Вихід 22

1

(21-37) Коли хто вкраде вола або овечку, і заріже його або продасть його, то відшкодує п'ять штук великої худоби за вола того, а чотири дрібної худоби за ту овечку.

2

(22-1) Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив.

3

(22-2) Але як засвітило сонце над ним, то є на ньому провина крови. Злодій конче відшкодує, а якщо він нічого не має, то буде проданий за свою крадіжку.

4

(22-3) Якщо та крадіжка справді буде знайдена в руці його живою, від вола аж до осла, до ягняти, то нехай відшкодує удвоє.

5

(22-4) Коли хто випасе поле або виноградника, і пустить свою худобу й буде випасати на чужому полі, відшкодує найліпшим із поля свого й найліпшим із свого виноградника.

6

(22-5) Коли вийде огонь і попаде на тернину, і буде спалена скирта, або збіжжя стояче, або поле, конче відшкодує той, хто запалив пожежу.

7

(22-6) Коли хто дасть своєму ближньому срібло або посуд на збереження, а воно буде вкрадене з дому того чоловіка, якщо буде знайдений злодій, нехай відшкодує вдвоє.

8

(22-7) Якщо ж злодій не буде знайдений, то власник дому буде приведений до суддів, на присягу, що не простягав своєї руки на працю свого ближнього.

9

(22-8) У кожній справі провини, про вола, про осла, про овечку, про одіж, про все згублене, про яке хто скаже, що це його, нехай справа обох прийде до судді. Кого суддя визнає за винного, той відшкодує вдвоє своєму ближньому.

10

(22-9) Коли хто дасть своєму ближньому на збереження осла, або вола, або овечку, чи яку іншу худобину, а вона згине, або буде скалічена, або буде заграбована, і ніхто того не бачив,

11

(22-10) присяга Господня нехай буде між обома, що він не простяг своєї руки на власність свого ближнього, а власник її нехай забере, а позваний не буде відшкодувати.

12

(22-11) А якщо справді буде вкрадена від нього, то нехай відшкодує власникові її.

13

(22-12) Якщо дійсно буде розшарпана вона, нехай принесе її як свідоцтво, а за розшарпане він не відшкодує.

14

(22-13) А коли хто позичить від свого ближнього худобину, а вона буде скалічена або згине, а власник її не був із нею, то конче відшкодує;

15

(22-14) якщо ж її власник був із нею, не відшкодує. А якщо худобина була найнята, то піде та шкода в заплату її.

16

(22-15) А коли хто підмовить дівчину, яка не заручена, і ляже з нею, то нехай дасть їй віно, і візьме її собі за жінку.

17

(22-16) Якщо батько її справді відмовить віддати її йому, нехай відважить срібла згідно з віном дівочим.

18

(22-17) Чарівниці не зоставиш при житті.

19

(22-18) Кожен, хто зляжеться з худобиною, конче буде забитий.

20

(22-19) Кожен, хто приносить жертву богам, крім Бога Одного, підпадає закляттю.

21

(22-20) А приходька не будеш утискати та гнобити його, бо й ви були приходьками в єгипетськім краї.

22

(22-21) Жодної вдови та сироти не будеш гнобити;

23

(22-22) якщо ж ти справді гнобитимеш їх, то коли вони, кличучи, кликатимуть до Мене, то конче почую їхній зойк,

24

(22-23) і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами.

25

(22-24) Якщо позичиш гроші народові Моєму, бідному, що з тобою, то не будь йому, як суворий позичальник, не покладеш на нього лихви.

26

(22-25) Якщо дійсно візьмеш у заставу одежу ближнього свого, то вернеш її йому до заходу сонця,

27

(22-26) бо вона єдине накриття його, вона одіж на тіло його; на чому він буде лежати? І станеться, коли буде він кликати до Мене, то почую, бо Я милосердний.

28

(22-27) Бога не будеш лихословити, а начальника в народі твоїм не будеш проклинати.

29

(22-28) Не будеш спізнюватися, щодо жертов, із щедрістю збіжжя та з плинами твоїми. Перворідного з синів своїх даси Мені.

30

(22-29) Так зробиш волові своєму, і дрібній худобі своїй: сім день буде вона з своєю матір'ю, а восьмого дня даси її Мені.

31

(22-30) І ви будете Мені святими людьми, і не будете їсти м'яса, розшарпаного в полі, псові кинете його!