блукає по полю. І запитав його той чоловік, кажучи: Чого ти шукаєш?
16. А той відказав: Я шукаю братів своїх. Скажи ж мені, де вони випасають?
17. І сказав той чоловік: Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: Ходімо до Дотаїну. І пішов Йосип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні.
18. А вони побачили його здалека, і поки він наблизився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його.
19. І сказали вони один одному: Ось іде той сновидець!
20. А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: Дикий звір з'їв його! І побачимо, що буде з його снами.
21. І почув це Рувим, і визволив його з руки їхньої, і сказав: Не губімо душі його!
22. І сказав до них Рувим: Не проливайте крови, киньте його до ями тієї, що в пустині, а руки не кладіть на нього, щоб визволити його з їхньої руки, щоб вернути його до батька його.
23. І сталося, коли прийшов Йосип до братів своїх, то вони стягнули з Йосипа вбрання його, вбрання квітчасте, що на ньому було.
24. І взяли його, та й кинули його до ями, а яма та порожня була, не було в ній води.
25. І сіли вони попоїсти хліба. І звели вони очі свої та й побачили, ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, іде він спровадити це до Єгипту.
26. І сказав Юда до своїх братів: Яка користь, що вб'ємо нашого брата, і затаїмо його кров?
27. Давайте продамо його ізмаїльтянам, і рука наша нехай не буде на ньому, бо він брат нам, він наше тіло. І послухалися брати його.
28. І коли проходили мідіяніти, купці, то витягли й підняли Йосипа з ями. І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту.
29. А Рувим вернувся до ями, аж нема Йосипа в ямі! І розірвав він одежу свою...
30. І вернувся він до братів своїх, та й сказав: Немає хлопця! А я, куди я піду?
31. А вони взяли Йосипове вбрання, і зарізали козла, і вмочили вбрання в кров.
32. І послали вони квітчасте вбрання, і принесли до свого батька, та й сказали: Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання твого сина воно, чи ні?
33. А він пізнав його та й сказав: Вбрання мого сина... Дикий звір його з'їв... Справді розшарпаний Йосип!
34. І роздер Яків одіж свою, і зодягнув веретище на стегна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своєму...
35. І зачали всі сини його та всі дочки його потішати його. Але він не міг утішитися, та й сказав: У жалобі зійду я до сина мого до шеолу. І плакав за ним його батько.
36. І мідіяніти продали Йосипа до Єгипту, до Потіфара, царедворця фараонового, начальника царської сторожі.

Буття 38:1-30
1. Сталося того часу, і відійшов Юда від братів своїх, і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра.
2. І побачив там Юда дочку одного ханаанеянина, а ім'я йому Шуа, і взяв її, і з нею зійшовся.
3. І завагітніла вона, і породила сина, а він назвав ім'я йому: Ер.
4. І завагітніла вона ще, і породила сина, і назвала ім'я йому: Онан.
5. І ще знову, і породила сина, і назвала ім'я йому: Шела. А батько був у Кезиві, як вона породила його.
6. І взяв Юда жінку для Ера, свого перворідного, а ім'я їй: Тамара.
7. І був Ер, Юдин перворідний, злий в очах Господа, і Господь його вбив.
8. І сказав Юда до Онана: Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, і встанови насіння для брата свого.
9. А Онан знав, що не його буде насіння те. І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові.
10. І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його.
11. І сказав Юда до Тамари, невістки своєї: Сиди вдовою в домі батька свого, аж поки не виросте Шела, син мій. Бо він був подумав: Аби не вмер також він, як брати його. І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого.
12. І минуло багато днів, і вмерла Шуїна дочка, Юдина жінка. А коли Юда був утішений, то пішов до Тімни, до стрижіїв отари своєї, він і Хіра, товариш його адулламітянин.
13. А Тамарі розповіли, кажучи: Ось тесть твій іде до Тімни стригти отару свою.
14. І зняла вона з себе одежу вдівства свого, і покрилася покривалом, і закрилася. І сіла вона при брамі Енаїм, що по дорозі до Тімни. Бо знала вона, що виріс Шела, а вона не віддана йому за жінку.
15. І побачив її Юда, і прийняв її за блудницю, бо закрила вона обличчя своє.
16. І він збочив до неї на дорогу й сказав: А ну но я ввійду до тебе! Бо він не знав, що вона невістка його. А вона відказала: Що даси мені, коли прийдеш до мене?
17. А він відказав: Я пошлю козлятко з отари. І сказала вона: Якщо даси заставу, аж поки пришлеш.
18. А він відказав: Яка та застава, що дам я тобі? Та сказала: Печатка твоя, і шнурок твій, і палиця твоя, що в руці твоїй. І він дав їй, і зійшовся з нею, а вона завагітніла від нього.
19. І встала вона та й пішла, і зняла покривало своє з себе, і зодягнула одежу вдівства свого.
20. А Юда послав козлятко через приятеля свого адулламітянина, щоб узяти заставу з руки тієї жінки. Та він не знайшов її.
21. І запитав він людей її місця, говорячи: Де та блудниця, що була в Енаїм при дорозі? Вони відказали: Не була тут блудниця.
22. І вернувся він до Юди й сказав: Не знайшов я її, а також люди місця того говорили: Не була тут блудниця.
23. І сказав Юда: Нехай візьме собі ту заставу, щоб ми не стали на ганьбу. Ось я послав був те козлятко, та її не знайшов ти.
24. І сталося так десь по трьох місяцях, і розповіджено Юді, говорячи: Упала в блуд Тамара, твоя невістка, і ось завагітніла вона через блуд. А Юда сказав: Виведіть її, і нехай буде спалена.
25. Коли її вивели, то послала вона до тестя свого, говорячи: Я завагітніла від чоловіка, що це належить йому. І сказала: Пізнай но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?
26. І пізнав Юда й сказав: Вона стала справедливіша від мене, бо я не дав її Шелі, синові своєму. І вже більше не знав він її.
27. І сталося в часі, як родила вона, а ось близнята в утробі її.
28. І сталося, як родила вона, показалася рука одного; і взяла баба-сповитуха, і пов'язала на руку йому нитку червону, говорячи: Цей вийшов найперше.
29. І сталося, що він втягнув свою руку, а ось вийшов його брат. І сказала вона: Нащо ти роздер для себе перепону? І назвала ім'я йому Перец.
30. А потім вийшов брат його, що на руці його була нитка червона. І вона назвала ім'я йому: Зерах.

Псалми 9:11-20
11. (9-12) Співайте Господеві, що сидить на Сіоні, між народами розповідайте про чини Його,
12. (9-13) бо карає Він вчинки криваві, про них пам'ятає, і не забуває Він зойку убогих!
13. (9-14) Помилуй мене, Господи, поглянь на страждання моє від моїх ненависників, Ти, що мене підіймаєш із брам смерти,
14. (9-15) щоб я розповідав про всю славу Твою, у брамах Сіонської доні я буду радіти спасінням Твоїм!
15. (9-16) Народи попадали в яму, яку самі викопали, до пастки, яку заховали, нога їхня схоплена.
16. (9-17) Господь знаний, Він суд учинив, спіткнувсь нечестивий у вчинку своєї руки! Гра на струнах. Села.
17. (9-18) Попрямують безбожні в шеол, всі народи, що Бога забули,
18. (9-19) бож не навіки забудеться бідний, надія убогих не згине назавжди!
19. (9-20) Устань же, о Господи, хай людина не перемагає, нехай перед лицем Твоїм засуджені будуть народи!
20. (9-21) Накинь, Господи, пострах на них, нехай знають народи, що вони тільки люди! Села.

Приповісті 3:31-35
31. Не заздри насильникові, і ні однієї з доріг його не вибирай,
32. бо бридить Господь крутіями, а з праведними в Нього дружба.
33. Прокляття Господнє на домі безбожного, а мешкання праведних Він благословить,
34. з насмішників Він насміхається, а покірливим милість дає.
35. Мудрі славу вспадковують, а нерозумні носитимуть сором.

Матвія 13:1-30
1. Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.
2. І безліч народу зібралась до Нього, так що Він увійшов був до човна та й сів, а ввесь натовп стояв понад берегом.
3. І багато навчав Він їх притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч, щоб посіяти.
4. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували.
5. Другі ж упали на ґрунт кам'янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була;
6. а як сонце зійшло, то зів'яли, і коріння не мавши, посохли.
7. А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив.
8. Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро.
9. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
10. І учні Його приступили й сказали до Нього: Чому притчами Ти промовляєш до них?
11. А Він відповів і промовив: Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано.
12. Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
13. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.
14. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите...
15. Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!
16. Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують.
17. Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули.
18. Послухайте ж притчу про сіяча.
19. До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
20. А посіяне на кам'янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
21. але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується.
22. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду.
23. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро.
24. Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
25. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
26. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль.
27. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?
28. А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?
29. Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю.
30. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї.