Екклезіяст 4

1

І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя...

2

І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер...

3

А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!

4

І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!...

5

Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,

6

краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!...

7

І знову я бачив марноту під сонцем:

8

Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу? Марнота й оце, і даремна робота воно...

9

Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,

10

і якби вони впали, підійме одне свого друга! Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його...

11

Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?

12

А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!

13

Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,

14

бо виходить юнак і з в'язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!

15

Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.

16

Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!...