Йов 10

1

Життя моє стало бридке для моєї душі... Нехай нарікання своє я на себе пущу, нехай говорю я в гіркоті своєї душі!

2

Скажу Богові я: Не осуджуй мене! Повідом же мене, чого став Ти зо мною на прю?

3

Чи це добре Тобі, що Ти гнобиш мене, що погорджуєш творивом рук Своїх, а раду безбожних освітлюєш?

4

Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить людина людину?

5

Хіба Твої дні як дні людські, чи літа Твої як дні мужа,

6

що шукаєш провини моєї й вивідуєш гріх мій,

7

хоч відаєш Ти, що я не беззаконник, та нема, хто б мене врятував від Твоєї руки?

8

Твої руки створили мене і вчинили мене, потім Ти обернувся і губиш мене...

9

Пам'ятай, що мов глину мене обробив Ти, і в порох мене обертаєш.

10

Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згустив Ти мене, мов на сир?

11

Ти шкірою й тілом мене зодягаєш, і сплів Ти мене із костей та із жил.

12

Життя й милість подав Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.

13

А оце заховав Ти у серці Своєму, я знаю, що є воно в Тебе:

14

якщо я грішу, Ти мене стережеш, та з провини моєї мене не очищуєш...

15

Якщо я провинюся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підняти свою голову, ситий стидом та напоєний горем своїм!...

16

А коли піднесеться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і знову предивно зо мною поводишся:

17

поновлюєш свідків Своїх проти мене, помножуєш гнів Свій на мене, військо за військом на мене Ти шлеш...

18

І нащо з утроби Ти вивів мене? Я був би помер, і жоднісіньке око мене не побачило б,

19

як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гробу...

20

Отож, дні мої нечисленні, перестань же, й від мене вступись, і нехай не турбуюся я бодай трохи,

21

поки я не піду й не вернуся! до краю темноти та смертної тіні,

22

до темного краю, як морок, до тьмяного краю, в якому порядків нема, і де світло, як темрява...