Екклезіяст 10

1

Мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу.

2

Серце мудрого тягне праворуч, а серце безумного ліворуч.

3

Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.

4

Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, бо лагідність доводить до прощення навіть великих провин.

5

Є зло, що я бачив під сонцем, мов помилка, що повстає від володаря:

6

на великих висотах глупота буває поставлена, а багаті сидять у низині!

7

Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби...

8

Хто яму копає, той в неї впаде, а хто валить мура, того гадина вкусить.

9

Хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними.

10

Як залізо ступіє, й хтось леза не вигострить, той мусить напружити свою силу, та мудрість зарадить йому!

11

Коли вкусить гадюка перед закляттям, тоді ворожбит не потрібний.

12

Слова з уст премудрого милість, а губи безумного нищать його:

13

початок слів його уст глупота, а кінець його уст зле шаленство.

14

Нерозумний говорить багато, та не знає людина, що буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?

15

Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.

16

Горе, краю, тобі, коли цар твій хлопчина, а владики твої спозаранку їдять!

17

Щасливий ти, краю, коли син шляхетних у тебе царем, а владики твої своєчасно їдять, як ті мужі, а не як п'яниці!

18

Від лінощів валиться стеля, а з опущення рук тече дах.

19

Гостину справляють для радощів, і вином веселиться життя, а за срібло все це можна мати.

20

Навіть у думці своїй не злослов на царя, і в спальні своїй не кляни багача, небесний бо птах віднесе твою мову, а крилатий розкаже про слово твоє...