Марк 4

1

І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато народу, так що Сам Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ увесь був на землі покрай моря.

2

І багато навчав Він їх притчами, і в науці Своїй їм казав:

3

Слухайте, вийшов сіяч ось, щоб сіяти.

4

І як сіяв, упало зерно одне край дороги, і налетіли пташки, і його повидзьобували.

5

Друге ж упало на ґрунт кам'янистий, де не мало багато землі, і негайно зійшло, бо земля неглибока була;

6

а як сонце зійшло то зів'яло, і, коріння не мавши, усохло.

7

А інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив, і плоду воно не дало.

8

Інше ж упало на добрую землю, і дало плід, що посходив і ріс; і видало втридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

9

І сказав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

10

І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма про цю притчу.

11

І Він їм відповів: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах,

12

щоб оком дивились вони і не бачили, вухом слухали і не зрозуміли, щоб коли вони не навернулися, і відпущені будуть гріхи їм!

13

І Він їх запитав: Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!

14

Сіяч сіє слово.

15

А котрі край дороги, де сіється слово, це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.

16

Так само й посіяні на кам'янистому ґрунті, вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,

17

та коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз.

18

А між терен посіяне, це ті, що слухають слово,

19

але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає.

20

А посіяне в добрую землю це ті, що слухають слово й приймають, і родять утридцятеро, у шістдесят і в сто раз.

21

І сказав Він до них: Чи світильника приносять на те, щоб поставити його під посудину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на свічнику?

22

Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде наяв.

23

Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!

24

І сказав Він до них: Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам, і додадуть вам.

25

Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.

26

І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння,

27

і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як.

28

Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі.

29

А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива.

30

І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його?

31

Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння.

32

Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне.

33

І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.

34

І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.

35

І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: Переплиньмо на той бік.

36

І, лишивши народ, узяли із собою Його, як у човні Він був; і інші човни були з Ним.

37

І знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився!

38

А Він спав на кормі на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?...

39

Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала...

40

І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?

41

А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?