Іван 12

1

Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.

2

І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.

3

А Марія взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі мира наповнили дім!

4

І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати:

5

Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?

6

А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали.

7

І промовив Ісус: Позостав її ти, це вона на день похорону заховала Мені...

8

Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!

9

А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.

10

А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,

11

бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували.

12

А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,

13

то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!

14

Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:

15

Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!

16

А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому.

17

Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих.

18

Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.

19

Фарисеї тоді між собою казали: Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!

20

А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени.

21

І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: Ми хочемо, пане, побачити Ісуса.

22

Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.

23

Ісус же їм відповідає, говорячи: Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.

24

Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе.

25

Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі, збереже її в вічне життя.

26

Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець.

27

Затривожена зараз душа Моя. І що Я повім? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю...

28

Прослав, Отче, Ім'я Своє! Залунав тоді голос із неба: І прославив, і знову прославлю!

29

А народ, що стояв і почув, говорив: Загреміло! Інші казали: Це Ангол Йому говорив!

30

Ісус відповів і сказав: Не для Мене цей голос лунав, а для вас.

31

Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер.

32

І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну.

33

А Він це говорив, щоб зазначити, якою то смертю Він має померти.

34

А народ відповів Йому: Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Людському Сину потрібно піднесеному бути? Хто такий Цей Син Людський?

35

І сказав їм Ісус: Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула. А хто в темряві ходить, не знає, куди він іде...

36

Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали. Промовивши це, Ісус відійшов, і сховався від них.

37

І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,

38

щоб справдилось слово пророка Ісаї, який провіщав: Хто повірив тому, що ми, Господи, чули, а Господнє рамено кому об'явилось?

39

Тому не могли вони вірити, що знову Ісая прорік:

40

Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не навернулись, щоб Я їх уздоровив!

41

Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіщав.

42

Проте багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, щоб не вигнано їх із синагоги.

43

Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.

44

А Ісус підняв голос, та й промовляв: Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.

45

А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.

46

Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався.

47

Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.

48

Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його!

49

Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити.

50

І відаю Я, що Його ота заповідь то вічне життя. Тож що Я говорю, то так говорю, як Отець Мені розповідав.