Йов 29

1

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2

О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли боронив мене Бог,

3

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті,

4

як був я за днів тих своєї погожої осени, коли Божа милість була над наметом моїм,

5

коли Всемогутній зо мною ще був, а навколо мене мої діти,

6

коли мої кроки купалися в маслі, а скеля оливні струмки біля мене лила!...

7

Коли я виходив до брами при місті, і ставив на площі сидіння своє,

8

як тільки вбачали мене юнаки то ховались, а старші вставали й стояли,

9

зверхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої,

10

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпав їм був до піднебіння...

11

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаженним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене,

12

бо я рятував бідаря, що про поміч кричав, і сироту та безпомічного.

13

Благословення гинучого на мене приходило, а серце вдовиці чинив я співаючим!

14

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та завій було право моє.

15

Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був.

16

Бідарям я був батьком, суперечку ж, якої не знав, я досліджував.

17

Й я торощив злочинцеві щелепи, і виривав із зубів його схоплене.

18

І я говорив: Умру я в своєму гнізді, і свої дні я помножу, немов той пісок:

19

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй...

20

Моя слава була при мені все нова, і в руці моїй лук мій відновлював силу.

21

Мене слухалися й дожидали, і мовчали на раду мою.

22

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них краплями.

23

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик...

24

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гасили.

25

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі, і пробував, немов цар той у війську, коли тішить засмучених він!